a piece granite
I've been through a long fight of my life but my forming is extraordinary.I'll tell you this story. I was mingling with my magma friends when suddenly a gurgling sound began.We all were scared.Then the magma exploded through a crack.It whirled me up through the dark hole. I was afraid that I was never gonna come home.I then slowly looked up to see a light.A light I've never seen before.I felt like I wanted to see more.Then all of a sudden I felt a cold breeze touch me.I gracefully fell upon a soft green pillow and I layed there as life goes on. Until I'm completely still.Then some tall strange looking figure comes a long thinking that I'm gone.When I was always here all along and that's how i ended up in this glass cube.In a place called the museum. I saw myself in a mirror and I did not look the same. I was shiny with crystals and had dark patches that covered my body.I then knew I was no longer what I use to be for i have grown to become a strong ,firm and unshakable rock.I like to call my self granite.
2018-07-24 17:34:15
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Roos
Omg really beautiful
Відповісти
2018-07-25 06:57:03
Подобається
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2157
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4814