Велетень
Євгенія Стрельченко
Іди куди хочеш, Туди де щасливий, Куди ,можливо, Дороги більше не знайдеш. Де, дзвін водоспадів, Волога і зелень, Де завше тобі раді , Велетень. Почни писати на білому папері. Виводити не рівні букви від руки, Допоки не вкажуть на двері Свій Всесвіт в уяві створи. Де тихо і затишно ,і тіло живе, І дім не як решето ще. Почни співати у маленькій кімнаті. Фальшивити так, ніби не чує ніхто. Допоки ціль визначають гранаті Вдягай сіре пальто І йди світ за очі, Туди де гуркоче Не бій астероїдів Добрих сусідів, А дзвін водоспадів, Волога і зелень, Де завше тобі раді , Велетень.
2021-02-25 03:40:23
1
0
Інші вірші поета
Люблю Я надкушу шматок твого життя Не так Оада
Інші поети
Влад Кирик
@kirik_vlad_maths
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1292
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524