Книги
Всі
Вірші
Всі
Вона чаклує по ночам
Вона чаклує по ночам і просить: дай їй святий спокій.
І знає, прийде знов зима і знову зітре втлін мороки.
Камін у домі загорить, вночі я чую тихі кроки.
І голоси, що кажуть так, як ніби знають про всі вроки.
А сходами, у мертвій тиші ночі, пройде багач зі зброєю в руці.
Прийде до тої, хто чаклує ночі і пише на пергаменті листи.
І скаже: ти дала пророцтво, але збулися ті гріхи, які не мали бути в тому, що ворожила ти мені.
А та йому: я не могла сказати, пане, бо доля свій шлях знов взяла, хай чисті зорі нагадають, яка та доля, що краде життя...
А пан сердився: за що я дав всі гроші? А діаманти, золото і ночі? За ворожбу, яка сказала точно, що не вкрадуть мої безцінні тихі ночі!
І та вела: а доля вже не мила.
Казала пану, що мене скорила. Сама вона наш шлях знов обирає і знову до початку повертає.
І що ж то пан, гадаєте, пробачить? Хотів ту долю, що її не бачать. Жага до влади пана охопила... в руці його та зброя заблистіла.
Один удар - та в мить лягла ворожка. Червоні ріки потекли із рук. Хто знав, що влада знищить людство? І зовсім змінить хід наших думок?
5
0
159
Сльози
А що, як море — це насправді сльози?
Сумні чи радісні — немає їм кінця.
Чи сльози чайок, що забули долю?
Чи ластівок, що в тьмі забули страх?
Їх болю сіль та роз'їдала рани,
а радості у хвилях били такт.
Манили кольором морським до себе в щастя,
а камінцями різали свій жаль.
Чи ти радієш, чи журишся, море?
Ти пролягаєш в спокої тих хвиль.
Чи може сльози радості це вітру,
або тужливі сльози зеленкавих гір..
2
0
187
Голоси
У темних ночах, чорних шатах,
огорнуті у сірий дим туману,
пусті, без серця, але в латах,
ходили темними слідами у вікні.
І шепотіли, шепотіли в коридорах:
ідіть, ідіть лише до нас.
Готові ті позбавить муки,
проте забрати душу й страх.
А що як ті, хто поведуться,
зі сторони побачуть жах?
У тьмі й жалю, у чорних муках
і темних тінях, без душі;
зловивши жертву в людськім світі,
вони питали знов її:
— Гей, хлопче, чи боїшся смерті?
Та чи тривожить тебе світ? —
Та відповів він:
— Не тривожить, бо в мене вже нема душі.
— Нема душі, та ти живеш?
Байдуже боришся для світу?
То знай, до твого серця є
дотична кожна крапля світу!
— Дотичний світ? Я не боюсь!
Та я й за світло не борюсь!
Мені не страшні ваші чорні лати,
ані тумани, чи моралі кляті!
— Тебе турбує весь цей світ,
і кожна крапля кисню.
Твій страх — зізнатися у тому,
що ти лише боїшся.
— Я не боюсь, на цьому крапка!
Хоч думай, брешу я чи ні.
Я воїн і борюсь за славу,
та лиш би знищити цей світ.
— Ти брешеш, бо таки боїшся.
Боїшся втрати та зневіри від людей.
Ти знаєш правду, тільки ти відрікся.
Ти бачив біль, який не знає світ!
— Гаразд, це правда, я відрікся.
Та чи шкодую... може трохи є.
І так, я не за славу зовсім бився.
Гаразд, я визнаю свій страх.
— Тоді скажи, чи ти боїшся смерті?
— Боюся смерті? Так, боюсь.
5
0
306
