Абстрактність
Ізидора Пономар
(18+)
А я виходить й не гівно! А щось й та в житті вмію... Руками своїми комусь я душу грію. Емоції якісь дарю... А я вважала, що я бездарністю помру! Й в історії свого сліда не лишу... А то виходить нищі не полишать! Питаються на свою сторону перетягнуть. В пучину страждань мене втягнуть. Але в них нічо не вийде! Бо я по життю свому терпіла! Ніколи не зломаюсь, хіба що тіки надломаюсь, але потім і я зберусь! Нікому я в житті не покорюсь... То все секунди слабкість. А я зберусь до купи й покажу вам ще свою масштабність! А поки! Піду рулить життя тяжку абстрактність! На все свій час. І зараз не час здаватись! 17.03.2024
2024-05-27 07:09:35
3
0
Інші вірші поета
Нарциси Моя Весна Клітка Твоя собака
Інші поети
somewhere
@somewhere
Josephine schultz
@josephine_schultz
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12514
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11556