Ждут только домой

Yurii Hromov

Я когда-то давно - в школе учился В классе девятом узнал о любви В тот-же год у меня получился Странный случай, писал стихи Как рассказали мне добрые люди Чувство это называют Любовь Но опасно все это, не стоит Говорили, может быть боль Я для себя видел розовый мир Кто только придумал эти очки Но время шло и просто с тех пор Доверять - нету такой привычки Одна за другой и много печали Много и боли в моих глазах Сменил три работы, года пролетали Но встретил меня однажды Монах Поведал мне он, что девушки - злые И даже о том, что мир не простой Что нету любви и все чувства остыли И всегда ждут меня только домой

2018-07-10 09:37:12

Інші вірші поета

Любить - ты не умеешь Иногда Последний день Стих не о девушке

Інші поети

Максим Малий

@Malyi

Lady K.I.M

@lady_KIM

Alex Horor

@AHmut

Схожі вірші

Всі

Тарантела (Вибір Редакції)

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽

9112

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12309