Вірші
хвороба "к".
я ураган,
я буря,
я стихійне лихо.
керую хмарами,
дощем,
вогнем.
не можу без невинних жертв,
без тих,
хто попаде у смерч.
у смерч моїх бурхливих вигадок,
ілюзій,
здається, я на грані почуттів
і в мить я плачу.
і сміюся.
хвороба? смерть?
але не знала я тоді напевне,
що це один із проявів того,
що називається
кохання.
11/10/18
6
0
468
ментальність.
××× ××× ×××
закрила очі -
вже опівніч;
хороший настрій змило ніччю.
думки, тривоги, почуття...
чому така туга важка?
сьогодні друзів вмить не стало,
зірвалися тісні зв'язки,
печаллю огортаю всі вулиці, ставки, містки.
іду, гублюся і вертаюсь,
вир спогадів в думках застиг:
нам було дуже добре разом,
але, на жаль,
пройшли роки.
так в чому суть і що причина
такого небажаного дива,
коли була і вірність і довіра,
а вмить залишилась година.
година до прощального кивка.
кивка надії.
23:59
10/10/18
6
1
521
я.
××× ××× ×××
Вимикаю набридливе денне світло,
Занурююсь в суцільну темряву.
Мовчу, говорю з собою потайки,
Навіть Бог не зможе почути
Плин моїх думок.
На кухні холоне приторно-солодкий чай,
А я знову боса під дощем.
Здаюся вище дерев,
Вище багатоповерхових будинків
Та навіть одчинених на горище дверей.
До мене звертаються,
А я не чую нічого,
Окрім музики в своїй голові.
Швидка, спокійна, ритмічна та хаотична - Як я.
Шикуюся по лінії стін,
Витанцьовую піруети,
Граю Шопена на уявному піаніно.
Створюю галас.
Мені велено зникнути
З-під вікон, під'їздів, алей.
З голів людей, не людей, королев.
Але я не слухаю,
І багато не бачу.
Беру автобус — їду на ранчо.
В мене є надія на щасливе майбутнє,
А поки я хочу кричати.
3/10/18
5
0
584
кімната.
××× ××× ×××
гучна кімнатна тиша тисне,
витісняє, б'є.
не можу обернутись —
позаду мене хтось є.
чийсь шепіт лоскоче слух,
змушує тремтіти.
я чую кроки - це не може бути привид!
двері на замок, підперти стільцями.
залізти під ковдру, молити пощади.
закрию очі - все це неправда,
але ж що там гадати, як вже не жива я.
6/10/18
7
2
499
