Тепер їм залишилось тільки чекати приходу маруасів, і вони чекали, зайнявши свої позиції так, щоб ворог не зміг їх помітити. Крейґ сховався у спаленій будівлі край села. В одному з будинків ховалась Евеліна. Грегорі разом із селянами перебували в будинках поблизу центральної площі, готові ринутись у бій як тільки Грегорі віддасть наказ. Там же Гвіндо підстерігав на дереві разом зі своєю духовою трубкою, й чекав можливості поцілити отруйним дротиком у лідера цієї банди маруасів. Воїни яких привів Грегорі теж ховались неподалік центру Виличок.

Минали години, і для стороннього ока селище повністю поринуло в сон, а про те ніхто не спав. Ще за кілька хвилин до того як почув тупіт копит Крейґ відчував, неприємне коливання в серці, він відчував, що зовсім скоро вороги людства будуть тут. Попередив інших. Коли ж все таки почув тупіт копит то зрозумів, що ворогів значно більше ніж вони на те розраховували. Пізно було хвилюватись потрібно, було тільки проявити свої найкращі якості і показати на що здатний аби не загинути і не осоромити статус одного з найкращих найманців Генерандії. Почувши ворогів почав готуватись і послаблювати самоконтроль, даючи дорогу для гніву Звіра.

І маруаси прийшли, їх було щонайменше три десятки вершників. Жахливі потвори з блідою шкірою і скаженим поглядом, на них не було якогось однострою у вигляді обладунків, однак весь їх одяг точно був чорний. Здійснюючи напад маруаси, діяли за звичною тактикою, голосно кричали створюючи атмосферу масовості атаки і жаху, сіючи страх у селян. Вони не витрачали час на розвідку чи будь-яку обережність, а одразу приступили до справи, до нальоту. Заходились підпалювати найближчі будинки, не помічаючи спротиву селян, частина з них спішилась і почали вриватись в будинки й тягти звідти усе, що хоч якось було схоже на цінні речі. Із захватом вони ринулись грабувати, цього разу видно було, вони не збирались брати полонених, бо відчували себе одуреними минулою ніччю і прагнули помсти. Більшість рушила до центру села, розраховуючи поживитись більш цінним товаром, вони опинились в самій глибині села.

З ненавистю Крейґ дивився на проїжджаючих повз його укриття маруасів, і на їх безчинства як йому хотілось кинутись на них просто зараз, Звір проявляв крайню нетерплячість схоже йому було абсолютно байдуже кого вбивати людей чи маруасів. Найманець просив Звіра почекати, але той не припиняв тиснути на його свідомість своєю нестримною люттю він кричав, віддаючи біллю в голові і вимагав дій.

« Хіба ти будеш сидіти тут і дивитись як ці скоти творять хаос? Допоможи селянам, врятуй їх майно, не допусти беззаконня, покарай ворогів! Ти хочеш цього – то дій! Вставай Крейґ, вставай і бийся! Тепер ти вершитель доль, тепер ти вирішує кому жити, а кому померти, ти суддя і ти кат! Піддайся жару гніву нашого – не бійся і не стримуйся не турбуйся про наслідки! Бийся і вбивай, або сам помри!»

Йому страшенно хотілось піддатись цьому голосу, адже на цей раз їх із Звіром інтереси збігались, але тримався плану попри все і долаючи біль зміг втриматись і не зіпсувати все передчасною атакою.

Саме тоді коли їх увага була послаблена, щось просвистіло в повітрі і один із вершників упав, усі інші насторожились, потягнули за повідки і роззирались довкола, ще один свист і лідер маруасів, як це здавалось із його більш цінної екіпіровки, здригнувся усім тілом, але не впав. В туж мить із засідки вискочив Крейґ, заставши найближчого маруаса зненацька, той відбив перший удар, але наступний його вже прикінчив.

— До бою! – закричав ворожий лідер тримаючись за шию, з якої стирчав дротик.

У центрі Грегорі повів селян у бій. Маруаси здригнулись як тільки цей гігантський рицар вступив у бій, першого ж противника, що необачно опинився біля того будинку, Грегорі розрубав навпіл, незважаючи на кольчугу довгий меч майже не відчув опору. Маруаси виглядали жалюгідними комахами перед величністю і статурою рицаря Ордену, котрий на їх фоні здавався напівбогом і зараз цей напівбог сіяв смерть маруасам. Його міць не знала рівних на цьому полі бою, одного за іншим він знищував маруасів, відрубуючи руки і голови, трощачи щити, ріжучи обладунки ніби якісь бляшанки, чутно було крики ворогів людства. Вони кидались на нього із остервенінням, намагаючись пробитись крізь оборону рицаря, і могли нанести хоч б один удар тільки коли нападали в кількості не менше чотирьох. Однак їх удари залишали тільки подряпини на щиті і латах рицаря. Вони швидко покидали світ живих зіткнувшись із могутністю Грегорі який проривався вперед незважаючи на те хто був перед ним вершник чи піший.

Селяни ринулись у бій натхненні силою свого командира. Вони проявили сміливість, обравши залишитись тут, а зараз вони атакували ворогів людства із праведним гнівом. Хоч багато з них впало під конями, але іншим вдавалось стягувати косами, чи в якийсь інший спосіб скидати вершників, а тоді накидались на лежачих і забивали до смерті. Якби не сила Грегорі мабуть все таки їм би нічого не світило в цьому бою, а так рицар брав на себе основну роботу, намагався витягнути ворогів на себе аби не піддавати лишньому ризику селян.

Евеліна подолавши свій страх разом із воїнами ордену, наступала із протилежної сторони заставши маруасів зненацька, тих які намагалися втекти від могутнього рицаря. Тут теж зав’язалась жорстока битва, вороги практично були оточенні і відчайдушно намагались прорватись із цієї пастки. Селяни гинули, маруаси гинули, а Гвіндо неспішно пострілював із свого інструменту з дерева, а згодом коли ворогів вже стало менше, приєднався до решти.

Приблизно в цей же час на краю селища, після наказу ватажка, маруаси, що були тут, полишили здобич яку несли з будинків до коней, і кинулись на найманця. Спочатку Крейґу вдавалось вбивати ворогів без значних труднощів, він намагався знищити якомога більше противників поки інші не опам’ятались і не напали всі разом. Зрештою йому вдалось скоротити їх число, кілька швидких ударів жорстокий опір й ще один маруас впав мертвий. Інші саме наблизились, їх було п’ятеро, але схоже скоро мали б бути й інші. Крейґ відскочив, намагався маневрувати так щоб вони ставали в одну лінію, використовував усю свою спритність та досвід набутий за ці роки, щоб виграти час і протриматись до приходу союзників він інстинктивно рухався в сторону центру, де як чув неподалік бились ті воїни яких привів старий рицар. Коли ж противникам все таки вдавалося робити спроби на-пів оточення, тоді намагався тримати дистанцію, виписуючи широкі дуги в повітрі своїм мечем, парирував, ухилявся вивертався і що тільки не робив. Однак цього виявилось недостатньо і декілька ковзаючих ударів все ж дістали його. Чув як вирувала битва в центрі, чув важкі удари металу об метал, чув крики болю і страждання. Але в цей момент сам перебував у скрутному становищі і намагався витримати натиск маруасів.

Крейґ зумів здолати ще одного маруаса під гадавши правильний момент наніс колючий удар прямо в обличчя ворогу, так кількість нападників скоротилась. Але одразу після цього пропустив ще кілька ударів і світ почав плисти перед очима. Хоч по всюди навколо тривала запекла битва, однак її відгомони слабко долинали до його свідомості, в центрі Грегорі з селянами потіснили маруасів і дехто з них уже відступав. Евеліна з воїнами теж перемагали маруасів на своїй ділянці бою.

Проте Крейґ вже цього не помічав, не помічав і скорого підходу союзників, сама згадка про їх існування здавалась такою тьмяною, такою далекою, і такою нереальною. Крейґ озвірів після отриманих ран, він більше не захищався не ухилявся, а з страшною силою і швидкістю кинувся на маруасів. І ще один був вбитий в туж мить, удар Крейґа справа на ліво мало не розрубав супротивника навпіл, незважаючи на латний обладунок. Така швидкість і сила навіть на мить сколихнула маруасів, але Крейґ просто атакував далі не втрачаючи жодної секунди, загнав меча в живіт ще іншому не такому броньованому.

Майже одразу два удари посипались на нього один мав припасти на голову, але навіть в такому пориві божевілля він інстинктивно відхилив голову і удар влучив в плече інший в ногу. Крейґ заричав від болю і в цьому крику мало, що було схоже на людське, навіть маруаси в цю ніч були більше схожі на людей, аніж Крейґ. Вони знову завдали ударів, один він встиг відбити, щойно витягнув меч із вбитого, інший молотом потрапив прямо в груди, бригантина вгнулась в середину, від сильного удару, а його самого мало не звалило ударом. Але Крейґ не зупинявся, хоч він відчув силу ударів що припадала на тіло, але біль була майже повністю заглушена гнівом, він відмахнувся і маруас лишився без голови. Від потужності власного удару та слабкого опору шиї маруаса Крейґ, втратив рівновагу і припав на коліно. Інший маруас спробував добити Крейґа, але отримав сталь під груди, найманець виявився спритніший. Здавалось Крейґ цього навіть не помітив, тому ще раз рефлекторно полоснув по шиї того ж маруаса.

Тоді піднявся з коліна і рушив в сторону центру в пошуках нових ворогів, його більше не хвилювало нічого крім вбивства і насильства, трапився вершник який тікав від битви, якого зарубав разом із конем і продовжив свій кривавий шлях. Дорогою, свою смерть зустріли ще кілька ворогів. Маруаси масово відступали, розбиті загоном Грегорі, а Крейґ добивав тих хто траплявся на шляху. Евеліна разом із воїнами їх переслідували, вона бачила як найманець методично розправлявся із кожним хто потрапляв на очі, вона зупинилась вражена його навичками та лютістю в бою.

Крейґ рушив в її сторону, його очі були не просто чорні до вигляду яких вона вже якось звикла, на цей раз вони були шалені і здавалось ніякого розуму в них не було, він шипів від люті показував зуби, обладунок руки і голова усе було темне від крові. Кров із сильно пораненого стегна потрапила у чобіт і чавкала при кожному кроці. Евеліна злякалась свого союзника і почала обережно відступати, пізно зрозумівши, що опинилась надто близько до нього в ході бою.

— Крейґу, зупинись це я.

— Це я. – передражнив Крейґ ледь схожим на людський голосом.

— Прийди до тями. Це я Евеліна, ми союзники! – при слові союзники Крейґ видав смішок і тільки прискорив крок не звертаючи уваги на поранення, йшов з усмішкою до нової цілі.

Евеліна яка щойно добре справлялась із маруасами тепер відступала й поступово починала піддаватись паніці дивлячись на потвору в на пів людській подобі, що наближалась із єдиною метою вбити її. Через секунду цей звір кинувся на Евеліну, з вражаючою швидкістю враховуючи численні поранення, вона ледь змогла відбити удар, її меч погнувся, а сама впала від страшного удару. Вона намагалась відповзти, а звір наближався із оскалом, здавалось він хотів насолодитись страхом і стражданням жертви, після такого прісного виявлення емоцій, що демонстрували покійні маруаси. Ні благання, ні страху, а тут бачив є потенціал.

Ніби театрально, щоб викликати більше страху, Крейґ високо заніс меч над головою щоб добити напарницю.

— Прошу зупинись. – благала Евеліна, а сама в цей час намацувала кинджал на поясі.

Здавалося монстр на мить затримався, опустив зброю, наче замислився над сенсом слів, а тоді змушений був сам відбивати удар, сталь зіткнулась зброя видала гучний дзвін, навіть іскра з’явилась на секунду, руку Крейґа відкинуло, а самого його аж повело назад від потуги рицаря, на обличчі істоти на мить з’явилось здивування.

— Ти! – прошипів він й з новим припливом люті кинувся на Грегорі.

Рицар прикрився щитом, а тоді відмахнувся горизонтальним ударом, Крейґ відбив, але від сили удару його повело вбік. Грегорі здивувався скоріше не тим фактом, що хтось зумів відреагувати на його удар, а тим, що зміг прийняти усю його силу і тим, що зброя не розбилась на друзки, схоже це був незламний меч, власне як і в нього самого. Зав’язалась запекла бійка, здавалось, що м’язи і кістки Крейґа тріщать від тої ваги і сили, що пропонував рицар своїми ударами, саме тому намагався частіше ухилятись, але попри це не припиняв скажено нападати знову і знову при першій нагоді.

— Назад, це небезпечно! – викрикнув Грегорі, коли помітив як троє його товаришів кинулись на допомогу.

Крейґ спробував використати цю мить, але в його свідомості замелькав образ небезпеки і він в туж мить відстрибнув в бік, а дротик із трубки Гвіндо, дзенькнув об щит Грегорі і зник в траві. Здавалось звір роз’ятрився ще більше від спроби такої підступної атаки, блискавично діставши ножа з-за поясу метнув у ворога що насмілився таке зробити. Гвіндо пощастило, ніж пролетів всього в десятку сантиметрів від голови і врізався в стовбур дерева. Крейґ не зміг кинутись на нього адже бій із Грегорі продовжився, однак тепер ставало дедалі зрозуміліше, що невдовзі рицар візьме гору в цьому двобої, він був надто потужним суперником для найманця, який поступово почав видихатись і лють його теж починала згасати.

— Знав, що ти зрадливий клятий маруас!

Крейґ зашипів й спробував відповісти на його обличчі з’явились суперечливі емоції.

Грегорі знову ринувся у бій.

— Я знав, що ти зрадиш нас, знав, що не дотримаєш свого слова! – сказав Грегорі коли його суперник відскочив, уникнувши чергової атаки.

На що істота, що здавалось була повністю позбавлена свідомості незвично відреагувала. Попри гримасу його Звіриного обличчя проступила людська частина.

— Не дотримав с-с-слова? – промимрив із тривогою й нерозумінням. Звіриний оскал зник з обличчя, а сам він різко зупинився, закліпав, а тоді з його чорних очей впала якась не зрозуміла рідина, сльози він впустив меч, а слідом вже сам впав на коліна, прикривши обличчя руками, здригнувся усім тілом ніби плачучи, потім зціпивши зуби ніби від болю припав до землі.

Грегорі здивувався бо ще не встиг нанести удар. Він замахнувся, щоб використати цей момент і вбити цю істоту яка ховалась в подобі маруаса, адже це здавалось для досвідченого рицаря чимось небезпечнішим ніж просто маруас.

— Чекай! – його зупинила Евеліна.

— Чого тобі, жінко!? – різко висловився Грегорі, а тоді суворо додав. — Він надто небезпечний щоб лишати його живим.

— Твоя правда рицарю, щось подібне було два роки тому коли я з ним працював. Його треба вбити, поки він нас і все село не перерізав. – підбурював Гвіндо який з’явився наче нізвідки.

— Не можна ризикувати. Зло має бути знищено, – сказав Грегорі.

— Чекай, а що було минулого разу?! – запитала Евеліна у Гвіндо.

— Немає часу на балачки потрібно вбити цього виродка поки є можливість! – запротестував Гвіндо.

— Він нам допоміг, а ви так легко хочете пустити його на фарш?

— Боги, що з тобою жінко?! Кілька хвилин тому він був готовий зарізати тебе як худобу, а зараз ти захищаєш цю потвору?! – Грегорі розлютився, що дехто не здатний помітити чисте зло навіть перед очима.

— У мене є ім’я, старий. – Евеліна не відступала.

— Схоже ті ченці не помилялись, щодо жінок, – сказав Грегорі ніби до самого себе, схоже засмутившись з того факту, що зло по всюди куди не глянь.

— Не вагайтесь Грегорі, це жорстокий вбивця, не вагайтесь щоб це потім боком нам не вилізло. – наполягав Гвіндо.

— Погоджуюсь, він нам трохи допоміг в бою, а тепер ми допоможемо йому подарувавши швидку смерть. – сказав Грегорі.

— Просто зробіть вже це. – закликав Гвіндо.

— Я тебе спитала, що було минулого разу?

Грегорі виглядав розсердженим, що екзекуцію вже вкотре перервали.

— Говори. – він твердо наказав Гвіндо, щоб швидше вже покінчити із цими надокучливими балачками і той незадоволено промимрив

— Покорчився так з хвилину і встав.

— Тоді почекаємо, – сказала Евеліна, — Якщо ні доб’єш його.

— Гаразд.

Наступну хвилину-дві вони спостерігали. Як Крейґ, шипів, корчився, качався по землі як равав траву і бив руками по землі, виглядало наче він збожеволів чи намагався згасити вогонь, що перекинувся на нього. Тоді Крейґ різко зупинився схилившись стоячи навколішки, важко застогнав ніби від сильного болю, що враз наздогнав його розум. Грегорі вже був знову заніс меч, що б прикінчити ці припадки. Але Крейґ при піднявшись виставив руку і ослаблим голосом, важко дихаючи сказав.

— Стій. Стій. Це я Крейґ… Я повернувся... Я знову при тямі, – голос був уже людський і Грегорі трохи заспокоївся й опустив зброю.

Очевидно напарники чекали пояснень, але Крейґ не поспішав їх надавати, він навіть не потрудився спробувати піднятися, лише сів на землю важко дихаючи, остаточно заспокоюючись приходив до тями.

— Ну то, що це в біса було? – не витримала врешті Евеліна і задала питання яке найбільше хвилювало її саму та Грегорі, щодо Гвіндо то жодна відповідь його не влаштовувала б, єдине що він хотів почути від Крейґа, це булькотання крові в перерізані горлянці.

— Я комусь зашкодив, із наших? – запитав Крейґ, не надавши сам відповіді.

— Якби я тебе не зупинив, ти б вбив Евеліну… Більше ніхто не постраждав.

— Добре, що ти зупинив мене, – мовив Крейґ, а тоді перевів погляд на Евеліну вона виглядала знервована і розчарована. — Вибач, я цього не хотів. Але я попереджав, що до мене краще не підходити в бою.

— Ми не підходили, ти сам проривався в центр села. А тепер відповідай, що то було з тобою таке?

— Це все прокляття.

— Яке ще прокляття? Я трохи знаюсь на цьому, – виявив певну професійну зацікавленість Грегорі.

— Не думаю, що твій досвід тут допоможе Грегорі.

— В чому воно проявляється?

— Бойове безумство, та інші побічні ефекти.

— Не дуже схоже, я знаю як воно виглядає. – констатував Грегорі на основі власного досвіду, – але припустимо, що це так. Як тебе спіткало це прокляття?

— Ми тут не друзяки щоб оговорювати такі делікатні питання. – зауважив Крейґ.

— Якби не Евеліна я б уже вбив тебе, тому більше щирості тобі не завадить. – сказав Грегорі.

— Я нікого з вас не розпитував про ваше минуле, тому мене не допитуйтесь. А власне яка вам різниця ми з вами більше не побачимося.

— Яка різниця питаєш? Ти напав на мене – хіба цього недостатньо. Було б цікаво дізнатися більше про те хто ти такий чи правильніше сказати що ти таке?

— Я вже казав я – людина. Все інше це наслідки прокляття, більше вам знати не треба.

— Це не відповідь, – сказав Грегорі, суворим менторським тоном наче, хотів навчити найманця правилам поведінки. — Не добре приховувати щось від тих з ким бився пліч-о-пліч.

— Я незобов’язаний відповідати, – здавалось втома хвилею в одну мить накрила Крейґа, і сили швидко покидали його.

— Ні, зобов’язаний. Мабуть я зможу повірити, що ти не маруас, але назвати людиною язик не повернеться, – розмірковував Грегорі, — але тепер мені страшенно цікаво що ти таке. Тому говори, не соромся.

— Я вже казав це все прокляття, прокляття… – голос Крейґа став монотонним і навіть байдужим, динамічна битва і скажений адреналін випалили у ньому будь-яку іскру цікавості до навколишнього світу. Йому все ще якось вдавалось боротись із станом отупіння і зберігати присутність в розмові, але з кожною секундою він все далі заглиблювався в середину себе.

На щастя для Крейґа увагу від нього відвернув, Рагтон котрий повертався з винагородою для кожного. Авжеж він не приймав участі в битві адже був занадто старий та слабкий для цього, тому перечікував у безпечному місці, яке покинув тільки тоді коли шум битви вщух. Зараз староста дякував, тиснув руку та нахвалював найманців, усіх крім Крейґа, на нього намагався не дивитися, а якщо і зустрічав поглядом то сповненим страху, він кинув мішечок із грошима під ноги Крейґу й спішно ще раз подякував зібрався йти.

Але його зупинив Гвіндо, обнявши за плечі ніби давнього друга.

— Староста, а вам не здається, що слід відсвяткувати таку блискучу перемогу? Думаю у вас знайдеться чимало хорошої випивки.

Рагтона ця пропозиція застали зненацька, мабуть він сподівався, що найманці швидко зроблять роботу і підуть, але тепер коли все виконано він вже більше не був так доброзичливо налаштований по відношенню до них. Вони були потрібні йому для захисту, але коли маруаси мертві тепер це були небажані гості, які й самі можуть створити проблеми.

— Звичайно, знайдеться, – сказав Рагтон не надто охоче і пішов.

Гвіндо теж зібрався йти.

— Куди йдеш, а як же він? – запитала Евеліна вказуючи на Крейґа

Гвіндо відповів, глянувши на Крейґа поглядом сповненим ненависті, але попри це спробував відповісти максимально недбалим тоном.

— Мені байдуже.

— Як це байдуже? Щойно так сильно хотів вбити Крейґа, а зараз байдуже?

— Я маю відсвяткувати і розважитись, інше мене не цікавить. – по цих словах він поспішив наздогнати старосту.

Залишились тільки Грегорі і Евеліна. Здавалося Грегорі все ще не був до кінця впевнений чи варто залишити життя Крейґу і тому задумливо розглядав того, шукаючи ознаки істоти з якою бився ще кілька хвилин тому.

— Гаразд, можеш жити. Ти все-таки дотримав солова, вбив багатьох маруасів і допоміг врятувати село. Але якщо, ти станеш загрозою для людей, я завжди знайду час тебе знищити. – Крейґ не відповів, неясно було чи взагалі почув, що до нього звертались.

По цьому Грегорі теж пішов. Лишилась тільки Евеліна вона певний час ще дивилась на Крейґа із ноткою співчуття, який здавалось перебував у напівсонному стані і майже не реагував на зовнішній світ, але дивлячись на його жалюгідний стан вона, не зронивши слова, підняла свій погнутий меч і пішла за іншими.