Et mon monde s'écroulait
Les nuages dansaient, Le ciel étincellait, Le temps pleurait, Le monde s'écroulait. Tu m'as dit un jour, Que la vite était belle, Seulement quand on le voulait. Alors j'ai souris, parce que je t'aimais et que j'aimais la vie. Tu voulais vivre, Tu voulais être heureuse. Mais tu ignorais qu'à ce moment là, L'Univers devenait poussières. J'ai essayée de te garder précieusement. De te sauver. Mais tu as finis par te noyer, Dans ce dénis et cette bulle que tu te créais. Tu as sombré dans la folie, Et mon cœur s'est brisé. Tu as sombré dans ta rêverie, Et tu m'as oublié. Les nuages dansaient, Le ciel étincellait, Le temps pleurait, Le monde s'écroulait. Et mon monde, S'é crou lait. KAYSEE.
2021-02-27 21:28:51
10
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Alhéna
J'adore ! Magnifique et puissant !!
Відповісти
2021-03-12 17:48:57
1
KAYSEE
@ Alhéna Ow merci beaucoup 💛✨✨
Відповісти
2021-03-12 19:04:33
1
Alhéna
@KAYSEE avec plaisir ! ^^
Відповісти
2021-03-13 13:28:12
1
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
45
44
2147
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10904