Крижані дзеркала

Ліса

Між строк, та строф, Між компліментів, Пестливих пустощів твоїх, Я роздивлюся у моменті Моря замерзлих старих криг. Не те, щоб ти мені не любий, Не те, що не до зору стать, Не те, щоб я дивилась на фігури, Але тобі вже дії так горять. Хоча всередині, не в шлунку, Ти не готовий до зорі Твоїх старих-нових гатунків, Що наліпив ти сам собі. Твої всі пестощі - то пусток, Десь вглибині твій океан Кричить, волає, просить сльозно: "Не починай по-нову сам". Ти сам собі наробиш горя, Ти сам собі не поводир, Не бачиш далі свого носу, Хоча у цьому не один. Всі скрізь не більш, ніж компліменти, Всі скрізь не більш, ніж скло, А зазирнути трохи глибше, Усюди є дзеркальне дно.

2022-11-07 19:33:45

14

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Ліса

дякую, в моїй меті було передати проблему багатьох людей, коли вони стрибають із стосунків у стосунки, або постійно фліртують для самоствердження, бо раніше їх окровавили болючі стосунки або навіть гіркий досвід з батьками. Тому близко до себе вони не підпускають і найчастіше тримають дистанцію, просто закохують у себе гарним словами та "героїчним вчинками". Це і до чоловіків, і доводить жінок. 🙂🙃

Відповісти

2022-11-07 19:48:32

Подобається

Сандра Мей

Гарно і правдиво. Ви немов у душу до когось прагнете зазирнути, щоб краще вірш відчули. І це як на мене у вас добре вийшло. Емоції в мене після вірша просто захват.🤩

Відповісти

2022-11-14 19:15:11

1

Ліса

@Сандра Мей оуф, ви мене вганяєте в багрянець, дуже приємно, рада, що вам так сподобалось 🥰🥰

Відповісти

2022-11-14 19:25:48

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13065

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

3694