дивний вірш

тихий вечір, сонце сідає за вікном кіт сидить ридає темніє і темніє, і вже сонце червоніє. і так буде вічно поки серце б'ється ритмічно чуєш, почуваюсь погано фізично ось, я плачу істерично темно, зорі, місяць тече сльоза по моїх ключиць саме з цих дурнуватих зіниць - спинись! а ну циць! говориш ти мені все ще я, на натянутій струні поки слова твої вилітають посмертні і незабутні тихий ранок, готуєш мені сніданок не маєш ти ніяких коханок і я вже без сльозинок котик який за вікном - то ти але не ридаєш, бо не бачиш мети і ми як ті коти завжди один одного будем берегти а ридала то я.

2023-03-13 20:43:21

Інші вірші поета

і стихла я і мої рядки хмари давай без пафосу. і просто

Інші поети

Богдан Глинянський

@BohdanZablotskyi

KAYSEE

@kaysee_55

Helga Savchuk

@Helga10

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11183

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

1550