Ліхтарник

Антон Шаталов

Парафін, засмальцьований посуд, картон. Сірники, чорний дим, запах воску. Ядувато лунає горіння півтон. У переміщенні темно і тоскно. То не той, що смакує ковток табаку, В циграках, як тріщить капотіння. То лише невідомий для людства герой, Що народжує світла проміння. То не бог, і не лицар, не маг, і не вождь, Не керує у полі полками. Правда воїн, котрого не зміг побороть, Найтемнющий лихими роками. Адже світло, воно з ним і вдень, і вночі, На важливо, чи смалять централі. Сміючись, чи або навпаки — плачучи, Він кує дивне світло руками. Адже вірить, що жоден зухвалий герой, Генерал, адмірал — неважливо, Не зупинить у темінь доби надпоток — Промінь світла, що Сонце живило. Він працює на славу, на велич віків, Для побори чортівського войська. Він все суне себе в розмаїтті шляхів, З ним іде дивна суть надгеройська. З ним палають в багатті міста огняні, І від нього тікає примарник. О нарешті, я бачу доми кам'яні, Адже світло засяяв Ліхтарник.

2023-02-17 19:58:29

9

0

Схожі вірші

Всі

Минутой мечтания :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .

40

11

1956

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11993