сосни кашляють попелом
goretober 11. sprouting (проростання) віти тростини над сірою гладдю зрівнянні зі смертю - в дзеркалі вод задивляються поглядом смути. синю шкіру на ікрах лоскочуть - сміх вилюнує з сумом, зі скорботою, жалем, рве, застрягає у горлі. сосни з ґрунтових пахв програють у змаганнях із богом - кора кашляє попелом, тхне на твої тонкі пальці. відполірована ложка дзеркалить твої чорні брови, впалі очі, порожні, забиті, відбитки зі смальцю. ти танцюєш з дубами кремезними, власна кімната, власні сни і намули - всі аж занадто яскраві. (власні ікри, що ниють - ті яскравіші за всіх) свіжих пагонів під перлинами сонця аж забагато, але твої змерзлі стопи, що більше не ходять, більше не з них.
2022-10-12 06:45:33
6
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12796
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
5535