" Alone "

Ethanio Oberon

🌙 𝑫𝒆𝒅𝒊𝒄𝒂𝒕𝒆𝒅 𝒕𝒐 : Jelisa Mahilum A feeling of emptiness Like being trap in a 𝙢𝙖𝙯𝙚 All you saw were blurred faces Where you can find no 𝙚𝙨𝙨𝙚𝙣𝙘𝙚 Living in the world you made Like those illusion of 𝙙𝙚𝙖𝙙 Words of strangers that they said Make you to slowly be 𝙛𝙖𝙙𝙚 Lying lifeless in the grass An awful thing to a 𝙡𝙖𝙨𝙨 While people offered a mass What a pathetic it 𝙬𝙖𝙨! Recalling of memories Like when you had your first 𝙠𝙞𝙨𝙨 Past lovely circumstances That freezes your 𝙨𝙤𝙧𝙧𝙤𝙬𝙣𝙚𝙨𝙨 Fairies sang few lullabies And freeze sadness like an 𝙞𝙘𝙚 Blissful it seems in disguise Like water flow from your 𝙚𝙮𝙚𝙨

2020-08-02 03:34:55

6

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Ethanio Oberon

Plagiarism is a crime

Відповісти

2020-08-05 10:58:20

Подобається

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15

15907

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11499