Шукаючи відповіді...

Ksenia Vinogradova

Шукаючи відповіді, ми забуваємо жити. Чому не можна просто жити? Без будь-якого сенсу. Чому це так важко? Ми люди, дивні Заплутуємо самі себе, а потім кричимо "Я в депресії" Ви взагалі знаєте, що таке депресія? Ви дійсно з нею стикалися? Коли кожний день ти прокидаєшся, і хочеш кричати... Кричати від болю, що не хочеш бачити цей світ. Все втрачає фарб. Нехтуєш своїм часом. І це не день не два... А воно продовжується тиждень за тижнем. Це страшно... Що людину ломає? Чому в неї настають ці сірі дні, які пронизують до болю?

2021-03-18 13:49:39

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Ksenia Vinogradova

дякую😌

Відповісти

2021-03-18 15:25:27

Інші вірші поета

22 жовтня Навчись відчувати свою душу. Задумайся... Не варто так багато думати...

Інші поети

Virtoria

@Victoria_Sandulenko

I_am_not_star

@I_am_not_star

Arif Babatinca

@arif_babatinca

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11168

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

1539