Вже перейшло далеко за полудень, а отже невдовзі настане вечір, а тоді… На пів байдужим поглядом Крейґ окинув своїх напарників які готувались до бою. Гвіндо який крутився навколо Евеліни й щось їй розповідав, селян які метушились допомагаючи Грегорі та його воїнам підготуватись до приходу маруасів. Всіх інших хто не здатний був битись попросили покинути селище, щоб уникнути небезпеки. Тому крім оборонців старости Рагтона і кількох стариків, що відмовлялись покидати своє село у Виличках не лишилось жодної живої душі.

Крейґ відійшов подалі від компанії, щоб усамітнитись й налаштуватись на майбутню битву. Він розмовляв із Звіром в середині себе, вірніше намагався вести таку розмову.

— Думаю ти маєш бути задоволений, сьогодні тебе чекає хороша бійка.

Мовчання.

— Ти отримаєш те, що хочеш тому не підведи мене.

Мовчання.

— Сьогодні нас чекає ворог якого не шкода, твоя підтримка потрібна як ніколи, тому можеш не стримуватись. Влаштуймо їм різанину, покажем те як виглядає справжній воїн. Але не забувай про, що ми домовлялись. Ти згоден?

Звір не відповідав, він говорив зазвичай, лише тоді коли сам був ініціатором розмови, а от такі балачки по душам здебільшого ігнорував. Однак Крейґ все ж відчував, що Звір погодився.

Довго Крейґ сидів на самоті й байдуже, майже до отупіння дивився на ліс, що був далеко за селом. Він припускав, що саме там зараз можуть бути маруаси, йому здавалось, що сьогодні в останнє коли вони можуть напасти на це село і після цього змінять своє місце перебування допоки, не звернули на себе увагу, великих лордів. Крейґ був переконаний, сьогодні вони помруть так і не встигнувши нікуди втекти. Ця думка гріла йому душу, він навіть мимоволі посміхнувся, уявляючи смерті маруасів від його руки, він мріяв побачити як вони страждають, як вони стривожаться і впадуть в паніку й вимолюватимуть життя. Це було б справді зворушливе видовище. Проте розумів, що в дійсності марно очікувати від них того, що не притаманно їх виду, зрештою такий як він не міг злякати маруаса, а от Грегорі рицар Ордену який отримав благословення від самого Святого, міг би це зробити.

Крейґ вже давно почув, що хтось до нього йде зі сторони селища, по кроках і по звуку коливання кольчуги, він легко зміг визначити, що це була Евеліна.

— На що дивишся Крейґ? – запитала Евеліна щойно наблизилась.

— На ліс, вони точно десь там, я це відчуваю. – відповів Крейґ без ентузіазму, не дуже хотілось щоб хтось його відволікав від роздумів.

— Відчуваєш?

— Так, я часто можу відчути своїх жертв…

— То ось як ти ставишся до цих маруасів, схоже самовпевненості тобі не позичати. Жертви? – вона хмикнула схоже й справді думала, що Крейґ так говорить аби не показувати своїх слабкостей. — Тільки не треба цієї показної сміливості, нам це непотрібно, ми знаємо, що нас чекає, тому не треба цього.

— Мені нема чого боятись, я знаю свої межі. Так маруаси сильніші за звичайних людей, але не за мене, до того ж я буду не сам. Якби я був один я б подумав як пробратись до них першим і застати їх в тому лісі з голими дупами.

Евеліна усміхнулась.

— Ти божевільний.

— Можливо, – відповів Крейґ ледь посміхнувшись схоже він все-таки жартував, а не говорив всерйоз і аж ніяк не збирався перебільшувати свої навички, за секунду додав, – Ти ж не прийшла сюди, щоб просто потеревенити, чи ще не дай Боги заспокоїти себе чи мене перед битвою?

— Ні, звісно ні, але твоя правда, перейду до суті. Чому ти ненавидиш Гвіндо? Мене це цікавить тому, що здається ви двоє можете створити нам багато проблем. Але перед тим скажи, чому Гвіндо назвав тебе цим словом бересерк?

— Берсерк, не хочу нахвалювати сам себе. Ти сама зрозумієш коли побачиш мене в бою, просто тримайся подалі, щоб не потрапити під гарячу руку.

— А Гвіндо?

— Жодних проблем, один удар і з Гвіндо покінчено, але я не збираюсь на нього нападати просто так, якщо тебе це турбує, головне щоб він не потрапляв мені на очі і тоді переживе сьогоднішню ніч.

— То що між вами трапилось? – Евеліна не переставала запитувати, Крейґ підозрював, що щось подібне вона могла спитати у Гвіндо або тільки збиралася це зробити.

— Між нами? Розбіжності в роботі. – сказав Крейґ нарешті, замислюючись на мить, зрештою чому б і ні, йому не було чого приховувати в тому, що стосувалося цього питання.

— Гвіндо і я, ми ніколи не були друзями. Почалось все в одній спільній справі в королівстві Брутма, два роки тому. Якщо коротко це було звичайне завдання – вбити чоловіка, він був багатий і впливовий. Отож коли ми вже все зробили, Гвіндо захотів, він... – здавалось Крейґу трохи незручно було говорити таке Евеліні, але зрештою сказав як є, — він хотів ще після цього трохи «розважитись» так він це називає. Він хотів зґвалтувати дружину і дочку цього чоловіка. Гвіндо навіть запропонував мені вибір. Як це на нього схоже.

Крейґ недобре посміхнувся. Йому здавалось, що співрозмовниця напружилась навіть стиснула кулаки від цієї розповіді.

— А ти що? Ти ж найманець і чоловік, хочеш сказати, що відмовився? – Евеліна була розлючена цією історією і тим тоном з яким Крейґ їй це говорив, вона не довіряла жодному чоловіку.

— Так. Я відмовився, а він все наполягав і наполягав, я вдарив його раз потім другий, потім ногою, а потім поволік звідти силою.

— Знаєш ти не схожий на благодійника, що буде допомагати людям просто так?

— Можеш не вірити, але я не ґвалтівник і звичайних людей просто так не чіпаю. Ми свою роботу виконали, більше нам нічого було там робити. Та сім’я і без того настраждалась, до того ж Гвіндо мені не сподобався з самого початку, тому я вважав за потрібне для початку побити його як слід.

— Ух ти який принциповий. А ще як мило з твого боку, вбити чоловіка для жінки і батька для дитини, а потім зробити їм таку велику послугу, і залишити в спокої. – Крейґу здалось, що тепер у неї до нього виникла справжня відраза, цікаво було б дізнатися, що там Гвіндо наговорив про нього.

— Я зробив те, за що мені заплатили і дотримав свого слова. Дивно слухати про моральність від такого ж найманця як я.

— Не прирівнюй мене до себе, я займаюсь охороною, а не вбивствами.

— В будь-якому разі я не дав Гвіндо зробити з поганого вчинку ще гірший, хоч схоже він не оцінив і ти теж. Що я мав зробити на твою думку? Добити їх щоб не страждали за вбитим головою сім’ї? Чи приєднатися до Гвіндо в його намірах розважитись? – сам не знаючи чому, але задаючи ці питання Крейґ розгнівався, мабуть тому що єдину його правильну дію в тій ситуації розкритикували й не оцінили належним чином.

Евеліна, промовчала стримуючи роздратування, а тоді сказала.

— Неспроста кажуть, що ти любиш бити і залякувати напарників.

— Хіба я тебе залякую?

Вона не відповіла, а він продовжив.

— Іноді доводиться, але тільки тих які мене дратують. Ти мабуть помітила у нього шрам на брові?

— Так.

— Це якраз звідти. Боги як він плакав і лементував, що я зіпсував його досконале обличчя. Тоді він мабуть і зненавидів мене, хоч цього явно і не показує. Хочеш запитай. Запитай його про шрам як він його отримав. І він розповість тобі якусь брехливу бойову історію. — згадуючи ці події Крейґ показав задоволений оскал.

— Я візьму це до уваги, – Евеліна дізналась те, що хотіла і збиралась піти.

Крейґ повагався якусь мить, а тоді навздогін сказав.

— Здається він поклав на тебе око, тобі треба бути обережною. Слідкуй за своєю випивкою, він любить підсипати щось своїм жертвам, а далі ти сама знаєш що відбувається… У всякому разі я попередив.

— Ти звідки знаєш?

— Дізнався після тієї справи і пожалів, що не вбив його тоді, коли мав таку можливість.

— Дякую за інформацію. – холодним тоном мовила Евеліна і пішла.

Після цього Крейґ сидів на самоті мало не до самого вечора, спиною відчував, що попри те, що здавалось вони змогли поладнати, але Грегорі за ним наглядав кожної вільної хвилини. Крейґа це не дивувало і був готовий, що Грегорі може накинутись на нього в будь-який час і досі сприймає його як маруаса, напів маруаса чи ще щось подібне. Схоже, тут жодні слова не допоможуть переконати рицаря у зворотному, тому Крейґ планував довести це в бою із маруасами.

Однак його непокоїло чи така демонстрація не посилить підозри Грегорі в тому, що Крейґ монстр якого потрібно знищити. Адже в таку небезпечному бою проти маруасів Крейґу доведеться викластись на повну щоб вижити, але тоді буде виглядати не з найкращого боку і мало буде походити на людину. Вибору не було, треба було битися в повну силу якщо вони хотіли здолати маруасів. А тоді можливо ще й бій проти Грегорі, зрештою загинути від руки рицаря Ордену Небесного Світла було зовсім не соромно, та навіть почесно для такого найманця як Крейґ.

Крейґ перевірив усю свою амуніцію, все було на місці і в повному порядку, тому він повернувся до села та до своїх компаньйонів. Він одразу, зауважив як Гвіндо крутився біля Евеліни, зрештою, якщо вона не дурна то повірить його словам і сама якось впорається з цією ситуацією.

— Що ти там так довго робив? – зустрів Крейґа питанням Грегорі.

— Налаштовувався на бій, у мене теж не проста частина.

— У мене тут теж між іншим відповідальне завдання, – дорікнув Гвіндо.

Крейґ глянув на Гвіндо незадоволено, схоже той порушував домовленості і не тільки потрапив на очі, але й заговорив. Втім вирішив, що цей «принц» ще зможе принести користь в бою, а розібратись з ним завжди встигне і після бою і навіть по дорозі з села.

— Гаразд. Припиніть розмови. У всіх все готово до бою? – звернувся Грегорі до всіх.

Почулися схвальні вигуки. Попри те, що з ними був Грегорі і троє його товаришів, а також найманці, обстановка все ж була якоюсь нервовою, селяни однаково не почувались впевненими і явно хвилювались. У них були суперечливі емоції з одного боку вони хотіли помститися за вчорашнє і ця підмога трохи додавала впевненості, але з іншого після стількох втрат і побаченого раніше страх перед ворогом не спонукав рватись в бій. Багато з них в глибині душу все ж сподівались, що маруаси більше не з’являться і бою вдасться уникнути. Вони знервовано гострили свою зброю і перешіптувались між собою в очікуванні страшної години.

Серед найманців лише Крейґ, Грегорі та його товариші мали реальний досвід боротьби з маруасами тому поводились спокійно та стримано зважаючи на ситуацію. Рицар і зовсім видавав цілковиту впевненість, наче згадуючи час своєї служби, адже це була чудова нагода поновити в пам’яті ті дні слави. Для Гвіндо і Евеліни це було вперше і вони ще не встигли зустрітись і з силою, жорстокістю та люттю маруасів у відкритому бою. Тому намагались приховати своє хвилювання від інших, Евеліна була зосереджена на перевірці своєї екіпіровки, а Гвіндо маскував страх в жартах та безтурботності. Крейґу це було очевидно ледь глянувши на них, сам ледь утримувався від того аби не допомогти Гвіндо, трішки підсиливши його страх і зганьбити перед усіма. З наближенням бою вплив Звіра став все сильнішим і спокуса завдати болю навколишнім ставала тільки вищою. Він перевів погляд із Гвіндо на Евеліну щоб не зірватись. Мало не розсміявся, з того як вона вдавала байдужість і всяко показувала, що є сильним найманцем на рівні з чоловіками. Це було так зворушливо і так кумедно для них із Звіром. На мить навіть подумав чи не підійти і похвалити за старання, але вчасно схаменувся, все ж не хотів підважувати її статус в групі своїми недоречними словами. Тоді вже перевів погляд на Грегорі і нічого не відчув, наче дивився на порожнечу, або неживий предмет, це було цікаво – або рицар не мав страхів або Крейґ не міг його прочитати через силу розуму і духу цього воїна.

Грегорі вийшов на центр площі, бо мабуть відчував необхідність і власну відповідальність оскільки зараз був їхнім командиром. Тому був зобов’язаний сказати щось цим людям, щось що зможе підкріпити їх дух.

— Усі хто залишились тут, ви безперечно сміливі люди, ваша хоробрість гріє мені душу. Ви всі залишились тут за власним бажанням! І яке ж це бажання? – з цієї фразою він ненадовго затримав свій погляд на Крейґу, а тоді продовжив, — Зупинити цих потвор! Вони думають, що зустрінуть напівзруйноване село і жменьку наляканих людей, але вони помиляються! Помиляються так як ще ніколи не помилялись, так як слід помилятись востаннє в житті. Я скажу, що вони зустрінуть! Вони зустрінуть силу людського духу, незламну силу, рішучість і праведний гнів чесних громадян! Тоді вони настрашаться і усвідомлять якими нікчемними були їх помисли, але ми не дамо їм часу для жалю! Разом ми зупинимо ці диявольські поріддя, що насмілились паплюжити священні землі людей! Помоліться Богам друзі мої, і подякуйте за надану честь, бо сьогодні ми знищимо ворогів людства! Сьогодні ми очистимо землі від маруасів! Вперед, вперед до перемоги – за людство станемо, страху не маємо, жалю не знаємо, людей захистимо, ворога знищимо! Вперед, вперед до перемоги Святий Пойлен з нами!

Грегорі закінчив свою промову традиційним бойовим закликом для свого Ордену наче забув що збирається вести в бій селян, а не побратимів по ордену. Здавалось після промови він став ще більшим, ще могутнішим, ще величнішим наче десяток років вмить відступили від нього і тепер був у розквіті сил. Слова справили сильне враження на селян вони прогнали страх і запалали в них рішучість. Жителі Виличок, а тепер уже оборонці, відчули себе причетним до Ордену Небесного Світла і до Святого Пойлена. Після почутого їм здавалось, що навіть в цьому поруйнованому і занепалому селі вони на вістрі атаки проти сил зла, відучували себе причетними до справ великих, незабутніх тих які здатні змінити долю континенту. Тому вітали промову свого командира з неабияким захватом і радістю, вони трусили своїми сокирами, вилами, палицями, молотами і бойовими косами демонструючи свою готовність до бою та рішучість піти за лідером.

Але схоже ця промова надихала так сильно тільки його самого і селян. Гвіндо проявляв абсолютну байдужість його не цікавила слава і селяни, – гроші і бурхливе святкування перемоги ось що його турбувало більше за все. Хоч на Евеліну в більшій мірі вплинули ці слова допомігши прогнати страх, вона готова була виконати це відповідальне завдання, але у разі смертельної небезпеки не посоромилась б відступити щоб врятуватись і не дати себе на поталу маруасам. Крейґа, вірніше його Звірячу частину здавалось цікавила тільки кров, адреналін і емоції від бою із сильними супротивниками, хоч і в глибині душі він хотів вірити, що допомагаючи цим селянам сам буде ставати меншим злом, хоча б у власних очах.

Перед тим як розійтись по позиціях Грегорі підізвав до себе Крейґа.

— Багато чув про твої навички, не підведи мене. І знай Крейґу якщо виявишся зрадником, я вб’ю тебе попри все на світі! – пригрозив Грегорі який так і не міг довіритись людині яка настільки була схожа на маруаса.

— Я погодився на цю роботу, а отже маю намір довести розпочате до кінця. Ким би я не був, чим би я не був, але свого слова дотримаюсь.

Схоже ця відповідь задовільнила Грегорі бо він схвально кивнув і по цих словах, пішов до селян.