Зрештою через якийсь час Крейґу, все ж вдалося побороти свою апатію, сонливість і загальний занепад сил. Тільки тепер зумів сповна відчути усі ті рани що отримав вході бою, переважно дрібні порізи і забої, окрім розірваної литки інші травми здавались не такими серйозними. М’язи пекли вогнем, а жили на руках здавалось от, розірвуться. Ось до чого призводить бій проти рицаря, на власному досвіді переконався, що приймаючи удар на блок можна поламати руки, біль у ліктях підтверджував цю думку. Якби не цей чорний меч то для Крейґа все могло б скінчитися дуже швидко.

Тут він замислився чи зміг би здолати Грегорі якби був повністю здоровий, чи мав би тоді шанс… Він струсонув головою, зараз не час для непотрібних думок. Взяв гроші, що лежали біля його ніг, зібравши всі сили докупи й долаючи пекельний біль у всьому тілі насилу встав застогнавши від болю. Тоді наче побитий пес, спираючись на меч повільно рушив до свого коня. Глянувши на ногу, здивувався як взагалі ще зміг ходити не те, що скакати по полю бою як півгодини тому.

Зняв обладунки, взяв бинти, дістав пляшечку яка була в торбині, зробив два ковтки, смак був настільки жахливий що мимоволі стискав кулаки, а після коли рідина розтікалась в середині то відчув пекельний жар наче пив окріп. Не часто Крейґ вдавався до цього зілля воно було дороге і дістати його було не легко, але сприяло зціленню ран і забезпечувало захист від інфекцій які могли б потрапити в рану.

Опісля пішов до найближчої криниці в дворі. Господар дивився налякано, але не заперечував, значить усе було добре. Тоді вимився від крові, промив рани, сяк так перев’язав їх.

— Можна у вас переночувати? – поцікавився у того самого старого чоловіка, що стояв у дверях своєї хати, той налякано вказував на будинок з протилежної сторони вулиці.

— Можете там…Там нікого нема, – і ледь чутно додав, — усі мертві.

Крейґ нічого не відповів і просто пішов до того будинку. Переходячи дорогу бачив як селяни буквально роздягали маруасів, забираючи в тих усе, що було, а тоді скидали тіла на повозку, щоб потім кудись відвезти. Бачив як дехто гасив пожежі, спричинені сьогоднішнім нападом і як селянам в цьому допомагав Грегорі. Подумав, що це справді видатна людина з добрим серцем, оскільки ще допомагає, після того як уже зробив все для захисту селян.

Чув як десь в центі реготав Гвіндо намагаючись підбурити інших до грандіозного святкування, однак якихось успіхів не мав. Люди не охоче випивали, вони були пригнічені багатьма смертями що спідкали їх цими днями, їх село було майже зруйноване, із тих двох десятків добровольців лишилась ледве половина, ще менше могли стояти і хоч щось робити допомагати пораненим чи ліквідовувати пожежі. Для Виличок і справді настали темні дні, з цього моменту їх життя перетвориться на існування і більше ніщо не буде колишнім. Радістю від перемоги тут і не пахло, тому заклики Гвіндо залишались без схвалення.

Як у нього вистарчало нахабства таке пропонувати, ніби не бачить, що селянам не до святкування. І що їм було святкувати – втрату майна, смерті родичів і друзів? На цьому святі смерті не було місця для веселощів. І Крейґ прекрасно це розумів й сподівався, що Грегорі напоумить Гвіндо поважати чуже горе. Однак найбільше чого зараз хотів це трохи поспати й відпочити, а завтра назавжди покинути це село.

Мертве житло зустріло його прохолодно, залишені речі які ніколи вже дочекаються власників, ледь виднілись серед мороку, але єдине, що привертало увагу Крейґа це скромна постіль на підлозі. Незважаючи на сильну втому і дошкульні поранення, одразу заснути так і не вдалось звуки з надвору все-таки відволікали. Але в основному, пов’язане це короткочасне безсоння було з тим, що обмірковував своє подальше життя.

Тепер чітко усвідомлював, що так продовжуватись довго не може і потрібно було, щось робити аби змінити своє життя. Більше битися він не міг, принаймні не з великою кількістю ворогів, аби не доводити себе до цього божевільного стану. І чому маруаси напали тепер через п’ять років? Невже це означало початок нової війни? Однак, про свої нещодавні наміри прийняти участь у війні проти маруасів можна було остаточно забути. Тепер і для нього наставали темні дні, він це зрозумів ще вранці, тоді як виникла проблема із прочитанням листа.

Потрібно було знайти мир і спокій… вдалині від битв і вбивств, від насильства і всього лихого, мусив знайти ліки якщо такі існують. Якщо йому ще можна допомогти з цим прокляттям, то зробить все, що зможе аби врятуватись від цієї участі, понад усе не хотів залишитись назавжди, таким яким був під час бою. Якщо ж ні і порятунку немає то поклявся сам собі, що коли настане критичний момент і Звір почне остаточно брати гору над його свідомістю то позбавити цей світ від зла – від себе самого. Сподівався, що до цього не дійде, а якщо дійде то щоб вистарчило мужності піти на такий крок. З цим думка Крейґ провалився у тривожний і не спокійний сон.

Це було скоріше марення, ніж сон в привичному розумінні. Це були безперервні битви, жорстока різанина, насильство позбавлене будь-якого сенсу, війна людей проти людей. Що ж могло бути безглуздішим ніж це коли в світі є маруаси? Проте ці марення не припинялись ні на мить постійно змінюючи одну битву на іншу. Серед того воїнства бачив і себе, бачив себе як молоду людину, що потрапила в саму гущу бою, де один за одним гинули його товариші і як інші відчайдушно кидались на ворога в прагненні помсти, де від криків болю дзвеніло у вухах. Де відступаючим били в спини, без тіні сумніву. Бачив себе в місці де представники одного виду нещадно розправлялись один з одним, усе було неправильним в цьому дійстві, усе… А потім він побачив Храм де чоловік, лиця якого він не бачив, стояв навколішки й молився Богу Справедливості, молився і благав про справедливість і про порятунок душі, місце де він стояв було залите кров’ю, але попри це чоловік все молився і молився…

Пронизливий крик з надвору вивів Крейґа зі сну. Вже був світанок. Усе тіло нило від болю, а рани пекли вогнем, серце шалено калатало після марення, ніч не дала полегшення знесиленому тілу. А сон, викликав більше тривоги і підсвідомого страху, ніж морального відпочинку. Першими думками було те, що маруаси тих, що вони вбили в ночі були не останніми. Через вікно він поглянув на зовні, нападу ворогів не було видно, Крейґ вийшов долаючи біль в нозі.

Він пошкандибав до будинку куди йшли й інші, скавуління й голосіння тієї людини не припиняли дратувати слух своєю відчайдушністю. Люди розступились перед Крейґом і дали йому дорогу. Він побачив, що в будинку стіл був перекинутий і все що на ньому було разом із закусками посудом і хорошою випивкою лежало на підлозі, поруч валявся Гвіндо, і корчився від болю. Його штани були темні в області паху, а руки яким він тримався за це місце намагаючись зупинити кровотечу були закривавлені, він репетував і просив про допомогу. Попри свою загальну емоційну спустошеність ця сцена змусила Крейґа усміхнутись і навіть порадіти, що нарешті Гвіндо отримав по заслугах. Адже в загальних рисах він уже розумів, що тут трапилось. Мабуть позбавити його чоловічої сили це ще краще ніж просто вбити. Крейґ оглянув людей, що були тут, вони дивились трохи стурбовано дехто намагався допомогти чим міг.

Він помітив Грегорі який стояв поодаль входу й стоїчно спостерігав за стражданнями Гвіндо. Крейґ подумав чи не Грегорі таке зробив із найманцем, але знаючи страшну силу рицаря, можна було уявити, що Гвіндо був би продірявлений наскрізь і вже б остигав якби таке справді сталося. Помітив, що Евеліни тут не було і саме тому варто було б її пошукати.

Попри те, що спостерігати за стражданнями Гвіндо було приємно він мав піти. Однак перед цим підійшов й нахилившись до пораненого вирішив трохи його підбадьорити.

— І як воно друже, тримаєшся? Як воно бути євнухом? Перепрошую, кастратом. Як воно відчувати, що більше твій пістрюн нікому не зашкодить? – Крейґ хотів ще добродушно поплескати по плечі в знак підтримки, аде Гвіндо з гнівом відкинув його руку.

— Виродок, я тебе вб’ю забирайся звідси! – верещав крізь сльози і біль Гвіндо, намагався дотягнутись хоч б до чогось чим можна було б вдарити Крейґа.

— Хіба так можна звертатись до друзів? Ну, ну одужуй приятелю, буду тримати за тебе кулаки.

І Крейґ пішов широко посміхаючись. Багато хто з тих хто не знав так добре Гвіндо, дивувалися із такої нелюдської жорстокості та черствості по відношенню до горя напарника. Хоч були і ті хто так само зловтішались адже за цю ніч Гвіндо встиг добряче розсердити селян своєю неповагою до горя жителів Виличок. Рагтон дивився на цю сцену насторожено, а тоді спробував зорганізувати селян на допомогу пораненому найманцю.

Крейґ вийшов на вулицю поглядом шукав Евеліну і помітив її там де вчора стояв сам коли дивився на ліс що був вдалині. Повільно Крейґ попрямував до неї.

— Радий, що він отримав по заслугах, – сказав Крейґ наблизившись.

— Він там ще не сконав?

— Ні, здається, що він може навіть вижити. А ти схоже, щойно позбавила його сенсу для існування.

— Якщо такий сенс його життя, то краще йому померти. – вона виглядала задумливою більш ніж зазвичай, — Все було як ти казав, я запитала його про шрам, а він розповів як рятував дітей від грабіжників.

Ця недолуга брехня яку вигадав Гвіндо, щоб обманути і спробувати спокусити Евеліну змусила посміхнутись Крейґа.

— Він справді намагався мені, щось підсипати чи підлити, – продовжувала вона, — намагався мене відволікти, але нічого не вдавалось, після твого попередження я була обачною. Чорт я так і не відпочила, навіть не випила нормально, все дивилась за тим вилупком. А потім йому набридло і коли ті селяни яких він заманив туди для масовки розійшлися він спробував накинутись на мене, певно думав що я вже зовсім п’яна. Я вдарила його ножем і вийшла.

— Молодець, це було правильно, – похвалив Крейґ.

— Чому ти мені допоміг? – запитала Евеліна по якомусь часі.

— Я знав про його схибленість на жінках, і ніщо не заважало мені розповісти про нього правду. Якось так.

— Дякую, – здавалось Евеліна зовсім невпевненого себе вела говорячи такі речі, схоче це не входило в її звичку.

— Не варто дякувати. – сказав Крейґ, йому теж не дуже зручно було говорити такі речі, — Це я скоріше маю подякувати. Завдяки тобі я ще дихаю. Вибач, що напав на тебе і зламав меч, я тоді був не при тямі.

— Я знаю, ти попереджав не наближатись, я мала швидше зреагувати, тому без образ. Зрештою ти не зашкодив мені. Чого не скажеш про мій меч.

— Принаймні він таки витримав мій удар.

— Ну хоча б це радує. – погодилась найманка.

— Твій меч виглядає досить дорогим. Де ти його дістала?

— Подарунок від батька.

Крейґа ця відповідь здивувала, адже це була чиста брехня, втім вирішив вдати, що повірив.

— Перед тим як Грегорі напав на тебе здавалось ти прийшов до тями, ти це пам’ятаєш, що змусило тебе зупинитись?

— Добре пам’ятаю тільки початок бою, і більш-менш до поранення ноги. Інше не дуже, може я тоді вже почав заспокоюватись або впізнав тебе, не знаю, я погано пам’ятаю. Нащо питаєш?

— Та так просто цікаво.

— Тоді у мене є теж питання до тебе.

— Ну, давай.

— Чому ти просто не дала Грегорі прикінчити мене? – поцікавився Крейґ.

— Ти допоміг мені з Гвіндо, я допомогла тобі. Частково завдяки ньому ти живий, якби він так вперто не наполягав на твоїй смерті, можливо я б не заступилась. До того я ще сумнівалась в правдивості твоїх слів, але не розуміла для чого тобі було брехати.

— Що ж удача все-таки посміхнулась мені. – це теж була не зовсім правда, а що була правдою точно не знав, думки читати не вмів, міг тільки відчувати брехню і бачити страхи, чого зараз робити не хотів.

— Коли Грегорі сказав ті слова, що змусило тебе прийти до тями? Це через те, що ти колись не дотримався обіцянки?

— Аж надто ти розпитуєш. Не намагайся залізти мені в душу, мені це не подобається, – за звичкою різко відповів Крейґ, хоч такого наміру не мав.

Здавалось Евеліна трохи знітилась із такого різкого переходу.

Крейґ мовчав, він не хотів відповідати і говорити на неприємні для себе теми, думав чи це бува Грегорі не підмовив її вивідати цю інформацію, аби дослідити його як істоту і дізнатись більше про природу цього прокляття. Він міг використати кілька навідних питань і про все довідатись, але судячи з реакції співрозмовниці в цьому не було необхідності – вона діяла сама. Годі параної, переконував себе, варто хоча б для чемності дати хоч якусь відповідь.

— Якраз навпаки. – мовив він неохоче, — Я розумію, що ти врятувала мені життя, і заслуговуєш на певні відповіді. Але я не хочу про це згадувати, є речі які я хочу просто забути.

— Розумію…

— Тримай. – Крейґ потягнувся до поясу діставши свій мішечок з грошима, плату за маруасів, виділив частину і простягнув цю суму Евеліні. — Це компенсація, 50 фолісів, думаю цього вистарчить на ремонт.

— А ти? Ти постраждав більше за нас і зробив чимало для перемоги? І так легко відмовляєшся від грошей?

Крейґ махнув рукою і відповів.

— Як і створив проблем. Тому бери не соромся, – секунду помовчавши додав, — Думаю, скоро вони мені вже можуть не знадобитися.

— Ти про що?

— Ах, не бери в голову, ніхто не знає як складеться їхня доля.

— Як знаєш. – Евеліна була задоволена цією компенсацією. — Що ти тепер робитимеш?

— Займусь лікуванням, – відповів не довго думаючи, йому навіть здалось, що співрозмовниця чекала того самого питання, але він його не задав.

— Знаєш, а ти насправді не такий жахливий як виглядаєш, ще й гроші компенсував.

— Який вже є, – відповів Крейґ і протягнув руку. — Було приємно з тобою працювати. Не часто зустрінеш адекватного найманця. – вона завагалась на якусь мить, а тоді вони потиснули один одному руки в знак поваги і визнання.

— Не можу сказати те саме. – сказала Евеліна з усмішкою вперше за весь цей час після нічного побоїща, Крейґ також посміхнувся. — Можливо ще зустрінемось.

— Сподіваюсь, що ні. Хто знає в якому я буду стані.

— Тоді прощавай, може це на краще.

— Так. Прощавай.

Крейґ пішов до коня. Він перевірив чи все на місці, на щастя за ніч ніхто не спробував його пограбувати, мабуть побоялись і недарма. Тоді дав коню трохи попити в одному з дворів й на силу осідлавши зібрався в дорогу. Відчув спиною чийсь важкий погляд це був Грегорі.

— Пам’ятай Крейґ, якщо станеш загрозою для людства, я чи хто не будь інший з Ордену тебе дістане.

— Я пам’ятатиму. Погрозу від рицаря Ордену Небесного Світла важко забути.

Крейґ вже хотів їхати, але помітивши Рагтона вирішив також із ним перекинутись кільком словами.

— Староста Рагтон, ви задоволені моєю роботою?

— Т-т-ак. – відповів той не надто впевнено побоюючись якогось підступу і не помилився.

— Можна вас попросити про одну невелику послугу?

— Послугу? Яку послугу?

— Та так, нічого складного. На наступній службі в Храмі помоліться за мою душу.

— Чому ви самі цього не зробите?

— Не годиться такому брудному найманцю як я відвідувати таке чисте місце. Ну то як?

Це було дивне прохання, однак воно не сильно обтяжувало старосту.

— Гаразд.

— Дякую. Тоді прощавайте, сподіваюсь з вашим селом все буду добре.

Крейґ озирнувся на Грегорі та Евеліну, махнув їм на прощання і поїхав з миром.