Вірші
Прошу
Прошу, залишайся собою.
Веселою, привітною і навіть смішною.
Тою, хто не вміє брехати
Й не буде, ні від кого, нічого чекати.
А буде радіти сонцю і милуватися дощем.
Захоплюватися кожним прожитим днем.
Образи в серці не буде тримати,
Людей і себе навчиться прощати!
2
0
252
Сон
Під тихий шепіт вітру,
В мелодіях дощу,
З очей своїх сльозу зітру.
Й від тебе тихо, назавжди піду.
Й про тебе думати собі я не дозволю.
І серце, ранене тобою, обезболю.
Забуду нас неначе дивний сон,
Який схопив мене у свій полон.
4
0
508
А хочеш?
А хочеш відверто тобі розкажу,
Що маю на думці й на серці скажу?
А хочеш я справжньою буду з тобою,
Без фальші, обману, а просто собою?
Я буду сміятись так голосно й щиро.
І буду ходити вальяжно й ліниво.
Я плакати буду і сльози втирати,
Слова кохання тобі промовляти.
З тобою ми будемо сонце встрічати
І зорі на небі з тобов рахувати.
Ми будем без сенсу розмови вести
В словах і думках, наче в морі брести.
А хочеш я душу тобі подарую?
І серце візьми, його теж я дарую!
А хочеш в тобі я уся розтворюся,
Неначе до Бога тобі помолюся ?
6
0
410
Час
А час іде, біжить він невгамовно,
Та й зупинити нам його невсила.
Старієм й ми, так швидко й безцеремонно.
Й змінити це я спроби полишила.
А час іде, лікує він всі рани.
Лишаючи лиш в пам'яті сліди.
І затягуються на серці шрами,
Вони мов залишки минулої біди.
4
0
243
Кохання вже немає
Вже з клену листя обпадає
На землю стиха неспіша.
А у душі моїй кохання вже немає.
Я знов покинута й сама...
В моєму серці знову тишина
І спокій серце знову так п'янить.
Немов ковток дешевого вина,
Яке дарує радість лиш на мить.
2
0
205
Осінь
А за віком панує осінь.
Дощем своїм сліди змива
Моїх солодких сновидінь,
Яких уже давно нема.
Тебе у снах я більш не бачу
І голосу твого уже не чути.
Та іноді я все ще плачу,
Бо хочу так тебе забути.
Я хочу більше не кохати,
Не думати лише про тебе.
На тебе більше не чекати
Й не нарікати знов на себе.
Я хочу без причин сміятись,
Радіти осені й дощу.
Я хочу більше не боятися,
Що в серце знов нікого невпущу.
Я хочу рани залічити,
Позбутися ядкого болю.
Я хочу просто, просто жити
І знову стати сама собою!
2
0
222
Ти знаєш?
Ти знаєш, як болить душа
Яку поранили не словом, а мовчанням?
І біль у грудях серце як жима
Від мого нероздільного кохання.
А знаєш, як це думати про нього
Не помічаючи нікого із людей?
І відчувати так себе убого
Вивтируючи сльози із очей.
І стримати емоції не сила,
Вони вже полонили всю мене.
Його байдужість не моя провина,
Але від цього біль у грудях не мине!
В душі моїй вогонь в якому все згорає.
Його уже не можу погасить.
Можливо, так мене Господь карає
Зате, що знову я посміла полюбить.
Зате, що в серце знов когось впустила
Порушивши всі клятви данії собі.
Мене напевне доля не навчила,
Що знову вірші пишу в самоті.
Напевне я не варта і любові,
Не гідна відчувати ніжності й тепла.
Він проста так напише при нагоді,
Щоб моя рана знову кров'ю заплила.
7
0
322
Ми любим тих, хто нас не любить
Ми любим тих, хто нас не любить, Хто серце вириває із грудей.
Того, хто душу нашу губить,
Лишаючи одну серед чужих людей.
А ми кохаємо їх палко та безтями.
Їх кожне слово в пам'яті трима,
І образ милий зберіга роками,
І почуття, яких давно нема.
Ми згадуємо ніжні поцілунки
Й прогулянки за руку в тишині
І ті приємні милі подарунки,
Які лежать у скрині в темноті.
І в голові прокручуєм розмови,
Які вели завзято при зорі.
Вони сплели у розумі окови,
В яких ми тонем, наче в синім морі.
І викинути нам уже не сила.
Ми втрачені, загублені, самі.
Неначе птаха, що відрізали їй крила
І ранену залишили в пітьмі.
6
0
292
