Кімната з думками
Напружені руки, зажмурені очі.
У тісній кімнаті із темними вікнами
Не вистачало ковтку білого світла.
Стіни наче тягнулися одна до одної,
А кімната все меншала і меншала.
Не було де дітись. Не було куди податись.
І все темніші й темніші вікна.
Та раз, і блиск пройшовся по кімнаті,
Неначе промінь сонця заглянув у гості,
Неначе небо посвітлішало.
І вириваючись із рук,
Що простягались з чорних стін,
Я відчувала новий подих.
Повітря, що насичене свободою.
І немов би крила простягались до небес.
Немов би то душа знову зацвіла.
Милик Іванна
2021-06-09 09:20:41
6
0