Ви -люди.

Юля

І знаєм всі - куріння нас вбиває Погана звичка,ну а з того що? Ми всі про правду й чесність забуваєм, Але не курим, що ви,нізащо. Усі ми забуваєм про чесноти, Усі ми забуваєм про любов, Ми забуваєм,люди,що ми люди, Засуджуємо інших знов і знов. Ми бачимо піщинку в чужім оці У себе ми не бачимо й колоди, Та іноді буваємо ми в шоці Коли хтось просто одягнувся не по моді. Ми дивимось не в душу, а на кроси І бачимо не думку ми,а тачку, Ну зупиніться, що це за заноси? Краще візьміть у руки сіжок пачку. Лиш зупиніться, люди, зупиніться Подумайте про когось,не про себе І досить,може,в пустоту молиться? Якщо вже молитесь, ,то молитесь на небо. Відкрийте очі,просто посміхніться Красу побачить можна майже в всьому, Не забувайте що ви люди,й не журіться, А звички-то фігня,скажу вам знову.

2018-02-02 13:53:49

7

0

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4775

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12303