Зайшовши в стару і від того досить понуру школу я одразу попрямувала до того, що мало  називатися "моїм кабінетом". Мабуть, на цьому треба детальніше зупинитися. Так як в школі вільних місць не було, максимум, чим мене змогли порадувати - це полиця в кабінеті англійської. У вчительки було достатньо мало речей, тому на більше кабінет був просто неспроможний. Ви навряд знаєте, як багато матеріалів треба вчителю історії. Мільйон карт, зошитів та підручників. Це я ще не згадала про тести і зошити для контрольних робіт. Це все багатство для п'яти класів уж точно не може влізти на одну жалюгідну поличку, тому крім неї я ще мала величезну стопочку на підлозі.
Але, поки що я й уявити не могла, скільки макулатури в мене буде, тому свято вірила, що полиці мені цілком вистачить.
Взявши підручник і 3 карти (це ще не рахуючи того, що я принесла з дома) я пішла шукати свій 7-Д, у якому я мала вести перший урок

По-дорозі я наштовхнулася на вчительку української мови років 30-ти.

- Доброго день! Ви будете вчити історії
7-Д? - запитала українка
- Так - кивнула я
Українка зробила такі нажахані очі, що я мимоволі розсміялася.
- Чому усі так реагують, ніби я вирішила вийти заміж за серійного вбивцю? - спробувала пожартувати я
- Добре, що Ви хоч розумієте, на що підписуєтесь - криво посміхнулася жінка

Цю неймовірно цікаву розмову перервав писк шкільного дзвінка, який я ненавиджу ще з дитинства.
- Удачі...- зітхнула моя нова знайома і пішла до свого класу.
Я же на секунду завмерла біля дверей. Заходити було якось лячно. Але, переборовши себе я зайшла всередину.
Я багато чого очікувала, але точно не цього. Нуль уваги. Діти просто продовжували займатися своїми справами. Ось хлопці на останніх партах гучно валаючи грають у на телефоні. Трохи далі дівчата розвернули міні-салон краси, а навколо всього цього дійства безтурботно носиться якась компанія. Тільки якесь ідеальне дитя виструнчилось біля парти, як на лінійці в першому класі.
Пенал, підручник, зошит та, навіть, щоденник! В мене від щастя аж подих перехопило. Але захоплення одразу пройшло, бо до загальної обстановки в класі мене повернув пролетівший прямо у вікно чийсь рюкзак.
- Діти! Увага, 7-Д! - марно намагалась звернути на себе увагу я.
Коли я вже була близька до істерики, у клас зайшла жінка років 40-а із фарбованим волоссям.
- Діти! Що таке тут коїться?! - заволала вона як різана, чим миттєво зупинила галас в класі
"От, що означає талановитий педагог" - із заздрістю подумала я
- Олено Дмитрівно, - звернулась вже до мене жінка - я класна керівниця 7-Д. Як я бачу, з поведінкою на уроці не все гаразд, тому я, мабуть, посиджу тут.
- Дякую! - з помітним полегшенням видихнула я.
- Діти, доброго ранку! - нарешті почала я - Мене звати Олена Дмитрівна і я буду викладати у вас історію. Сьогодні ми не будемо вчитися, а просто поспілкуємося. Розкажіть, що ви зараз вчите?
- Візантію - сказала єдина у цьому класі відмінниця Таня
- А що ви знаєте, про Візантію? Що це за держава? - марно намагалась відвернутися від байдикуючої половини класу я. А що я могла зробити?
Знову підняла руку Таня.
- Ти молодець, але нехай відповість хтось інший. Може...Бойко? - зазирнула у журнал я.
- Ні - просто відповів мені русявий хлопчина на останній парті. Його геніальну відповідь підтримав весь клас
- Ем...що? - такого я не очікувала
- Я не буду відповідати - нахабно посміхнувся Вітя (так звали цю чудову дитину)
- Ще й як будеш! - почала переходити на крик я
- Вітя! - заволала класна керівниця.
Але, Віті було глибоко начхати на нас обох, тому він, навіть, не чекаючи на запрошення попрямував до виходу