Ліхтарник

Антон Шаталов

Парафін, засмальцьований посуд, картон. Сірники, чорний дим, запах воску. Ядувато лунає горіння півтон. У переміщенні темно і тоскно. То не той, що смакує ковток табаку, В циграках, як тріщить капотіння. То лише невідомий для людства герой, Що народжує світла проміння. То не бог, і не лицар, не маг, і не вождь, Не керує у полі полками. Правда воїн, котрого не зміг побороть, Найтемнющий лихими роками. Адже світло, воно з ним і вдень, і вночі, На важливо, чи смалять централі. Сміючись, чи або навпаки — плачучи, Він кує дивне світло руками. Адже вірить, що жоден зухвалий герой, Генерал, адмірал — неважливо, Не зупинить у темінь доби надпоток — Промінь світла, що Сонце живило. Він працює на славу, на велич віків, Для побори чортівського войська. Він все суне себе в розмаїтті шляхів, З ним іде дивна суть надгеройська. З ним палають в багатті міста огняні, І від нього тікає примарник. О нарешті, я бачу доми кам'яні, Адже світло засяяв Ліхтарник.

2023-02-17 19:58:29

Інші вірші поета

Генерал Murus cadaverum Кава з вишнею Осінній переклик

Інші поети

Sophie

@DilaraAydin10

Воланд Дарсі

@nikita_rastorguev

Итан Торкио

@dupochka

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

5048

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1598