Про мальви

Катерина Коваленко

На городі коло хати В мами ростуть мальви. Квіти, які звикли блудних синів вітати. Не назвеш й усі їхні барви. Якщо би ми могли туди літати... Не треба грошей, не треба слави. Тільки б квітку рукою дістати.. І прихилитися до мами. А батьки раді дітей вітати, Які б не ставались драми. Подекуди й серце віддати, До Ирію полетіти птахами. Та молодь обирає тікати, Колись вертаючи спогадами

2022-10-20 15:21:12

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Cryda Cooper

То є прекрасно 🤧❤

Відповісти

2022-10-20 18:55:32

Катерина Коваленко

@Cryda Cooper ❤

Відповісти

2022-10-21 04:23:40

Подобається

Інші вірші поета

Михайло Найкраща з наречених Сатани Від Б до О (2) ***

Інші поети

Prys Nikоlay

@Kanibalus

Любов Гаврищук

@lyubov_gavrishchuk

Andrianirina Ramampy

@andrianirina_ramampy

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

2722

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11509