Вірші
Віє вітер
Віє вітер, летить вгору хмиз,
Суперечки, заплакане сонце і хмари...
І біжиш навмання, сотні криз,
І благаєш забути ті чари...
Та від себе вже не втекти,
Бо палає серце коханням.
Та шукатимуть очі мости,
Що, як райдуга світяться зрання...
І згадається рай на землі,
І волошками встеляться очі.
Бо кохаєш навіть в пітьмі,
А дощі ллють ті сльози дівочі.
5
0
214
Гайдамаки
Зневіра в правлячу верхівку, в супостатів
Зневіра в ті закони для "людей"...
Чому ж у свій народ приціл рушниці, автомата,
Чому всі акти проти розквіту Вкраїни, іудей?
Вже п'ятий президент мов цар на троні,
І кожен день дорожчає життя.
Чому в офшори їдуть ешелони,
Чому як хмиз людське буття?
Не може бути олігарх на "ти" з народом,
Не може чесним бути і васал...
Де декларація про мир, про гідність і про мову?
Де заповіт, де той універсал?
Згадайте люди про Максима, Чорновола,
Згадайте про Кузьму та Січ...
Бодай минуле вас, історія повчає...
Зійде зоря, коли кінчиться ніч.
Одна є правда, та що з Богом сила,
Одне у нас в Україні життя.
Невже потрібні знову вила?
Невже майбутня доля через кровопролиття?
Не може чесний люд терпіти і мовчати,
Не може гайдамак стискати зуби через побиття.
Ржавіють колії залізні, та дорога клята,
Але не має бути так, не має вороття.
Колись повстануть люди, робітники, селяни
Прийде той час, час справедливості для нас.
Не Залізняк, не Гонта підіймає,
Єднає віра, не дешевий фарс.
9
5
186
Епідемія кохання
Може, то епідемія чиїсь почуття,
Може колись нам вакцину ввели від кохання?
Навколо нас так вирує життя,
Тільки не віримо ми в сподівання...
Холод ночей та невблаганні зірки Вплинули на наш світогляд з тобою.
Що то любов, якщо ми в небутті...
Що то за сни, де не разом з тобою?
7
0
199
Жага до творчості
Мабуть, така одна на сотні тисяч,
Із ніжним серцем як веселка чарівна.
Так дивно, кожне слово ллється,
Немов струмок який дарує нам весна.
То не кохання, то ковток натхнення,
Коли від світла закіпає кров.
Мабуть, така одна із сотень тисяч,
Жага до творчості митця любов.
8
1
155
Зоря...
Кудлатий білий сніг, неначе вату
Кидає цілий вечір з-під небес творець...
Світ ясен, білий,
тільки б малювати...
Така краса... лиш я один як мрець.
Для когось можу сім вітрів у вузол зав'язати,
Для когось можу зірку вкрасти із небес...
Та тільки очі хочуть дуже спочивати...
Згадає хтось, як я писав вірші
І раптом зник, кудись зненацька щез...
Я підіймаюсь до творця, до края неба,
Чомусь мене не тримає земля...
Чекають сім вітрів, в'язати їх не треба,
Чекає лиш мене зажурена зоря.
*****
Я повстану із пекла, холодних отруєних згарищ.
Кожна ніч - мій полон, клятий шлях в небуття.
Скільки іскор зірвалося з неба?!
Жах! Нелічена сила!
Так сліпить вогонь від пожарищ...
Віднайду, через рік, через два,
Через сотні віків як вернути
на небо зірковий вояж.
Я палаю в агонії, думи - як смуги.
Не алхімік, не фізик, - бездара - поет.
Що зробити, щоб зоря ще світила та не згасала?
Де та формула, може вірш чи сонет?
Я повстану із пекла... Дуже шкода загубленных явищ,
Моє місце під небом, щоночі, щодня..
Знаю, зірка моя, та - єдина,
Горить, мліє, на мене чекає,
Тож судилося сяяти з нею,
поки тримає земля.
7
1
162
Щебетала пташечка
Щебетала пташечка в снах моїх,
Так співала лагідно не для всіх...
Дарувала ранком усмішки, височінь,
Обіймала зорями неба синь.
Прилітай яскравая в ніжний гай,
Привітай коханнячко, привітай...
Прилітай ти пташечко, з милим рай,
Привітай, коханнячко привітай.
Будем разом гніздечко майструвать,
Будем разом діточок підіймать...
Прилітай, голубонько не в ві сні,
Прилітай коханнячко по весні.
Буде тобі щастячко, як в раю,
Зорі з неба синього подарю...
Вірність лебединая не в піснях,
Прилітай коханая, я твій птах.
10
0
265
Між нами земля
Якби ті люди знали,
Що не загоїти одвічних ран,
Що між братами не повинні міни розриватись...
Що, та присяга - то для них обман.
Ні в чому не повинні гинуть діти,
Два ворога - завжди в броні...(Один у раді, другий у Кремлі)
Один другого може з святом привітати,
Чомусь, у цих політиків лиш гроші у війні...
Чомусь не відкривають людям правди, -
Що, то - за гроші куплена земля...
Одвічні муки - це безглузді вчинки між братами,
Коли не думають, що всіх чекає чорная земля.
4
0
273
Щасливі, як птахи
Які ж вони, щасливі - як птахи,
обійми, поцілунки, наче зорі сяють.
Єднають їх мабуть одні думки,
Бо мимоволі так вони, закохані, літають...
Вона ще вірить, крихітка, в дива,
як ангелятко зігріває душу.
Для нього, вона - іскорка, свята...
А він? Хто він для неї? Знати мушу...
Двадцятий вік жбурляємо
із натяком листи,
Симпатії, і чиста дружба,
щастя й горе з нами...
Ми, носимо вірші як голубки,
та, ось, чомусь весна - ота,
за нескінченними і довгими лiтами..
6
0
313
Найрідніші...
Якими можуть бути найрідніші очі,
Коли в них океан жалю?
Коли сумують - серце вщент...
Кохані очі, тільки з блиском кришталю...
Якими можуть бути найрідніші очі,
Коли сміються у весельці рим?
Коли радіють - обійняти хочуть...
Кохані, очі - як жар-пташка,
чи в польоті пілігрим...
Якими можуть бути найрідніші люди?
Мабуть, такими, як найяскравіша зоря...
Мабуть, такими, які шанують долю,
Мабуть, такі - як ти, а може й я...
7
0
161
Закохавшись...
Закохавшись, яскраво горіла
з світанку,
і до самої пізньої ночі...
Місяць вибрав яскраву зірку
за бранку,
і з другими горіти не хоче...
Може Господь їх зводить шляхами,
може він їх один розуміє...
Лиш зоря так на небі тім сяє,
лише місяць від неї так мліє...
11
1
230
Почуття
Звички і кохання - різні почуття,
Протилежні, навіть між собою не знайомі.
Звички - пекло, а любов - то рай,
Рідні душі в нім, а вам такі відомі ?
9
5
356
Мости
Бувають зайві у підтримці гарячі слова,
Потрібен погляд, той, що обнімає душу.
Чи радість, чи то сум, у щирім погляді - броня...
Буває так, що хтось за тридев'ять світів
Сам, мовчки обнімає твою душу.
6
2
226
Незламна лиш воля
Незламна лиш воля у щирих людей,
Таких як ті гори, і полонини.
Таких як світ ясних, бездонних очей,
Таких як ти, музо моя, Україно.
Сьогодні, на жаль, Україна в пітьмі,
Політика, гроші, скандали...
Здолаєм цей шлях,- Ні!
- Ми скажем брехні!
Не треба знедоленим слави...
Піднімемо прапор - це народна земля,
народні ліси, наші ріки!
Від зміїних законів палає стерня,
Єднаймося! Нам отруюють віки...
Нехай над тобою вирують птахи,
Нехай не всихають озера і ріки.
Ми самі з тобою обрали шляхи,
І йдемо, втираючи віки.
Незламний лиш дух у щирих людей,
Людей, як ті гори і полонини.
Нехай ниви зійдуть почесних ідей -
Вкраїна най стане щаслива навіки.
7
0
180
Скоромовка
Скормомовку вчив наш Вовка,
Йшов до школи швидко, ловко,
Раз, а в полі сірий вовк...
Вовк не слухав скоромовки,
проковтнув швиденько Вовку,
Проковтнув і в ліс побіг.
За ним люди,- Ах ти ж, біс!
Озирався довго вовк, тільки
перед ним був стовп.
Вовк у стовп так дзизьнув носом,
що вчепився Джек з Матросом...
Відпустив наш вовчик Вовку,
і скінчилась скоромовка.
5
0
182
Поштарка - доля...
Вона мовчала, цілий рік ховала сльози.
Якби зібрати всі, створила б п'ятий океан.
Холодні йшли дощі, і дах зривали грози,
Вона його кохала, і ховала почуття в туман...
І він мовчав, квапливо відганяв минуле, тугу...
Скрипаль лиш грав холодним вітром на його душі,
І він її кохав, але нажаль адресу не спитав,
в конвертах були смуги,..
І кожен день писав в листах про почуття вірші...
Поштарка - доля їх обрала,
діти ж...
З'єдналися кохані через кілька літ.
Вона читала, як роман листи читала,
Поштарка - доля з'єднує серця
на вік...
3
0
213
Середмістям
Безліч кроків пройшов середмістям,
Біля площі не стрів знайомих долонь,
Наче все так знайоме, все ж таки - інше...
Все що було, все те - осторонь...
Лиш бурківка сіріє мов скроні,
Сивина у камінній душі,
Січень в місті, холодні знайомі...
В понеділок - як цегла вірші.
Перспективна ця вулиця, тощо...
Яка радість новітнє ім'я?
Була назва така як у Марса...
І від того горіла і гріла земля.
Серед міста лиш січень блукає,
Охолоджує душі людей,
Скільки треба часу, щоб хабарників стратила доля,
Задля нових почесних ідей?
6
0
202
Усміхнувся серпень нам...
Усміхнувся серпень нам, промайнуло літо.
Скоро осінь, дощ і вітрюган,
та підуть до школи діти.
Скоро вересень до нас завітає з жовтим листям,
Скоро осінь встеле шлях,
буде все барвистим.
Усміхається зоря сяйвом світанковим,
Серпень гріє ще теплом,
і малює кволо.
Жухне листя від тепла,
на землі роботи...
І цвіте в ставку вода,
тож Іллі турботи.
Радість - це медовий спас, з яблуком і маком
Серпень - місяць без прикрас, щогодинне свято.
5
0
255
