Вона чаклує по ночам
Ластівка
Вона чаклує по ночам і просить: дай їй святий спокій. І знає, прийде знов зима і знову зітре втлін мороки. Камін у домі загорить, вночі я чую тихі кроки і голоси, що кажуть так, як ніби знають про всі вроки. А сходами, у мертвій тиші ночі, пройде багач зі зброєю в руці. Прийде до тої, хто чаклує ночі і пише на пергаменті листи. І скаже: ти дала пророцтво, але збулися ті гріхи, які не мали бути в тому, що ворожила ти мені. А та йому: я не могла сказати, пане, бо доля свій шлях знов взяла, хай чисті зорі нагадають, яка та доля, що краде життя... А пан сердився: за що я дав всі гроші? А діаманти, золото і ночі? За ворожбу, яка сказала точно, що не вкрадуть мої безцінні тихі ночі! І та вела: а доля вже не мила. Казала пану, що мене скорила Сама вона наш шлях знов обирає і знову до початку повертає. І що ж то пан, гадаєте, пробачить? Хотів ту долю, що її не бачать. Жага до влади пана охопила... в руці його та зброя заблистіла. Один удар - та в мить лягла ворожка. Червоні ріки потекли із рук. Хто знав, що влада знищить людство? І зовсім змінить хід наших думок?
2023-08-02 19:15:02
5
0
Інші вірші поета
Слава життю! Полон Чи це душа твоя, поляку? Дівчина — війна
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5196
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1575