Як тебе не любити, Дирдине мій
Я народився у місті,
Та довго жив у селі,
Не маючи гідного друга,
Й не знаючи трудного плуга,
Я жив, не тужив у селі.
Навчався у першій школі,
Буквально, бо номер один,
І кожного ранку удома,
Минаючи стадію втоми,
Я йшов до школи один.
Та раптом прабабця померли,
А роком другим мій дід.
І я, максимально дитина,
Сумної для мене години,
Почав жить у городі тім,
Аби ж тіки бабця раділа,
Й забула про смерть чоловіка,
Аж тут я згадав своїх друзів,
Й моє тут життя почалось,
Гуляли, сварились, мирились,
Гуляли, і знову сварились,
І знову мирились, ось так
Це життя надгуло
Та нині воно звирувалось,
Бентежним літом оцим,
Коли відзвенів випускний,
І швидко втікли по усюдам,
Ті вельми крутезнії люди,
Я знов залишився один...
І так, народився у місті
Й при цьому зростав на селі.
Теперечки їду у Київ,
І мабуть не знаю біди,
Тож хай це звучить чудернацько,
Та жив би я знов на селі,
Бо як тебе не любити,
Дирдине мій!
2023-08-11 18:58:01
5
0