я.
××× ××× ×××
Вимикаю набридливе денне світло,
Занурююсь в суцільну темряву.
Мовчу, говорю з собою потайки,
Навіть Бог не зможе почути
Плин моїх думок.
На кухні холоне приторно-солодкий чай,
А я знову боса під дощем.
Здаюся вище дерев,
Вище багатоповерхових будинків
Та навіть одчинених на горище дверей.
До мене звертаються,
А я не чую нічого,
Окрім музики в своїй голові.
Швидка, спокійна, ритмічна та хаотична - Як я.
Шикуюся по лінії стін,
Витанцьовую піруети,
Граю Шопена на уявному піаніно.
Створюю галас.
Мені велено зникнути
З-під вікон, під'їздів, алей.
З голів людей, не людей, королев.
Але я не слухаю,
І багато не бачу.
Беру автобус — їду на ранчо.
В мене є надія на щасливе майбутнє,
А поки я хочу кричати.
3/10/18
2018-10-07 12:44:13
5
0