Вірші
Вірш (пісня) Домініка
Співуча душа квітне,
лікує час митця.
Нам волю подарують
Юнейські ті поля.
У крові наших ворогів,
у світлі місяця...
і щойно королева встане,
полікує час митця
0
0
64
Чи це душа твоя, поляку?
Чи це душа твоя, поляку? Чи продаси її, йдучи до ворога вночі? Не забувай: душа приречена на тінь, проте ти мусиш знову автомат до рук узяти і з маршем йти у бій, і бачити старі та мертві легіони, які троє найсильніших ворогів спустили вниз в крові, без милосердя і жалю, кидаючи в майбутнє вже спалені листи з історії Польщі
0
0
65
Сіро-білий вірш
Забудь його, полон - це страта,
ти знаєш відчуття,
він не прийде додому,
знову лишишся сама.
Не відпускай руки,
ти знаєш, що пройдуть роки,
не повернеться він.
У хмарах, у втею тінь.
В хмарах буде його тінь,
твою душу живою плекати,
поки ти на землі, він у небі дивиться на світ.
Пам'ятає цілому долю першого кохання.
Забудь ці численні оповідання,
написані від його руки,
забудь малюнки,
портрети без чіткого обличчя.
Оповий його совістю своєю і болем,
нехай відчуває, як палають у небі зірки,
а сльози твої не дійдуть до небес.
Можливо тіло його у землі
відчує краплі гарячих сліз
крізь багато шарів землі
і душа виронить краплю дощу згори.
1
0
102
Gloire à la vie !
Quand tu tombes dans les bras du bonheur,
la mer t'envoie des pensées.
Je suis libre, pensée la vague, puis dit,
"la gloire de l'âme!"
It est heureux, - dit la montagne,
It le calme, - dit la nuit.
Moi aussi, je veux être libre, - chante l'oiseau.
Et je veux avoir le même bonheur, - la fleur tremble.
Les gens heureux apprécient rarement le bonheur,
Mais les gens qui veulent vivre crient, "gloire à la vie!"
1
0
90
Слава життю!
Коли ти потрапляєш в обійми щастя,
море шле тобі думки.
Я вільна, подумала хвиля, а потім сказала:
«Слава душі!»
Він щасливий, - сказала гора,
Він спокійний, – сказала ніч.
Я теж хочу бути вільна, - співає пташка.
І я хочу мати таке саме щастя, – тремтить квітка.
Щасливі люди рідко усвідомлюють щастя,
Але люди, які хочуть жити, кричать: "Слава Життю!"
0
0
51
Правосуддя
Чи відбере-но в тебе душу правосуддя?
Чи втратиш серце ти, зізнавшись у брехні?
Чи ти такий верткий, наче вода, що вже давно була в душі твоїй?
А ти мав знати, мої чаші повні, терпіння мало, часу обмаль в нас.
А я в очікуванні сповіді твоєї на сірім троні убиваю час.
Із келихом вина, багато фруктів, кімната сіра, наче кам'яна.
А чаша в центрі залу майже повна, як символ часу, що тікає в нас.
Чекала правди, чую нові побрехеньки, як жалюгідно чути це із твоїх уст.
Я ж думала подарувати йому спокій, та це багно лилося з його уст.
А як сумнівно, віриш собі сам?
Бо гра ця йде у шлях надто далекий,
І замість правди у брехні й незгоді втратив час.
Тобі не вірить більше тут ніхто, жодна душа цього живого світу,
а правосуддя, як той чорний кіт, таїлось тихо за спиною в тебе, вбитий.
2
0
107
Вона чаклує по ночам
Вона чаклує по ночам і просить: дай їй святий спокій.
І знає, прийде знов зима і знову зітре втлін мороки.
Камін у домі загорить, вночі я чую тихі кроки.
І голоси, що кажуть так, як ніби знають про всі вроки.
А сходами, у мертвій тиші ночі, пройде багач зі зброєю в руці.
Прийде до тої, хто чаклує ночі і пише на пергаменті листи.
І скаже: ти дала пророцтво, але збулися ті гріхи, які не мали бути в тому, що ворожила ти мені.
А та йому: я не могла сказати, пане, бо доля свій шлях знов взяла, хай чисті зорі нагадають, яка та доля, що краде життя...
А пан сердився: за що я дав всі гроші? А діаманти, золото і ночі? За ворожбу, яка сказала точно, що не вкрадуть мої безцінні тихі ночі!
І та вела: а доля вже не мила.
Казала пану, що мене скорила. Сама вона наш шлях знов обирає і знову до початку повертає.
І що ж то пан, гадаєте, пробачить? Хотів ту долю, що її не бачать. Жага до влади пана охопила... в руці його та зброя заблистіла.
Один удар - та в мить лягла ворожка. Червоні ріки потекли із рук. Хто знав, що влада знищить людство? І зовсім змінить хід наших думок?
5
0
230
Сльози
А що, як море — це насправді сльози?
Сумні чи радісні, немає їм кінця.
Чи сльози чайок, що забули долю?
Чи ластівок, що в тьмі забули страх?
Їх болю сіль та роз'їдала рани,
а радості у хвилях били такт.
Манили кольором морським до себе в щастя,
а камінцями різали свій жаль.
Чи ти радієш, чи журишся, море?
Ти пролягаєш в спокої тих хвиль.
Чи може сльози радості це вітру,
або тужливі сльози зеленкавих гір...
3
0
237
Голоси
У темних ночах, чорних шатах,
огорнуті у сірий дим туману,
пусті, без серця, але в латах,
ходили темними слідами у вікні.
І шепотіли, шепотіли в коридорах:
ідіть, ідіть лише до нас.
Готові ті позбавить муки,
проте забрати душу й страх.
А що як ті, хто поведуться,
зі сторони побачуть жах?
У тьмі й жалю, у чорних муках
і темних тінях, без душі;
зловивши жертву в людськім світі,
вони питали знов її:
— Гей, хлопче, чи боїшся смерті?
Та чи тривожить тебе світ? —
Та відповів він:
— Не тривожить, бо в мене вже нема душі.
— Нема душі, та ти живеш?
Байдуже борешся для світу?
То знай, до твого серця є
дотична кожна крапля світу!
— Дотичний світ? Я не боюсь!
Та я й за світло не борюсь!
Мені не страшні ваші чорні лати,
ані тумани, чи моралі кляті!
— Тебе турбує весь цей світ,
і кожна крапля кисню.
Твій страх — зізнатися у тому,
що ти лише боїшся.
— Я не боюсь, на цьому крапка!
Хоч думай, брешу я чи ні.
Я воїн і борюсь за славу,
та лиш би знищити цей світ.
— Ти брешеш, бо таки боїшся.
Боїшся втрати та зневіри від людей.
Ти знаєш правду, тільки ти відрікся.
Ти бачив біль, який не знає світ!
— Гаразд, це правда, я відрікся.
Та чи шкодую... може, трохи є.
І так, я не за славу зовсім бився.
Гаразд, я визнаю свій страх.
— Тоді скажи, чи ти боїшся смерті?
— Боюся смерті? Так, боюсь.
5
0
364
Голубка
Прилетіла голубонька, та й збоку біленька,
та й сіла голубонька скраю, на теренку.
Де повіяв вітер, там голубка сіла,
пір'ячко їй теплим сонцем оповило.
Навпроти тиночку, майже до світанку,
сиділа красуня з вечора до ранку.
Полетіли спогади і біла голубка,
та лишилась дівчинонька без краплі цілунка...
6
0
252
Just my eternity
I thought my kingdom was unbreakable,
my mind was cold and stone.
That changed the moment a few years ago,
when I met you in the field in the sunshine.
No one knew then, that this field
would become a battlefield.
Our long love and our peace
will become a trap.
Now I see you at this time,
standing with handcuffs.
I look into heartless eyes...
now I'm on my knees, I beg you:
Tie a rope around my throat, going to heaven.
I will let you go when you take my life away.
I know you want to be with me,
but this love's just a failure.
I see your eyes... for one last time
before you go and leave me...
My love's my pain, my thoughts are the same as your dreams, which i gave you on that day.
And now you say you're leaving.
You leave me alone without love,
...for a moment!
But this «just a moment» becomes my eternity...
2
0
228
The broken love
We fall in love again, it's hurt.
It through, you wanna feel my heart.
I pray, I beg to hear your heart,
And know, that I'll not deny fight.
I want to fight for your red heart
I want to hear your thoughts and love.
I feel the frost in my break mind,
When I look into your blue eyes.
2
0
211
...
А в тебе настрій, як Маріуполь,
такий міцний, неначе сталь.
Ти як граніт, стоїш у бурі,
ти бачиш той суцільний жаль.
Я пам'ятаю ті записки, і голос твій десь в глибині.
Я пам'ятаю твої очі,
наскільки добрі ті були.
Я пам'ятаю твої рани, твої слова, підвали ті,
в яких сиділа ти самотньо, під час тривоги і війни.
І кожен день, неначе вперше, писала кілька слів мені
про те, як любиш, як ти бачиш, і як нам добре не самим.
Без тебе в мене в серці пусто,
тепер самотня знову я.
Якби лиш смерть тебе не взяла...
була б щаслива знову я..
І хай самотній Маріуполь покриє знову білий дим,
з отрутою, що зайшла в очі від окупантів без душі,
я пам'ятаю так і досі усі твої добрі слова,
я не хотіла так прощатись!
Твоя душа.. десь повз пройшла?
Я відчуваю, що ти поруч,
ти коло мене, — вірю я!
Наскільки слів цих бракувало, тож знай,
що тебе люблю я.
11
2
308
Підеш ти, козаче
Підеш ти, козаче, поки вона плаче.
Підеш у діброви, поки та не бачить.
Підеш в бій кривавий, поки спить миленька.
Підеш поза гори, поки жде любенька.
Підеш десь далеко, щоб водою вмитись.
Підеш ти до річки, щоб води напитись.
Підеш до вогню ти, щоби ще нагрітись.
Підеш в Запоріжжя, щоби далі битись.
Як війна скінчиться, підеш ти додому.
До родини тої у тепло просторе.
Підеш воювати ти далеко, сину,
та не забувай лиш про свою родину.
11
0
276
А знаєш, в мене немає дому...
— А знаєш, в мене немає дому,
немає рідних, немає тону.
Нема здоров'я і сили жити,
нема причини, щоб не тужити.
Я — як метал, холодний, сірий,
уже не бачу цього я світу.
Не рухаюсь, сліпий та тусклий,
я мрій не маю, в серці пусто.
— Ти не радієш, хоч можеш жити!
Відпустив рідних, щоб не тужити.
Віддав життя їм, а сам журишся.
Чому ти далі не хочеш жити?
— А я не бачу вже цього світу,
а мій метал в грудях дасть тужити.
А я один тепер в цьому світі,
нема нікого, щоб далі жити.
— Вони вернуться, і ти побачиш!
Я буду поруч і все розкажу!
І я люблю тебе, буду збоку.
Я не журитимусь вже ніколи! —
А він не чує і вже не бачить.
Йому всерівно чи вона плаче.
Його метал в грудях серце вкриє,
а його думи картини змиють.
7
0
264
Мисливиця на вампірів
Пізної ночі при світлому місяці
чорним конем на площі Кінця,
в величній Юнеї на Біліїх Землях
живе людське світло і їхнє дитя.
Що днями в палаці,
вночі в Маусвілі,
таємно тіка по палацу свому.
На площі Млинарні,
і в Терні околицях,
тихим ночам приглядалась тому.
В руці її меч,
а у серці вогонь,
в очах в неї темнії люди.
І хай не дізнається
батько доньки
загадку, що в серці заснула...
7
0
240
Калачі
В селі тихим вечором тихі усі,
а вдома печуть калачі у печі,
а вогнище гріло малого Тараса,
що знов в свої ігри загрався.
Ходив по печі сірий кіт до пори,
коли не прибігла Марійка.
Де миші сховались, де кіт на печі,
в якій ароматно пекли калачі.
Марійка кота ганяє по хаті,
Тарасик і знов свої ігр завзяті,
а мама пильнує свої калачі,
щоб діти не витягли їх із печі.
Де батько уже від роботи втомився,
а старший син знову додому спізнився,
та дівчина в нього що гарна була,
до хати прибігли ось так навмання.
Сірко у дворі собі в будку сховався,
поки страшний дощ залюбки не здійнявся,
тепер у родині чекають усі
на теплі, смачні та пухкі калачі.
8
0
235
За що я люблю Україну?
За що я люблю Україну?
Та чесно, Бог його зна.
Конкретно сказати все рівно не зможу,
хоч скільки мене не питай.
Любить Україну є важко за щось,
бо є в неї щось особливе...
Тож спробую я повідати вам
про це все в одному лиш вірші.
Країну люблю я, красиву свою,
вона є така неймовірна.
Свобода вітрів, навіть хід всіх думок
і волю оцю незбагненну.
Пейзажі усіх краєвидів он тих,
що так заворожують душу...
Ось чую я вітер, не чую гріха,
мов дзвін б’є по теплому серці.
Пташині співи, тихий шепіт всіх хвиль
у Чорному в загадці морі.
Гей, вітре, пташки! Ну куди ж ви усі
летіти далеко зібрались?
Лелече гніздо на даху у селі
і діти лелеки там малі.
Там добрії люди, напевно, живуть,
лелекам там теж дуже добре.
Символіка гарна, душевна така
і сили нам стільки дає.
Та люди усі незвичайні такі,
близькі всі усім і є щирі.
Гей, вітре! І знову скажу я тобі,
неси наші пісні по світі.
Назад нам надію і віру неси,
Щоб єдними люди всі були.
Щасливі в безкрайність
країни своєї впадають і їхні там душі
радіють святам та і буднім всім дням
таким є характер народу.
Народ український — ти вільний такий,
як птиця над семи морями.
Так будь ти собою, козацький народ,
врагів пожени кулаками.
Народе козацький, а чим же ти славний?
Це гідність і єдність, відвага.
Сміливість і міць, як вогонь та вода,
та сили все ж в цьому як в миру.
Країно, - ти матір же люба моя,
зоря ти на небі, надіє!
Ти будеш триматись ще сотні років
і йти будеш тільки вверх, далі
Народе, прошу вас єдине:
держись! Храни міць свою і волю.
Неси всі таланти і твори, вірші,
неси серед того Атланту.
І люди несуть всім по світі дари,
що створені їхнім талантом.
Ми люди є вірні, ми сильний народ
і волимо нести довіру.
Вкраїно, любове ти вічна моя,
єдина така серед всіх.
Дала ти і волю, натхнення дала
щоб люди для тебе творили.
І зерна плодів людського таланту
розкинеться глибоко в море,
та інші не стануть давати нагоди,
щоб гинули людські пригоди.
За що я люблю Україну?
- За що? І мушу я все ж це сказати.
Не буде таких же країн як вона,
бо є вона вся особлива.
Хто рідний край любить, той вірний всьому,
що є дороге йому в світі...
6
0
219
У ніч на Івана Купала
Хай гаряче світло засліпить тебе
і затягне у танець із димом,
ти підскочеш уверх і за руку
візьмеш свою рідну, кохану та милу.
По річці впаде промінець від вогню,
а течія візьме віночки
та їх віднесе десь собі в глибину,
де люди сидять всі гурточком.
Заграє бандура і співи впадуть,
і радісно стануть лунати.
Нехай же почують країну усю
у це дивовижне тут свято.
Де люди єднатися знову почнуть
і нове життя будувати.
Коли ватра високо кине вогонь,
тобі доведеться стрибати.
Коли ж ти як всі також віриш в любов,
то руку ти мусиш тримати.
Ніколи-ніколи ти більше в житті
не будеш любов відпускати.
Нехай поведе тебе далі вона,
в життя далі аж до колиски,
бо в ніч на Івана Купала вона
підпалить в очах твої іскри.
9
0
307
Сива ніч
Тихий вітер опустився на прозорі зорі.
Вечір в хату, до кімнати і в усі покої.
Щоб до річки в тихе місце, до морів прибоїв,
Долітало щоб і в хату світло тихих зорей.
Щоб і сонце не вставало, дітей не будило,
Хмари сірі і понурі небо затулили.
Щоб і сни злії не снились, не будили муки,
Вітер тихо заспіває пісню нерозлуки.
Щоби волю не втрачати, силу, віру, духу,
Серед поля підійме хтось маків цілу купу.
Щоб думки всі не старіли та збувались мрії,
Тихий шепіт океану від злого закриє.
Щоби думи в нас блищали, очі повні волі,
Принесе нам той же вітер краплину свободи.
Щоб душа і не тужила, і без краплі муки,
Заспіває на ніч вітер пісню нерозлуки.
5
0
230
Золота Орда
Затрясеться чорне небо
і всі хмари затремтять.
Серце люду то простого
б’ється як громи гримлять.
І селяни всі он тії
у печеру в сильний дощ
заховатись ніби встигнуть,
та чи виживе народ?
Так бояться бідні люди,
та здоровий глузд прийшов.
Із великим полководцем
звільниться то наш народ.
Ось уже видна Орда,
та лихая, золота,
хоч і золота не видно,
лиш садизм без жалю грам.
Вірять люди, вояки,
вірить народ в Бога.
Тільки в сили свої вірте,
Бог спасе свідомих.
І прийшла лиха Орда
на живії землі, -
обкрадати людей чесних
на чужії землі.
Всі багатства рознесе,
все село і місто.
Та чи військо рознесе,
Військо Запорізьке?
Небо темне, грім гримить,
там стіна стоїть велика.
Та Орда такая чорна,
що аж сіл не видно.
І молитви стількох люду
Бог з небес почує,
дасть всі сили полководцю,
військо не забуде.
Починавсь кривавий бій,
кров’ю все омило.
Ти чиєю ж люди кров’ю,
невже тих немилих?
Не лишилося Орди,
нашим людям краще.
Допоміг їм Божий Син,
допоможе щастя.
5
0
231
Лелека
Ой, летить, летить лелека
через поле, гори.
Ой, несе, несе на крилах
весну і свободу.
Ой, скажи, скажи, лелеко,
де весну ти взяла?
Чи то в полі, чи на горах,
чи аж за горами?
Ой, лети, лети, лелеко,
вертайся до хати!
Ой, знайди, знайди гніздечко,
звите паличками.
Ой, неси, неси на крилах
діточок свободи.
Ой, лиши, лиши з собою
добру, тиху долю.
5
0
264
Золотий світанок
А ранком хмари усі встали,
неначе вороги мої.
А я побігла не боявшись,
під хмари чорнії он ті.
Зненацька, хмари розступились!
Коли побачила таке...
то серце сильно так забилось.
І диво те побачив світ...
А золоте проміння впало,
між хмари грозові пройшло.
І радість в серцях зарождало,
як ясне сонце між зірок.
Який же золотий світанок!
Усі Карпати освітляв.
Аж пастушок там здивувався,
блищали гори і ріка...
4
0
260
Біля річки
Біля річки вечоріло,
там тополю похилило,
над сріблястою водою
в світлі місяця нічного.
Серед річки камінь був,
там русалонька сиділа,
співами людей манила.
Може це є воєвода?
Потопилася на лихо.
Шкода було, от біда.
Нещасливе ма життя.
Біля річки, у тополі
парубок сидів на полі.
Грав на кобзі в тихий вечір,
наспівував пісню.
Біля річки, у тополі
соловей дрімав.
Защебече завтра знову
пісеньку свою.
Небо чисте, хмар нема,
на тім небі лиш зоря.
Як згадаю я її,
шкода стане на душі.
Погубили моє щастя,
утопили мою милу,
лиш русалонька одна
воєводу нагада.
5
0
272
Дівчина — війна
Будь ти сильна, як той сокіл.
Будь ти мудра, як сова.
Будь хитріша за лисицю,
І швидкою, як стріла.
Вірна будь свому народу,
І правдива, як сльоза.
Незалежна будь, як вітер,
І нещадна, як війна.
Будь як той вогонь гарячий,
Невловима, як вода.
Будь смілива ти, як воїн,
І весела, мов дівча.
Будь світліша за той промінь,
І невинна, як дитя.
Будь безсмертна, як надія,
Чиста будь, як та зима.
Захищаючи народ,
Ледь життя не положила.
Ти старалася, бо так
врятувати нас хотіла.
Вбивчі стріли, кулі, рани,
Не давай їм такий шанс.
Будь собою, я благаю,
моя дівчина-війна.
6
1
254
Страхи
І знову зброя у крові,
лихій, ворожій, злій.
Невірники топилися
у гіркому сні.
Невільниця, сміливиця,
одна така була.
Не важко здогадатися,
що це була лиш я.
Боялась віру люду втратить,
і зрадити країну всю.
Боялась військо погубити
або забути всю сім’ю.
Топлюся я в своїх страхах,
я ніби божевільна.
І зв’язана я, в ланцюгах,
а серце досі било.
Кричу, ридаю я в душі,
благаю про пощаду.
Я кличу Бога і молю:
“Не кидай мене, Пане!”
В руці зажала хрестик свій...
Забула я сім’ю свою.
Забула я домівку.
Я погубила військо все
і втратила надію.
Не вірю більше в свої сили,
казнить мене мій пан.
Вогонь мій в серці тихо згасне,
залиє все вода...
5
1
258
Човен
По морі човен тихо плив,
у світлі місяця блищав.
А зорі ніби в воді пливли
по тій спокійній течії.
В човні тім козаки сиділи,
свої пісні тихо співали.
Безстрашні з зброєю своєю
свою домівку вспоминали.
По березі дівчата йшли,
також пісні свої співали:
“Ось би вернулись козаки,
нам краще всім одразу стало б.”
Коли вже місяць десь пропаде,
з-за хмар вже сонце знову вийде.
І знову світлий, теплий ранок
зігріє наших козаків.
4
0
221
Дві сестри
Жили були дві сестри,
дві любимі, рідні дві.
Перша старшая була,
мила, тиха та слабка.
Сили їй не вистачало,
а доярка, її мама
так жаліла доньку сву,
що любила її всю.
Друга. Менша та яка
була сильна, не слабка.
Малу працьовиту бджілку
батько в сім’ї поважав.
Ласки мала не прийма,
тільки праця та життя.
Дівчина ягнят пасла,
з рана аж до вечора.
Говорила тим ягнятам:
“Ви не знаєте біди.
Би ви знали, то б сказали
про проблеми всі мені.”
6
2
232
Полон
Оніміли мої руки
в крижаних кайданах.
Відтепер я бранка
власних своїх мрій.
Знову чую кроки
я нового ката.
Своїх днів чекали
бранці у крові.
Хай ви задихнетесь!
Хай ви всі помрете!
Я кричала вічно
у слід ворогам.
Хто сказав “бездарність”?
Хто сказав “невдаха”?
Ті, хто знали долю -
у полоні страх
7
2
210
Півники
Кукурікав зранку півень, всіх господарів збудив.
Походив і задивився на курей сусідських тих.
Підійшов до огорожі, курку бачить, каже їй:
“А куди ж усі поділись? Кури ваші, де вони?”
Курка глянула на півня і пройшлась туди-сюди,
і нарешті вже сказала:
“Там зібралися усі. Наш господар зробив диво, -
півників до нас привіз.
Думали ми, - один півень,
а їх повно, от поглянь!”
Півень дуже здивувався,
пір’ячко почистив і з серйозними думками
до сусідів дався.
“Де тут півні посторонні? Звідки вони взялись?”
Посміялась курка з півня, та й
в курник подалась.
Півень глянув, здивувався:
“А де ж самі півні?”
Тільки квіти росли мирно,
дивлячись на півня.
6
0
265
Остання квітка
Упаде остання квітка
з руки тої дами,
а тополя, похилившись,
давилась сльозами.
Спробує хтось оминути
свою лиху долю,
а не вийде!
Рідну землю не дамо нікому.
Я не хочу панувати
на ворожих землях,
але хочу дуже знати
де є моя ненька.
Заспокоїтись так важко
при таких подіях,
але гордо всім скажу я -
вірю в Україну!
4
0
279
Гномик-рятівнтк
До святого Миколая
діти всі листи писали,
та проблема є одна,
Миколая тут нема!
Захворів наш Миколай,
Гномик, швидше, виручай!
І бере він всі малюнки,
всі чудові подарунки,
і кидається на час:
“Подарунки дітям в час!”
А на ранок... Боже милий!
Діточки раділи щиро!
Ну а гномик, а де він?
Спить ось там тихенько.
3
0
260
Десь у лісі
Десь у тихому там лісі
соловей співає.
Десь у тихому там лісі
вітер нам зіграє.
Як тополя похилилась
до малої річки.
Як ті хмари нам відкриють
небо синє — вічне.
Життя нашого народу
нескінченне — вічне.
Хмара сонце нам відкриє,
настрій, дух підніме.
Не здамося, любі браття,
ми стіною станем!
Десь у тихому там лісі
вітер ще заграє...
3
0
186
