Вірші
Крижані дзеркала
Між строк, та строф,
Між компліментів,
Пестливих пустощів твоїх,
Я роздивлюся у моменті
Моря замерзлих старих криг.
Не те, щоб ти мені не любий,
Не те, що не до зору стать,
Не те, щоб я дивилась на фігури,
Але тобі вже дії так горять.
Хоча всередині, не в шлунку,
Ти не готовий до зорі
Твоїх старих-нових гатунків,
Що наліпив ти сам собі.
Твої всі пестощі - то пусток,
Десь вглибині твій океан
Кричить, волає, просить сльозно:
"Не починай по-нову сам".
Ти сам собі наробиш горя,
Ти сам собі не поводир,
Не бачиш далі свого носу,
Хоча у цьому не один.
Всі скрізь не більш, ніж компліменти,
Всі скрізь не більш, ніж скло,
А зазирнути трохи глибше,
Усюди є дзеркальне дно.
14
3
312
Безпека
Колись вірші написані мною
Турбували мої почуття,
Може зараз усе так зів'яло,
Що пропала сутність буття.
Неможливість, можливість, інакше
Все повинне бути чиєсь.
Це твоє, не твоє , ти - ледащо!
Чи зневіра у силу чудес?
По краплині, стежині, сонливість
Заважає й скликає до сну;
Юродивість, сварливість, мрійливість -
То не те, що в дитинстві було.
Десь до зграї тебе закликають,
Але ти з мурахами знов:
За трудом, безпекою раю
Не помітив як втратив свій кров.
Все одне, ти один, лицемірство
Заклинає твоє сердце на сталь,
Ти наразі такий не красивий
Не грайливий, але більше не жаль.
16
11
331
