Відпускати Костія вона не хотіла ніяк. Стояли б так вічність, любуючись краєвидом столиці і начхати, що там за війни між іншими країнами. Головне тільки вони двоє і більш ніхто.

Але насправді Княгиня не думала так. Дернійці дійсно вб'ють та зґвалтують усіх, до кого дотягнуться, і їй не було байдуже на життя своїх людей. Тих, хто сподівався на неї.

Нарешті відпустити довелося. Цілувати не схотіла його, сама не знає, чому. Може, не усвідомлюючи, все ж таки образилася, але голова відвернулась одразу ж, коли він нахилився. Костій зрозумів знак, кивнув коханій, і вийшов. Зоряна постояла і згодом теж покинула залу засідань. У коридорі вона була як в іншому світі - тепло, яскраво. Так, холод їй був не страшний, однак без морозу все ж таки краще.

***

У кімнаті Княгині й Князя Зоряна, поки чоловік зайнятий тим, що віддає накази, зачинила кімнату на замок та підійшла до пустої стіни. На ній не висіли ні картини, ні інші декоративні предмети. Було там лише одне: блюдце, на якій намальоване збоку яблуко. Зовні воно не відрізнялося ні від якого іншого посуду : біле та скляне. Жінка підійшла саме до нього. Подивилась уважно і не відводила погляду, наче спостерігала за відображенням у дзеркалі. Тільки декілька подихів — і нарешті почала робити те, заради чого прийшла сюди.

Не кліпнувши жодного разу, Зоряна зробила дивний жест рукою. Повторювала як слова, які були мовою вже давно мертвої цивілізації, так і сам рух правої руки.

Блюдце всього на секунду засвітило кольором золота. Це світло осліпило Зоряну, тому та відсахнулася і рефлекторно зачинила очі руками, як від сонця. Коли ж воно зникло, намальоване яблуко почало рухатись навколо дна тарілки, і посередині щось з'явилося. Не просто відображення. У цьому посуді було видно повністю інше приміщення — у стилі, що не нагадував побут Сонцекраю: жовті стіни кімнати прям кричали про унікальну інфраструктуру з червоної та жовтої глини. Посередині стіни напівкругле вікно було як скибочки лимона й крізь скло проходили літні промені надто теплої країни — Ат-Рене. Зображення було трішки випуклим, як наче дивились на нього через монокль. Причина цьому — предмет, яким користуються різні країни для зв'язку. Сонцекрай це робить завдяки таким чарівним блюдцям, Хейворд використовує дзеркала, а Ат-Рене - чарівні кулі, яке якраз і робило зображення трішки кривим.

Але з людей Зоряна не бачила нікого. Вже почала переживати, що нема вдома того, кого вона чекала, що він зайнятий або що, а ця людина потрібна їй саме в цю мить. Однак з полегшенням видихнула, коли у проході навпроти пройшов силует.

— Атгаре! - покликала вона одразу радісно, злякавшись, що той її не почує, хоча й марними були її переживання. Лиса людина з довгою чорною бородою підійшла ближче. Як і у всіх жителів Ат-Рене, шкіра його була засмагла, а лисина відблискувала через піт.

— Княжно Зоряно, - легенько, в привітній формі, нахилився Атгар, - Борхал Ноа, - одразу додав він, чекаючи відповіді.

— Ноа Кахан, - не вагаючись, сказала Княгиня. Слова ці для атренівців були священними. Ними віталися жителі цієї країни, прощалися. Жодні розмови не могли початися без цих слів і навіть коли помирали, вони намагались сказати "Ноа Кахан". Самі жителі Ат-Рене - і ті не знали причини цієї традиції. Велика ймовірність, що це пішло від ельфів, нащадками яких вони і є. - Ви дізналися, як позбутися моїх проблем?

— На жаль, це не так легко, як здавалося, - похитав головою Атгар, - тому ще ні.

— Атгаре, - Зоряна почала нервувати й пальці рук стиснулися в кулак самі по собі, що ті аж побіліли, а довгі нігті, які насправді завжди дратували Княгиню, але вона повинна була їх носити, бо вона ж "леді" — наче маленькі ножі вп'ялися у долоню, - ви — найкращий джадугар вашої країни. Ви й цілитель, і історик, і радник, і маг. Ви казали відправити вам кров з усіх частин мого тіла. Я стільки крові не втрачала навіть у ті самі дні місяця. Ще й чимало заплатила вам — і ви кажете, що не змогли?

— Княгиня, і ви мене зрозумійте, - сказав джадугар, - це вперше в історії ми таке зустрічаємо. Зазвичай магічні здібності людина має з народження, однак щоб саме штучно, через експерименти... Такого я не зустрічав ніколи ще. Нам треба знати багато чого, щоб хоча б побудувати теорії, що саме зробити задля видалення магічних елементів з вашого тіла. Найкращий варіант - зустрітися з вами особисто.

— Не думаю, що це можливо, - опустила голову Зоряна, - в нашій країні скоро буде війна. Я потрібна своєму народу і чоловіку, тому відправитись кудись далеко від свого міста я не зможу, особливо за кордон.

— Щодо цього не переживайте, - підняв у заспокійливому жесті долоню атренівець, - з вашим дозволом я збираю всі потрібні речі й відправляюсь до вас.

— Мені треба подумати, - відповіла Зоряна. - В цей нелегкий період важко дати відповідь одразу.

— Я розумію, - кивнув Атгар, - коли приблизно можна очікувати її?

— Через тиждень я знову зв'яжуся з вами щодо відповіді.

— Чудово, тоді до зустрічі, - ще раз кивнув Атгар і хотів вже вимикати свій пристрій, але передумав. - А можна спитати вас востаннє?

— Так, - погодилась неохоче Княгиня, здогадуючись, що зараз запитає співрозмовник.

— А чому Ви так хочете позбутись магічних здібностей?

— Тому, що, скоріш за все, це і є причина мого безпліддя, - сказала жінка, махнула рукою, і зображення зникло, а блюдце знову стало, як звичайне.