Її люблю...

Антон Шаталов

Її люблю, одну, нестанну, Що йде до мене, чи не йде. Далека, темна, неузнанна, У островах океану мре. Її лише, її люблю, Хоч йде до мене знань пітьма. Із нею хочу я зостатись, Але у ній мене нема. Я попри все служити буду, Всевишній вічності морів. Щодня вмиваюся я брудом, Щодня мене нема вгорі. Щодня я б'юся день у денно, Щодня кричу в жарý пісень. Питання се є злободенним, Без тебе в мене зла мігрень. Без тебе спека, мряка, холод, Без тебе сонце не горить. І хай помру, бо буде голод, Котрий із світу нас зживить.

2023-03-31 08:55:43

Інші вірші поета

Блакитні небеса повернення Forest ballad В смерканні Африки

Інші поети

@thebee

Neha

@neha_09

Seyfe

@Seyfe

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

104

12140

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11169