Кров вже давно засохла на саблі найманця, але своє відображення він все ще міг розгледіти — поранення на щоці, борода, яка колись була лише гарними вусами. Через рану здавалось, що цей чоловік плаче червоною речовиною. Але нічого страшного - коли він був козаком, і не такі поранення отримував.

Треті півні давно проспівали, і сонце височилось над горизонтом котру годину, але саме в цьому лісі все ще панувала темрява. Жодного променя вогнянного шару сюди не потрапляло, тому довелось сховати саблю і дістати смолоскип. Дивно, але вогонь давав лише світло, ніякого тепла навіть зблизька не відчувалось. В іншій руці він теж дещо тримав: волохате та бліде.

Не тільки темрява була таємничою в цьому лісі. Перед найманцем стояло дзеркало трішки вище за нього, метрів зо два. Відображення не самого чоловіка, ні дерев позаду нього, ні вогню, що танцював на смолоскипі не було. Одна сіра пустеля.

Подивившись у нього, найманець сів навколішки, устромив факел у землю та поклав голову вбитої ним людини. Пальцями зробив дивні жести, зачинив очі і почав казати слова мовою, яку давно ніхто не чув.

— Grulthok un Drogvar, Thrakzil un Kraglon ghrak zhor`bal.

Повторив слова він ці чотири рази. При першому разі полум'я на смолоскипі збільшилося, наче знизу нього почав дути сильний вітер. При другому вогонь став зеленим. При третьому почувся свист з п'яти мелодій, який все повторювався доти, доки найманець не промовив закляття вчетверте. При останньому нарешті відображення у дзеркалі з'явилося, але сама людина у ньому стояла, коли справжній чоловік ще не встиг піднятись.

Через кілька секунд воїн був вже на ногах, і його обличчя у дзеркалі почало трансформуватись. Вуха стали довшими, очі повністю залились червоним кольором, а шкіра стала бліда настільки, що складно сказати, в кого вона більш страшна - у мерця чи у нього.

— Нарешті ти прибув, Мамає. Довго тебе не було. Думаю, якщо ти тут, все вийшло?

— Так, мій лорде, - поклонився Мамай і підняв голову старця, показуючи відображенню. - Ось доказ виконання мого завдання.

— Чудово, Мамає, - посміхнулося відображення, - ти знаєш, хто це?

— Ні, мій Мракдаре, - ще раз поклонився найманець.

— Я б не розповідав, однак це треба задля мого майбутнього визволення, - на останньому слові голос Мракдара дрогнув від злості, - я наказав тобі принести сюди голову цієї людини, бо це єдиний нащадок одного з тих, хто мене заточив в цьому жахливому місті, що був живий. І саме ти визволиш мене звідси.

— У книзі, за допомогою якої я вас і знайшов, мій Мракдаре, я прочитав, що вас зупинили люди з островів Дорену та семеро чарівників з Хейворду. Ви це про них?

Відображення лише кивнуло.

— То як тільки ви зможете визволитися, інші світи нарешті стануть доступні для мене?

— Саме так, - знов кивнув красноокий, - однак наступні мої завдання будуть не такі легкі. Вбити для того, хто вправний воїн - справа не важка, я дав тобі його, щоб перевірити твої вміння.

— Тобто його голова вам не потрібна? - обурився Мамай.

— Звісно, потрібна, - посміхнулось відображення, - але не зараз.