Зоря...
Кудлатий білий сніг, неначе вату
Кидає цілий вечір з-під небес творець...
Світ ясен, білий,
тільки б малювати...
Така краса... лиш я один як мрець.
Для когось можу сім вітрів у вузол зав'язати,
Для когось можу зірку вкрасти із небес...
Та тільки очі хочуть дуже спочивати...
Згадає хтось, як я писав вірші
І раптом зник, кудись зненацька щез...
Я підіймаюсь до творця, до края неба,
Чомусь мене не тримає земля...
Чекають сім вітрів, в'язати їх не треба,
Чекає лиш мене зажурена зоря.
*****
Я повстану із пекла, холодних отруєних згарищ.
Кожна ніч - мій полон, клятий шлях в небуття.
Скільки іскор зірвалося з неба?!
Жах! Нелічена сила!
Так сліпить вогонь від пожарищ...
Віднайду, через рік, через два,
Через сотні віків як вернути
на небо зірковий вояж.
Я палаю в агонії, думи - як смуги.
Не алхімік, не фізик, - бездара - поет.
Що зробити, щоб зоря ще світила та не згасала?
Де та формула, може вірш чи сонет?
Я повстану із пекла... Дуже шкода загубленных явищ,
Моє місце під небом, щоночі, щодня..
Знаю, зірка моя, та - єдина,
Горить, мліє, на мене чекає,
Тож судилося сяяти з нею,
поки тримає земля.
2022-02-06 20:20:26
7
1