У залі засідань завжди присутній холод, що аж пара йшла з рота, хоча на вулиці було літо спекотне, як ніколи. Великий Князь разом з радою завжди вдягнуті у теплі плащі, і ніхто б з простолюдин, які жодного разу не бували в замку, не зрозумів би: як можна у таку пору року і так вдягатись?
Круглий стіл з березевого дерева займав більшу частину приміщення, хоча насправді в раді було всього шість людей: словітар, що давав поради щодо остаточних рішень, дановлад - слідкувач за податками, воєвода. судник, печатник та сам Князь.
— Що ж, ось такі результати, - оперся руками о стіл Князь Костій, спостерігаючи за різними містами на мапі, - володар Фолену сам здався Улаану-Джорхану, як тільки його орда прибула до його земель. - одразу після цих слів замалював названу країну чорним кольором, - Улаан обіцяв нічого не робити з ним та його царством, однак як тільки наблизились до нього, встромив міжіочі сокиру, усі міста спалив, чоловіків вбив одразу, жінок спочатку зґвалтував. а дітей у рабство. Король Моринору, побачивши помилку минулого, не здався так легко. Він зібрав найбільшу армію, втричі яка перевищує дернінську орду, однак навіть тут такий самий фінал, - і, нарешті, замалював другу країну. - Що робитимемо? Богдане, ти наш воєвода, слухаємо тебе.
Богдан був лисим старим чоловіком, від якого весь час тхнуло часником та вином. Костій давно би вигнав того з Ради та поставив залюбки нову людину на цей пост, але як це зробити, коли він дійсно талановитий у своїх справах? Воєвода повільно встав, поправляючи свій нагрудник, та показав пальцем на Дернін.
— Ми нещодавно дізнались, що його орда використовує тактику відходу, - сказав він, і Князь ледве тримався, щоб не закрити носа рукою. — Вони роблять вигляд при бійці, що тікають, заманюють ворожу армію, а потім оточують її. Можемо використати його ж ідею проти нього самого, але не кожен буде радий піти й дати себе вбити, щоб потім свої ж і тікали.
— Так, не кожен, - почесав задумливо Костій бородате підборіддя, - однак це війна і ми немаємо вибору. Спробуємо вашу тактику. Тільки мені доведеться теж іти у бій.
— Мій княже, - словітар Добромир, повна протилежність Богдану, був п'ятидесятирічним худощавим чоловіком з довгим рудим волоссям, зав'язаним у хвіст за його шиєю. Замість броні носив довгий халат, навіть без якогось натяку на теплий одяг, і пахло від нього завжди одним і тим самим - парфумами з запахом малини. Ніколи ні до зустрічі з Добромиром, ні після цього подорожуючи світом Костій не зустрічав людини, від якої він відчував би такий самий запах, - це вельми нерозумно. Ви - наш володар, і ви поки що не маєте того, хто б після вашої - не хотілося цього б - смерті став наступним Князем. І ні братів, ні сестер у вас немає, окрім...
— Так, окрім Мамая, - закінчив замість Добромира сам Костій. - однак що ви нам пропонуєте, раднику? Якщо я відправляю людей на смерть, я повинен і сам боротися з ними. Вони обрали мене після смерті Вестія.
— Вас обрали, тому що Князь Вестій теж не мав дітей і ми не хочемо, щоб люди знов сварилися між собою через вибори, - додав судник Боромир. - Нажаль, у нас щодо князів якесь прокляття наче, довше трьох поколінь ніхто не...
Шум відкритих дверей з відлунням пройшовся по приміщенню. У залу увійшла жінка в червоній тонкій сукні. Хоч і була молодшою від Костія, мала довге сиве волосся - це в неї ще з дитинства. Подекуди кажуть - не тільки простолюдини, а й князі, що це перука, і насправді вона або має інший колір волосся, або взагалі лиса. Але це все чутки. І вона - єдина, в кого Костій та інші люди бачили її сріблясті, наче сталь, очі.
— Ми завершили, - випрямляючись, остаточно сказав Князь. Вся Рада поклонилася і по одному вийшли з зали, і як тільки судник останнім це зробив, зачинивши двері, у кімнаті лишилось лише двоє людей.
— Ти що, сказився? - не втрималася жінка.
— Зоряно, - підійшов Костій до неї, обійняв та поцілував, - досить підслуховувати нас. Ти — Велика Княгиня і маєш теж право бути присутній на ній.
— При мені ти ніколи не відкритий, - відштовхнула від себе Зоряна Князя, - ти пообіцяв мені, дав клятву, що більше ніколи не будеш іти у бій. А тепер що?
— Тепер зовсім інші часи, - подивився у вікно Костій, - Моринор хоч і був меншою за нас, але мав більше військо. Ти чула, що сталося з цією країною. Я не хочу бачити з Третього неба, коли або якщо мене вб'ють, як тебе трахають сотні дернійців.
— Я зможу себе захистити, - перевела погляд Зоряна туди ж, - хоч ми і одружені вже чотири роки, ти багато чого не знаєш про мене.
— Розмова закінчена, Моя Зоря, - зелені очі Костія повернулися до срібного погляду Княгині. - Через декілька тижнів я збираю війська та з іншими князями буду вирішувати оборону кордону та домовлятись з Ат-Рене про спільний захист наших держав.
Після цих слів він обійняв дружину знов. В цей раз вона обійняла у відповідь і ледве не пролила сльозу.
— Ти все ще думаєш, що я не завагітніла через тебе? - після довгої тиші запитала вона.
— Я не думаю, - сумно поцілував Зоряну він у лоба, - я знаю.
Погляд Зоряни лише показав сумнів, але Костій цього не побачив.