Порожні

Лілія Гулик

Що тобі треба для самотності? Може трохи безсоромності Цілісної жіночності Легкості Ми так боїмося дійсності Однак в реаліях сучасності Звичайної практичності Ми пусті Порожні Порожні люди, сильні особистості З послідовністю без духовності З трагічністю вічності Нам треба більше людяності Менше акцентів на зовнішності Пильності за грішністю В духовності простій

2022-10-24 17:28:34

6

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Сандра Мей

чудово висловлену слова правди, котрій не ховаються між рядками. Та на жаль не всі їх почують, а можливо ті хто почують пропустять крізь вуха чи не звернуть увагу...

Відповісти

2022-10-24 18:29:00

1

Лілія Гулик

Це не так важливо, головне що я їх висловила

Відповісти

2022-10-24 19:59:33

Подобається

Vivian Rose

Сильно і красиво 🔥💙

Відповісти

2022-11-12 19:07:50

Подобається

Схожі вірші

Всі

Темнота теней ночи ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...

44

13

2425

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12348