Крейґ був впевнений, що не помилився дорогою, щойно за кілька кілометрів попереду помітив дим, помилки тут і справді бути не могло. Цей рівнинний степ із незначними пагорбами давав змогу здалеку спостерігати за селом Вилички. Найманець не ринувся стрімголов у селище, робити це було ні до чого, адже не виключав можливості, що маруаси все-таки повернулись і зараз хазяйнували в селі. Тому він наближався обережно, намагався не показуватись, на найвиднішому місці і спрямовував коня під невеликі проліски чи великі кущі. Втім зовсім швидко зрозумів, що там таки справді селяни й тоді вже пустив коня швидше. Не було ще й обіду як дістався до села.

Вилички не зустріли його теплим прийомом як було заведено тут на півночі. Картина яка йому відкрилась справляла справді гнітюче враження, близько десятка будинків було спалено, так що залишились лише обпалені руїни, деякі з них ще тліли, викидаючи в повітря чорний дим. На центральній вулиці і досі лежали поодинокі тіла вбитих селян, переважно чоловіків ті хто насмілився дати опір, поруч із ними лежала їх примітивна зброя. В ніс вдарив запах горілої плоті, поблизу будинків теж лежали обвуглені тіла. Можна було припустити, що маруаси таким чином намагались викурити людей, що намагались сховатись у своїх будинка чи тримати оборону. Крейґ скривився, схоже справді бій тут був запеклий.

Однак невдовзі він зрозумів, що то були не всі хто загинули тої ночі частину уже поховали інші тільки чекали упокоєня, із кладовища було чутно поминальні співи. Мабуть там зараз і перебувала більшість селян.

Із протилежної сторони села тої в яку він заїхав на вилах для остраху, спочивав маруас, його голова була розтрощена настільки, що з першого погляду і не скажеш, що то був колись грізний і небезпечний ворог, тільки його темний грубо зроблений обладунок говорив про своє походження.

Крейґ спробував прикинути судячи із вигляду цієї брудної, побитої від численних ударів екіпіровки яку ж загрозу може нести ця банда. Зброї ніде не бачив, можливо її й забрав той хто прикінчив цю потвору. Зрештою дійшов висновку, що цей конкретний маруас був принаймні справжній військовий, можливо це й був їх лідер і тому вони й відступили. Все ж не сильно розраховував, що всі інші виявляться звичайними розбійники, яких і в людських королівствах достатньо. Таке відкриття не обіцяло великих надій.

Село справляло гнітюче враження, здавалось, що саме зараз воно перебувало на межі свого існування. Місцевий люд виглядав похнюплений і на них не видно було лиця, дехто все ще плакав і голосив над вбитими, хтось байдуже сидів біля свого знищеного житла. Крейґ засумнівався чи справді ці селяни зможуть заплатити за надані послуги і чи взагалі знадобляться ці послуги після побаченого. Спершу люди наче не звертали на нього уваги, і були заклопотані своїми справами, зокрема переносили речі і розбирали завали, відносили вбитих на цвинтар. Інші переважно жінки і діти, схоже готувались в дорогу, змушені покинути це небезпечне місце. Але все ж, зважаючи на вигляд Крейґа його плащ і каптур, починали дивитися на нього з явною недовірою, що цілком логічно у такі часи.

Через якийсь час Крейґ підійшов до якоїсь старої й запитав де можна знайти голову села Рагтона, жінка довго дивилася на нього ніби намагалась заглянути під каптура і побачити обличчя та все ж зітхнула і вказала тремтючою рукою напрямок. Староста, розмовляв та втішав якусь сім’ю, до того ж до нього постійно підходили люди щось питали, вимагали уваги. Найманець розмірковував чи не піти одразу до цього Рагтона, але вирішив почекати поки той завершить розмову. Зрештою Рагтон помітив його, поспішно завершив розмову з тими людьми й відмахнувшись від інших односельчан попрямував до Крейґа.

— Староста Рагтон? – уточнив найманець.

— А ви пане, Крейґ? – звернувся худий, зморений вусатий чоловік у просторому одязі.

— Так.

— Тоді ходімо в будинок, я відповім на питання які вас цікавлять.

Опісля вони зайшли до будинку. Доволі вбогого будинку як на старосту, тут не було навіть ліжка нормального, що говорити вже про звичайних селян. Рагтон повів їх до столу й запропонував сісти на лавку, найманець так і зробив.

— Перед тим як почати прошу зніміть каптура, – староста почав дещо невпевнено і насторожено, — погодьтесь значно приємніше вести справи коли бачиш обличчя співрозмовника. Тільки так можна довіряти один одному.

— Приємного тут буде мало, – сказав Крейґ, не дуже хотів показувати своє обличчя, адже вже певний час його вигляд мало походив, на людський: бліда шкіра, гострі зуби, очі які тепер постійно були чорними, набухлі жили на скронях. Тепер це був його постійний вигляд.

— Попереджаю вам може не сподобатись те, що побачите.

— Нічого, нічого скидайте.

Рагтон відсахнувся, виявилось, що він був не настільки готовий до побаченого як запевняв.

— Мару… – почав був Староста, але Крейґ перебив з помітним роздратуванням і притиском.

— Ні, не маруас. – він вручив старості листа, той бігло переглянув написане та так швидко, що Крейґ на мить засумнівався чи вміє той читати.

— Вибачте все гаразд, схоже ви точно той самий довірений найманець про якого повідомляв Емріх, він попереджав, що ваш вигляд трохи незвичний.

— Досить про це. Скажіть де ваш барон, чи інший власник, чому не захищає вас?

— Помер якраз перед нападом.

— А наступник?

— Загинув в бою.

— А лорд?

— А що лорд? Яке йому діло до нас, вбогого села на кордоні, яке по черзі кошмарять то розбійники то маруаси. Навіть коли його світлість згадає про нас, до того часу село вимре. Нікому нема діла до нас.

— Комусь таки є якщо Емріх звернувся до мене. Та кількість маруасів, що описана в листі правдива?

— Так, їх було близько дюжини.

— Паршиво. — тільки й сказав, а подумав наступне.

«Прекрасно в листі десять тут дюжина, таку кількість ворогів самотужки не осилити. Мене що на м’ясо вирішили пустити?»

— Як відбувався напад?

Рагтон коротко переповів як вершники маруаси посеред ночі накинулись на їх село, одразу підпалили кілька хат, хто вибігав того намагались схопити, в рабство, того хто чинив спротив рубали на місці. Через певний час селяни зібрались від першого шоку, добрих три десятки селян зібрались в центрі й пішли на маруасів хто з чим, зчинилась кривав різанина селяни несли важкі втрати, але і маруаси не виходили з бою неушкодженими.

— Чому вони відступили? Чому не добили вас? – задав питання про те, що найбільше дивувало у всій цій історії.

— Вони почули бойовий ріг і відступили.

Крейґ здивувався, щоб маруаси от так просто відступили не бачивши ворога.

— Чий ріг?

— Ордену Небесного Світла.

Остання заява Рагтона не на жарт стурбувала Крейґа, цей орден ніс загрозу і для нього, якщо вони раптом вирішать, що він нечистий маруас то справи будуть гірше нікуди і життя тоді його буде висіти на волоску. А що власне їм тут робити чи не задумали вони саме на нього полювати? Невже вони і Емріха залучили до цього? В це не хотів вірити, але й цього повністю виключати було не можна.

— Орден Небесного Світла, – повільно промовив найманець, потрібно було більше розпитати про них і краще було б не потрапляти їм на очі, — Якщо вони тут то навіщо тоді я?

— Їх? — перепитав Рагтон, — Ніяких їх нема, був тільки один старий рицар ордену, він і засурмив, щоб відігнати маруасів.

— Тоді вам пощастило, що вони повелися на це.

— Так, пощастило, – гірко мовив староста, йому важко було вимовити ці слова враховуючи те скількох вони вже поховали сьогодні і скільки ще лежало на дворі.

— Де зараз цей рицар?

— Від’їхав кудись, обіцяв, повернутися і допомогти.

— Он як? Це добре. А я вже був думав як мені одному справлятись із дюжиною маруасів. – вдав радість, що буде не один у цій справі, хоча насправді з рицарем ордену хоч старим хоч молодим, жодних справ мати не хотів, загрозу від них відчував куди більшу ніж від маруасів.

— Будуть і інші найманці якщо ви про це. Не знаю скільки і хто, але будуть ще.

— Це гріє серце, — зіронізував Крейґ, хоч подумав, то ось чому Емріх писав, що має допомогти, але цікаво чому не попередив про рицаря, це дещо насторожувало.

Дізнавшись, що буде працювати з іншими він пригадав, як це добре працювати одному, але чомусь наче за якимось дивним жартом йому завжди підсувають якихось недолугих чи схиблених напарників. Однак, цього разу розумів, що без них не обійтись, хоч він все ще не був впевнений, що після роботи вони не захочуть заробити тепер уже на ньому, здавши в королівство Брутма, якщо якось дізнаються про його подвиги.

— Дозвольте поцікавитись звідки у вас стільки грошей щоб оплатити роботу стількох найманців? Ваше село за крок до загибелі. То звідки у вас гроші?

— Не турбуйтесь у нас є покровитель.

— Покровитель і хто ж це?

— Не можу назвати. У вас ще є якісь запитання?

— Зараз ні.

— Ну то я піду, а ви хочете огляньте село, – Рагтон подався до виходу, але зупинився ніяково й додав, — Але одягніть каптур… Самі розумієте, люди зараз на нервах.

Тоді ніби побоюючись розгнівити найманця швидко вийшов. Крейґ так і зробив й теж вийшов, впродовж довго часу просто походжав вуличками оглядаючи селище. Тепер селяни після розмови з старостою ставились до нього не так підозріло, вірніше вони втратили до нього інтерес. Більше із нудьги ніж з реальної необхідності вишукував хороше місце для оборони від маруасів, прикидав, як буде діяти коли вони прийдуть. Хоч поки нічого конкретного планувати не міг адже мали бути й інші найманці, а вони теж могли мати свої ідеї.

Жителі Виличок масово покидали своє село в пошуках кращої долі, подалі від набігів і злигоднів, подалі від тривоги й небезпеки. Крейґ їх аж ніяк не засуджував навпаки, вітав їх рішення покинути це нещасливе місце, адже тепер зможе працювати вільніше, менше людей непристосованих до важких умов буде крутитися під ногами, менше загине при повторному нападі якщо такий станеться, це був один із небагатьох позитивних моментів, що відмітив про себе.

Тиняючись довкола Крейґ не робив спроб почати розмову із селянами, вважаючи за краще дати їм спокій, та й що він міг їм зрештою сказати в такій ситуації, коли в багатьох з них будинки спалені, а рідні вбиті. Тому слова співчуття тут були зайві, та ще й від кого від найманця, не потрібна була їм моральна підтримка із вуст вбивці.

Невдовзі увагу Крейґа привернув вершник, що наближався із східної сторони села, спершу виникла думка, що це той самий рицар, але очевидно це було не так, вже зовсім скоро виявив, що то була жінка. Крейґ дивився з певною цікавістю, адже не часто зустрінеш, жінку найманця. З вигляду їй було близько тридцяти, русе волосся, трохи засмагла шкіра, риси обличчя дещо грубуваті і не дуже жіночні, не привітний погляд смарагдових очей. На ній був одягнутий кольчужний обладунок, на поясі висів дорогий з вигляду короткий меч, що наводив одразу на кілька думок, щодо його походження – справді заробила на обладунок і зброю, мабуть мала хороші навички, вкрала, пограбувала знатну людину, здерла з мерця. Все ж Крейґ вважав, що раз вона тут то мабуть свою справу знає добре, для нього це мало більший пріоритет ніж стать найманця, адже далеко не кожен наважився б боротись проти маруасів.

Ця жінка схоже рухалась прямо до нього й весь час недовірливо на нього дивилась, свого погляду вона навіть не приховувала її кінь вередував і не дуже хотів слухатись та йти до людини в каптурі, тому вона швидко зметикувавши знайшла де можна його залишити.

— Староста там. – вказав напрям Крейґ та жінка все одно підійшла до нього.

— Ти ще хто такий? – запитала вона досить грубо.

— Моє ім’я Крейґ, я тут за дорученням від Емріха.

— Крейґ кажеш, – здавалось ніби вона пригадала це ім’я, — обличчя покажеш?

— Спочатку назвись, тоді подумаю.

— Евеліна.

Крейґ розмірковував, невже впізнала ім’я може знає, що він у розшуку в королівстві Брутма. Показати обличчя було не найкраще рішення, але не показувати теж виглядало б надто підозріло. Може це просто його манія переслідування, змушувала бачити в кожному ворога.

— Що ж Евеліно, дивись. Тільки не злякайся, – на ці слова вона фиркнула від обурення, мовляв усяке бачила. Тоді він зробив те, що його просять.

— Вбивця маруас. – сказала вона ніби впізнавши з вигляду.

— Вбивця – так, маруас – ні.

— Значить ти той самий… – висловила припущення Евеліна.

— Той самий, хто?

— Ти той відомий вбивця якого називають маруасом.

— Так, схоже на те.

— Ну тоді, можна сказати, мені пощастило, такий як ти пригодиться в бою проти маруасів. – Крейґу здалось, що Евеліна ось-ось додасть «якщо не зрадиш нас», але цього не сталось, втім він чітко розумів, що вона як і кожен в цьому селі, щоб не говорили будуть наглядати за ним і це упередження нікуди не дінеться. Найманців не дуже то й шанують, а найманця маруаса і поготів.

Так і сталося не багато часу минуло після відкриття свого обличчя привселюдно як місцеві почали перешіптуватись і кидати злісні погляди, чутно було від них постійно одне і теж слово маруас. Накидати каптур на голову знову сенсу не було, після того як показав своє обличчя селяни його вже не забудуть. Такими темпами і до бійки було не далеко, на щастя Рагтон вчасно звернув увагу на це непорозуміння.

— Ви чому зняли каптур на людях? – запитав староста з незадоволенням, ось і ще одна проблема на його голову.

— Чомусь сьогодні всі хочуть бачити моє лице, – сказав недбало, — до того ж зняти його рано чи пізно все одно доведеться, то краще зараз за спокійних обставин.

— Мабуть, таки маєте рацію. – Рагтон звернув свою увагу на Евеліну, — А ви?

— Евеліна, за листом від Емріха.

— Жінка… – промовив Староста із здивуванням, здавалось навіть із певним розчаруванням, й зміряв її поглядом.

— Маєш якісь проблеми з цим староста?

— Ні, ні, ми раді будь-якій допомозі.

Однак Рагтон не зміг як слід обговорити ситуацію, адже стурбовані жителі раз за разом звертались до нього з одним і тим же питанням.

— Що це?

— Маруас?

— Що відбувається?

— Хто це?

— Староста чому ви привели сюди цього маруаса?

В даний момент Рагтон не виглядав хазяїном ситуації, розгублено дивився на розлючених односельчан, саме тому Евеліна сказала за нього.

— Це відомий найманець, не знаю чи він людина, але він досить надійний. – селян така заява не заспокоїла ні на мить.

— Хто привів сюди жінку? Чому ми маємо їй вірити? Може вона любовниця цього маруаса? – вигукував селянин в якого сорочка була заляпана кров’ю він агресивно наблизився до них.

Крейґ помітив як сильно такі звинувачення зачепили Евеліну, вона схопилась за меч здавалось, от-от дістане зброю.

— Повтори це ще раз селюк! – сказала вона демонструючи усю свою рішучість.

Нарешті Рагтон, втрутився аби припинити цю конфронтацію.

— Спокійно, спокійно люди добрі. Ідіть всі сюди я зараз все поясню. Це найманці які прийшли допомогти нашому селу. Це Крейґ, він людина, – здавалось, що Рагтон сам не дуже вірив у це, — він прийшов, щоб допомогти нам у цей складний час. Не сумнівайтесь, незважаючи на його зовнішність він добре виконає свою роботу.

— Маруас благодійник!? Кого ти дуриш старий! – вигукнув особливо нахабний парубок, – Хоча мені байдуже, я йду звідси.

Дехто з натовпу, що виникнув тут наче нізвідки через галас, теж висловив свою думку.

— За що ми вчора свою кров проливали? Про, що ти домовляєшся з цим маруасом, хочеш здати село? Вони пообіцяли тобі життя в обмін на наші!? То ти зрадник староста?

Ситуація напружувалась і ось з десяток чоловіків почали обступати їх і висловлювати обурення. Крейґ на диво поводився спокійно, хоч Звір підказував, що краще позбутись селян за такої хорошої нагоди, але найманець не піддавався. Він розмірковував чи не вдатись до здатності страху як аргумент, але все ж передумав, вважаючи, що залякувати тих кого прийшов захищати від маруасів буде неправильно і не вельми розумно. Однак і стояти безмовно теж не бажав, поки староста надривається залагодити конфлікт.

— Більше ні кроку! – він попередив їх твердим голосом і підкріпив свою заяву поклавши руку на руків’я меча, селяни припинили на них так вперто напирати, — Ви вчора бачили маруасів, багато з ваших вчора загинуло! Чого ви добиваєтесь провокуючи цей конфлікт? Я не маруас! Якби я справді був маруасом то мені не стало б проблем просто перерізати вас всіх, беззбройних селян, як отару овець. Ще раз повторюю я не маруас, а ви не мої вороги. Мене повідомили, що тут непогано платять і я погодився допомогти цьому селу і збираюсь дотриматись свого слова. Тому припиніть цей балаган і не провокуйте безглузде насильство.

— Так, так. Давайте всі заспокоїмось ми маємо діяти спільно, а не сваритись за кожної дрібниці! – підхопив Рагтон, це мало хороший ефект, і збило агресію селян.

Однак багато з них і досі не йняли віри в ці пояснення і запевняння можливо, хтось дослухався до Рагтона і Крейґа, але далеко не всі. Не те, щоб селяни заспокоїлись після цієї промови, багато з тих хто пережили вчорашню різанину, знаходились у стані пригнічення й апатії, і вийшли з нього тільки побачивши Крейґа як подразника, але тепер знову збайдужіли. Особливо буйні бурчачи від незадоволення і сплюнувши розходились по своїх справах, щоб не бачити цього неподобства.

Тепер Евеліна й Рагтон змогли обговорити ситуацію, в розмову Крейґ практично не вступав, адже усе це вже чув. Зрештою погодились чекати на інших якщо, вони з’являться, якщо ж ні мали б обговорити плани.

Вони спостерігали як село з кожною годиною обезлюднювалось, лишилось зовсім не багато людей переважно старики яким уже нікуди було йти. Однак знайшовся й десяток-другий чоловіків які готові були боронити своє рідне село. Вони запитували, що їм робити коли прийде час, але Крейґ точно не був тим хто віддаватиме накази чи командуватиме селянами. Ситуаціє була дивною, Крейґу вони не довіряли через зовнішність, а Евеліну не хотіли слухати через те, що вона жінка. Хоча обоє й не надто наривались на лідерство. Тому й запитували у Рагтона який нічого не тямив у військовій справі.

— Почекаємо пана рицаря. – запропонував староста, й ніхто не зміг заперечити цій слушній пропозиції.

Невдовзі прибув ще один найманець, він був ще досить молодий, та одразу привертав увагу своїм чаруючим виглядом синьоокий блондин з зачесаним назад волоссям, справжній красень, схожий на ідеального принца із казки. Справді був би він ідеальний якби не добре помітний шрам на лівій брові. За статурою він був досить високий, на голову вищий від Крейґа, статний, хоч не гора м’язів, але досить атлетичний. Шкіряний коричневий одяг, на поясі простий меч з іншого боку ніж, а в чоботях і ще один, торбина в якій всяка всячина токсини і отрути, також у нього була духовий інструмент схожий на сопілку тільки довший, мало хто в цьому регіоні зустрічався із цією зброєю, він заряджав свою духову трубку дрібними дротиками просякнутими отрутою.

Отож цей чоловік як тільки полишив коня одразу пішов вітатися із колегами. Здавалося він здригнувся на якусь мить, щойно побачив Крейґа, а тоді широко посміхнувся.

— Здоров Крейґ, давно не бачились. Бачу час тебе не щадить, – Гвіндо протягнув руку для вітання, однак Крейґ не збирався відповідати й дивився з презирством.

Щоб перекреслити цей незручний момент «принц», різко опустив руку й заговорив веселим тоном, наче до давнього приятеля.

— Чого такий насуплений берсерку, що не радий знову побачити свого друга?

Крейґ мовчав, нервово шукаючи меча щоб заспокоїтись. Адже він чудово знав хто перед ним, Гвіндо, найманець із яким вони раніше вже працювали і їх стосунки склались не найкращим чином. Тепер Крейґ міг чекати від цього принца чого завгодно, адже той міг і знати про нещодавні подвиги «найманця маруаса» і таким чином вказати відповідним людям на нього. Однак і Крейґ знав деякі брудні секрети Гвіндо і готовий був ними скористатися за потреби.

— Чого мовчиш приятелю, невже дар мови відібрало від такої приємної зустрічі? – не вгавав цей молодий найманець.

— Що ти тут робиш наволоч? – нарешті процідив крізь зуби Крейґ, — Що захотів обчистити селян поки ми будем робити всю роботу?

Мабуть, якби вони були тут одні Крейґ задіяв би свій звичний засіб впливу, здатність сіяти страх в душах людей заглянувши їм в очі, але помітивши, що Евеліна уважно спостерігала за їх перепалкою, передумав. Схоже вона намагалась діяти обережно і хотіла більше дізнатись про цих двох, краще одразу знати з ким маєш справу, щоб потім у бою не виникли якісь сюрпризи. Тому Крейґ вирішив не налаштовувати і її проти себе, потрібно було аби хоча б хтось ставився до нього більш-менш нейтрально.

Гвіндо трохи зніяковів.

— Но, но. Хіба можна так звертатись до давнього товариша, ще й після того що ми разом пережили? Народ не хвилюйтесь він завжди такий, непривітний.

Попри все знаючи, що це провокація аби виставити його в поганому світлі, Крейґ був дуже розлюченим, здавалось він от-от схопиться за зброю, але на щастя Рагтон зумів заспокоїти цей назріваючий конфлікт.

— Хлопці нам тут не треба бійок заспокойтесь будь-ласка, у нас є спільний ворог і це маруаси.

— Не знаю, що там між вами сталося, але староста має рацію, краще припиніть ці свої ігри. – висловила незадоволення Евеліна.

Гвіндо глянув на неї з певним вогником у очах, а тоді підхопив думку більшості.

— Я теж так думаю. Втім у мене з цим жодних проблем.

Крейґ з важкістю тамував гнів, але все ж змусив себе дослухатись до цих рекомендації, хоч на останок, перед тим як самоусунутись із подальшої розмови висловив гнівну тираду.

— Не говори до мене, не потрапляй мені на очі, і пам’ятай те що я тобі казав останньої нашої зустрічі, якщо мені не сподобається як ти поводишся. Здохнеш. Зрозумів?

Чоловік був нажаханий і Крейґ це чітко вловлював. Як шкода така можливість пропадає. Ще б трішки натиснути і зміг би зруйнувати безтурботне життя Гвіндо, посіявши в ньому вічні сумніви і страхи. Однак присутність інших людей втримували Крейґа від таких дій. Втім, золотоволосий найманець добре тримав зовнішню маску самоконтролю, тому інші не побачили того жаху, що вирував у його душі.

— Як скажеш приятелю.

Тоді Гвіндо як слід привітався із іншими, насамперед із Евеліною, жінка найманець одразу захопила його увагу, аж так, що справи села і Рагтон відійшли далеко на другий план й після цього він наче реп’ях причепився до неї намагаючись завоювати її увагу.

— Вітаю, мене звати Гвіндо, – він привітно потиснув їй руку.

По цих словах Крейґ відійшов поодаль, його думки заполонив той рицар, а саме довга відсутність останнього, це наводило на одну неприємну здогаду, що якщо в старого в місті є кілька побратимів по ордену. Від цього припущення ставало не по собі, куди не глянь у сюди небезпека: маруаси, рицарі, навіть він сам для себе останнім часом становим загрозу. В таких думках, спершись до криниці в одному з дворів його досить несподівано застало прибуття рицаря, а це саме був він, що легко можна було зрозуміти ледь глянувши на одного тільки коня, але тут і лати і щит, просто усе вказувало, що цей воїн неспроста носить це дороге екіпірування.

Рицар Ордену Небесного Світла, подумати тільки Крейґ вперше бачив когось з них, про них чув багато зокрема і те, що вони найкращі воїни у всій Генерандії, адже вони не часто бували в інших королівства та все їхнє життя складалося з боїв, битв та війни проти маруасів. А тепер один із них був просто перед ним, Крейґ дивився на цю людину хоча правильніше буде сказати надлюдину із певним захопленням, це був височезний кремезний чоловік, якби Крейґ став поруч то мабуть досягнув би йому лише трохи вище ніж по груди. Суворе обличчя довга борода, блакитні з відтінком сірості проникливі очі, коротке каштанове волосся. Сам його вигляд демонстрував впевненість в собі, загартованість боями і неймовірний досвід пов’язаний військовою справою. З вигляду йому було за шістдесят або близького того адже борода його була всіяна проблисками сивини. Однак він все ще був дужий попри поважний вік, і Крейґу було надзвичайно цікаво побачити цього могутнього воїна в бою. Хоч Крейґ і був впевнений в своїй силі та спритності, але перевіряти їх у бою з рицарем хоч і не молодого віку не мав жодного бажання, відтак вирішив не дратувати того зайвий раз й не поводитись надто зухвало.

Крейґ був настільки вражений рицарем, що здавалось ігнорував той факт, що поруч із рицарем їхали троє його товаришів, воїни в кольчужних обладунках, звичайно вони не були настільки кремезні, але судячи із емблеми сонця на щитах також належали до Ордену Небесного Світла, можливо як рядові піхотинці чи допоміжні війська. Тепер це вже ставало реальною проблемою, бо якщо із одним рицарем Крейґ ще міг сподіватись впоратись то з ними усіма, точно ні.

Спершу здавалось рицар не звернув свою увагу на Крейґа і вів розмову із старостою та іншими найманцями, тут навіть виник конфлікт на рівному місці рицар висловив своє здивування, що з ними жінка найманець і в якійсь мірі це звучало як образа для Евеліни, на що вона одразу вказала старому. Однак це дрібне непорозуміння швидко припинилось, щойно рицар звернув увагу на Крейґа.

— Святий Пойлен! – вигукнув рицар, — Що це? Що цей маруас тут робить, серед нас?

На диво рицар не схопився за меч як очікував Крейґ, а виглядав хоч і незадоволеним, але досить стриманим.

— Пане Грегорі. Він прибув допомогти, Емріх його прислав до нас.

— Справді і він буде битись проти своїх, проти маруасів?

Крейґ вже втомився заперечувати свою причетність до маруасів, тому дозволив говорити Рагтону, зрештою Гвіндо міг би й підтвердити, що два роки тому за їх останньої зустрічі Крейґ виглядав більш по людському. Однак Гвіндо не заступився жодним словом за свого «приятеля» і старості доводилось відбуватись за всіх, хоч і не зовсім вдало. Крейґ розумів, що такими темпами Гвіндо обов’язково спробує налаштувати рицаря і його товаришів проти нього.

— Я вже раніше бився і вбивав маруасів, чому б мені цього разу не битися проти них? – нарешті Крейґ встав із криниці і підійшов до інших.

— Це лише слова маруаса, перепрошую напівмаруаса як намагається мене переконати староста Рагтон.

Ці слова змусили посміхнутись Крейґа втім не надто широко аби не показати свої зуби.

— Я безумовно людина. Принаймні більше ніж він. – Крейґ вказав на Гвіндо.

Гвіндо тільки посміявся.

— Справді у нього велике серце.

— Цікаво, – мовив рицар, — Вперше бачу маруаса який думає, що він людина, це справді цікаво і навіть трохи кумедно.

— Зрештою, це немає значення я зроблю те для чого мене сюди запросили, – Грегорі однаково дивився з недовірою, цього разу Евеліна не збиралась втручатись і просто спостерігала за перепалкою цих двох, — Можете не вірити мені, але думаю моє ім’я говорить само за себе, я Крейґ, також відомий як вбивця маруас. Ти ж мабуть чув про мене рицарю?

Очевидно Грегорі упізнав це ім’я, кивнув, здається це його трохи заспокоїло тоді несподівано він зажадав, що б той кого він вважав маруасом показав листа, а оглянувши сказав.

— Чув про тебе багато різного, але принаймні ти дотримуєшся даного слова.

— Дякую, за довіру. Радий, що ми нарешті порозумілись.

— Це не довіра, а просто факти, принаймні з тобою можна працювати.

Коли з цим розібрались їм залишилось розробити детальний план, того як вони збираються протистояти маруасам. Грегорі запропонував усім добре оглянути селище, щоб зрозуміти як підготуватись до оборони й визначити особливості рельєфу та споруд, що можуть допомогти їм в бою. Під час цього огляду вони почали обговорювати план. Потрібно було або долучити селян до бою, щоб впоратись із десятком вершників, або якось відволікти маруасів та змусити їх спішитись. Грегорі запропонував Крейґу відволікти маруасів видавши себе за одного із них, Крейґу це не сподобалось, хотіли відправити на фарш, тому що маруаси тут же його розкусять адже мало знав про їх поводження, та і насправді це для людей він здавався схожий на маруасів, а з їхньої точки зору схожості не було. За таких умов він був би в смертельній небезпеці в оточені десятка маруасів ця перспектива його зовсім не радувала. За сприятливих обставин Крейґ самотужки зміг би подолати десятьох маруасів, звісно якби вони нападали по одному, але вони не настільки дурні. Звичайно вони і в двох з Грегорі в пішому бою безперечно здолали б маруасів, але зрештою ніхто не знає, що може трапитись в бою і потрібно було щось надійніше ніж просто два майстерних воїни. Зрештою Грегорі визнав, що просто пожартував.

Евеліна запропонувала план із найбільшим шансом на успіх за її словами. Вони не мали видавати себе раніше належного часу щоб не втратити елемент несподіванки, а відтак переваги. Маруаси мали б заглибитися в селище і досягнути центру. І найкраще напасти тоді коли маруаси будуть грабувати поселення, тоді коли принаймні частина з них спішиться і буде зайнята. Цей варіант надавав найманцям найбільший шанс на успіх. Грегорі висловив незадоволення тим фактом, що люди можуть постраждати якщо вони будуть надто зволікати із нападом, але погодився що це справді хороший варіант для них. Всі інші теж без нарікань пристали на цей план, залишалось лише переконати Рагтона і селян, що залишились й зголосились допомагати найманцям.

Згідно з планом, Грегорі із своїми товаришами та селянами мав розпочати атаку в центрі села і оточити маруасів, Гвіндо мав вистрілити зі своєї «дудки» у лідера маруасів, Крейґ погодився бути на краю селища і взяти на себе тих маруасів які не потраплять в пасту рицаря, Евеліна і Гвіндо під час того як Крейґ відволіче увагу на себе також мали долучитися до битви. Крейґу звісно хотілося б щоб такий сильний воїн як Грегорі був поруч з ним під час цієї небезпечної атаки, але розумів, що той буде кориснішим у центрі.

— Чи не за круто це навіть для тебе? – висловила сумнів Евеліна.

— Я впораюсь, не сумнівайся, – запевнив Крейґ, — Не хочу нікого образити, але головне не підходьте близько і не заважайте, тоді я виконаю свою частину.

— Не будь надто самовпевненим, – застерігала Евеліна, — Ти не зобов’язаний йти на невиправданий ризик.

— Для мене це виклик, справжня битва та ще й не проти аби кого, я буду там де будуть вороги.

— От тільки не треба тут бравади, – сказала з певною насмішкою Евеліна.

— Так, так він справді може, ти просто не бачила його в бою, він справжній звір коли б’ється, – підтвердив Гвіндо, хоч як би йому був неприємний Крейґ, але від цього той не ставав гіршим воїном.

— Як знаєш, – вона стенула плечима.

— Якщо воїн висловлює свою впевненість, то значить він готовий прийняти наслідки, – констатував Грегорі.

Опісля Грегорі проінструктував кожного як той має діяти. Зрештою ніхто навіть і не протестував з того факту, що Грегорі роздавав команди і одразу став їх лідером, вони розуміли, що колишній рицар Ордену Небесного Світла значно досвідченіший за них усіх разом взятих у справі боротьби проти маруасів. Після цього Грегорі пішов переконувати старосту і селян, а в інших з’явилось трохи вільного часу, щоб підготуватись до майбутньої битви.