Маріонетка
Нарешті каченя стало лебідкою.
Сльози гіркі покладемо в копілку стареньку ми.
Кануть у літа спогади дневні.
Де ти був майстром, а я в руках твоїх маріонеткою!
Де ти вертів мною в різні сторони!
Поки не з'явилася на вітрині лялька броска і нова...
Й не залишив мене ти одну пилитись на поличці там, вдома...
Й сам не пішов бавитися з раніше тобі не знайомою.
Поки одну міняв ти на іншу,
я все ще лишалась десь там,
на старому покинутому горищі...
Поки роки не пройшли й не зрозумів цінність старої ти іграшки.
Ціна якої з кожним роком ставала все вище!
На жаль, це усього лиш метафора...
Й повернути старе ти не ладен.
Бо іграшка цінна встала і з поспіхом кудись собі покрокувала!
А тебе забавлятись на самоті з другими зостала...
Бо на відміну від маріонеток душа в неї жива й смертна!
Біль, той, що нанесли він був доволі-таки злободенним.
Терпіти його втомився і мертвий б.
Але ти не зрозумів жорстокості свої,
прийшлося від тебе втекти тій!
Що чекала на тебе у муках щоденних!
Щоб самій в попіл не перетворитися
й не залишитися спогадом незрозумілим, обривчастим, тленним.
Що по вітру розвіявся б спузой
й сліда після себе жодного не лишив...
29.05.2024
2024-05-29 18:51:17
2
0