Ау, гир-гав, гир-гав...
Антон Шаталов
Ти не на лапах, в тебе дві ноги? О Боже, і хвоста не маєш, дадю? Це що з тобою? Чорт мене бери, Ти що, із ненормальних? Я не знаю, Це як таке, аби не навкарачках? Не гавкати й не бігать за котами? Гулять без повідця, не клянчить пачку Смачного корму "Клуб чотири лапи"? Ти що таке, невже ти є людина? Господаря свого не знаєш номер? Я б подзвонив, та все ж така билина, Не вмію то робить, бо я квадробер... Ледь не забув: Гав-гав, гав-гав-гав-гав, Гир-гав, гир-гав, гир-гав, гир-гир-гир, гав. І знаєш що, поки ще не пропав: Ау, гир-гав, гир-гав, гав-гав, гир-гав!
2024-09-22 19:43:04
1
0
Інші вірші поета
Коли завмирає серце Осінній переклик Ego rotam agitere Вальс блискавиці
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4785
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12430