Вірші
Наодинці зі своїми
Наодинці зі своїми демонами.
Вони кричать вустами тих ,
Хто латав тобі одвічні рани,
А потім знову рвав і питав: "Болить?"
Наодинці в натовпі не знайомих.
Наодинці посеред своїх.
Кружляєш, ще поки свідомий,
В буднях осунутих стріх.
Зустрів .
- Нагодую тебе обіцянками,
Пригощу дьогтем і медом.
Поділюсь своїми ранками,
Вкрию спогадами, мов пледом .
-Все ще хочеш кров з молоком?
Все ще прагнеш солодкі вуста?
А в мені тільки образ ком.
(А я ж думала ,що пуста!)
Настане звичайний вечір - рахуй до ста.
Наодинці дихай з моїми янголами.
Вони приходять , коли твоє тіло спить,
Латаючи одвічні рани,
Шукають, де ще болить .
А я без них вмираю,
Доки назад чекаю.
0
0
223
Чутки
Розплітаючи золоті коси,
Забуваєш про чорнії грози,
Що гуркочуть над твоєю пустою,
То важкою головою.
Їх відлуння летить між думок,
Й випадає настроєм в осад,
Бо живеш поміж чуток ,
Що жалять, як оси.
Хай говорять, а ти далі йди,
Туди куди вони навіть й не сміли.
І сама сміливість знайди
Зкинути тих, що на плечі вже сіли.
2
1
254
Афіша
Сидиш. Мовчиш.
Біжиш. Кричиш.
Яка там правдонька твоя,
Що носить ще тебе земля?
Ти розкажи, немов уперше,
Яка була та справжня ціль,
Що припікала гострим перцем,
Пронизувала наскрізь й звідусіль
Ти чула "дура хвора ".
Бачиш зазеркальний спокій.
Чуєш внутрішню тишу.
Усі ,колись жорстокі,
Дивляться на твою афішу.
0
0
265
Головна героїня
Із сторінок сумної книги
Дивись куди скотився світ.
У твоєму ж тонни криги,
Ніхто не лишив навіть слід.
Ти вся заримована.
Душа тонка і паперова,
Розписана і розмальована.
Шукаєш знову
Хто автор написаної долі,
Куди надіслати йому листа.
Чи можна врешті мати волю
І зняти з пліч того хреста.
І пусто, тихо, тільки чути,
Як рядки нові над головою
Вже знають, що з тобою
Буде й аби сюжет замкнути
Шмагатимуть , неначе кропива.
Зате подякуй, будеш ще жива.
0
0
246
НЕБО В КРАПКУ
Закриєш очі- небо в крапку
Таку гарячу і цупку,аж душу роздирає!
Відкриєш очі - у кінці свого небокраю
Бачиш свою дружину молоду.
Так тихо-тихо - серце ще чути,
Співає мовчечки мінор.
Воно, дурне, не знає, як далі бути
Після недостатньої безлічі розмов.
Куди не глянь, весна буяє.
Куди не йди,вінки цвітуть.
Землею чийсь останній дім припадає.
З землі зелені пагони ростуть .
Закриєш очі- небо в крапку
Таку гарячу і цупку, аж тіло роздирає!
Відкриєш очі - у кінці свого небокраю
Бачиш матусю у чорному платку.
Тебе немає!
Тебе не має.
2
0
196
У думах
Ми будемо танцювати під дощем ,
Так немов усе життя це вміли.
Вкрию твої плечі своїм плащем,
Своєю любов'ю-у думах ідеально сіли .
Нехай ми зараз загубились
І нас накрило взаємною журбою .
Ми будем разом, завтра, не колись.
Я буду поруч, дихати як ти, з тобою .
Настане день - мине чорненна ніч .
Хоч я там загадав на падаючі зорі ,
Щоб оте "завтра" швидше віч на віч
З'єднало нас. Ми невиліковно хворі,
Коли самі і оживаєм , коли хоч голос
Чуєм краєм вуха.
-Яка прекрасна Ти, немов достиглий колос!
-І так далеко Я.Ненавиджу!!!Ця чортова розлука!!!
1
0
339
Голос
Лагідними крилами сплелися
Над сніжними садами .
На спогади розсипалися,
Які збирали віками.
Скляні серця заіневіли
І дали тріщину по швах,
А думи, ніби вперше не боліли,
Повірили твоїм словам.
Я знову почула свій голос,
Який мовчав з середини багато літ.
Який тремтів, немов той колос.
Хрипів, немов ламався лід.
1
1
154
Старенькі й смерть
Он видко, за нами волочиться.
Роззуйся, ми підемо босими.
Нехай дасть сили нам земля.
Нехай ось так, раз їй так хочеться.
Ми ж просто волі просимо,
А вона бажає забуття.
Ніколи.
Тихенько, щоб не почули розмови,
Всі тіні, за нашими спинами,
Що йдуть за нами годинами.
Кажу:
Ти вибач, не мали крову.
Я так тебе люблю, лебідко.
Прости, жили ми дуже бідко.
Он видко, волочиться
За нами, старезно- сивими.
Нехай зігріє нарешті нас земля.
Нехай ось так, раз їй так хочеться.
Ми ж просто ступали між росами
Дорогою свого життя.
Прийшли.
Знайшла.
1
0
255
Ну добре
Ну добре, я повертаюсь.
На зламі днів у твої дні.
Ти ж бачив, я давно стараюсь
Теплом живити, згасаючі вогні.
Залиш у спокої усі здогадки,
Усе, що там кричить на дні.
Лягай тихенько поруч спатки.
Допоки ми самі
Нарешті поговорим.
Я буду більше чим я є.
Ми разом наше завтра творим
Й окремо кожен все ж своє.
Ну добре, я залишаюсь
На межі снів у твоїх днях.
Ти ж бачив, я давно стараюсь
Загубитись навік у твоїх очах.
2
0
182
Статус "в мережі "
Зав'яжи очі, щоб побачити,
Той світ, що є лиш в голові
Й не зможеш собі пробачити
Даремне життя на цій Землі.
Одружений на сторіс,
Любов- акторська гра.
Яку ж приносить користь
Поглинання колоритного "добра"?
Статус "в мережі ",
Немов питна вода.
Усі одне на одного схожі
Й нікому часу не шкода.
Розв'яжи руки , щоб зірвати,
Той цвіт , що ріс у мглі
Й зможеш мати
Коментарі, але всі злі.
3
0
180
Напитись рікою
Ти впала , немов та зірка
Із небосхилу в забуття.
Десь в грудях засвистіла дірка,
Розміром з моє життя.
Куди ти йдеш,
А я, з тобою?
Напитись з дна рікою?
Лишень, якщо ти потім оживеш.
Ти проросла в мені , немов клітина,
Що хоче вічного буття,
А я всього лиш на всього людина,
Яка ,без тебе, втомилась від життя.
Не те щоб завтра помирати,
Але доки живу, я хочу відчувати ,
Що десь там ,за гранню смерті,
Із пам'яті не будеш стерта.
2
1
190
Остання
Любощами окутана.
Силою не взята.
Доля твоя сплутана.
Сукня твоя м'ята.
Руки твої білії
У прихисток візьму,
Наче царські лілії
Й більше не засну.
Прірва є між нами.
Не зникне вона завтра.
Я зашию лозою рани .
Ти- моя остання ватра.
4
1
293
Доколисаю
Зітру з пам'яті той момент,
Коли у паніці тремтіли руки.
І життя безцінне, розміром з цент,
Пізнало останні муки.
Я відпускаю, я відпускаю! Лети!
Безкрило не в низ, а до неба,
Де я намалювала для тебе світи.
І я прийду до тебе, як треба.
Доношу, доколисаю.
Я пам'ятаю, я пам'ятаю!
Я відпускаю!!!
3
0
307
Потвора
Під дощем розмокли речі,
Ті що випрала ти вчора.
Готувалася до втечі,
Доки спить потвора.
Відчиняй скоріше двері.
Руки в ноги і біжи.
Трунок у його вечері.
Серце б'ється на межі.
Дощ укутав тебе в волю,
Розказав про грані болю.
На руках грудна малеча.
Все лягло на твої плечі.
Під дощем розмокли очі,
"Розфарбовані" ще вчора.
Ти пішла посеред ночі,
Доки спить потвора.
1
1
298
Тінню від світла
Тінню від світла на білій стіні
Він пише думки в її голові.
Вважав, не видно відтінків в розмові.
Вона ж зупиняла його на півслові.
Правда молочного кольору,
Далі тілесна брехня.
Скільки ж залив він болю в ту,
Що, як вважав, не вартує й дня
З його останнього, як і у всіх, життя.
З боку видніше. Всі вже говорять.
Барвами темними мальоване тло .
Чорні відтінки. Сонце вже сіло.
Вуха пекельно горять.
Тінню від сонця на білій основі
Він пише казки в її голові,
Нарешті,побачивши відтінки у мові
На вигляд, як теплої-теплої крові.
1
0
298
Білокоса
Розгортаєш , а ні, розриваєш,
Немов не боїшся. Відчуваєш
Що там під обгорткою,
Ефимерною тонкою
Цікавість зжирає всі нерви.
Ти лізеш у пекло
Без черги.
(А як щоб не обпекло?!)
За білії коси
З полум'яного чану,
За сорочку рвану
Врятував кохану.
Біжіть! Не оглядайтесь!
І купи тримайтесь.
Вже скоро світанок.
Закриють ворота -
Не вийде білокоса,
Стане схожа на чорта.
2
0
227
Не забудь
Не забудь поклонитись
Іконам святих.
Тихенько молитись
За мертвих й живих,
Допоки не почув їх крик.
Допоки світ перед очима не зник.
Тебе ж не існує, ти звук серед неба.
Твій голос - набір диких букв.
Тебе Він носить коло себе,
За пазухою,в сотні рук.
Не забудь стати своїм серед чужих.
З втратою змиритись
Мертвих й живих.
І на мить зупинитись,
Коли почув святих крик,
А світ перед очима все ж зник.
2
0
268
З якого ти тіста?
Очі все ,вперті,
Дивляться в книжку,
Аби не вмерти
З голодним мізком.
Руки подерті ,
Совість же ж чиста.
Часом пожертвуй,
Та не навмисно.
Щоби хотілось зранку вставати,
Щоби ніколи горя не знати.
Дні ж, їй Бо,стерті.
Пам'ять-намисто.
Дивишся смерті
У очі, зернисто.
Душа різнобарвна -
Не світла, не чиста.
І відразу не ясно
З якого ти тіста.
3
0
352
На сторінках
На сторінках зайшла в кімнату.
І стало темно, так немов
Ти не хотіла нікого впізнати,
Побачити повсюди кров.
Як фільми жахів. Так не буває!
Немов у сні,
Той хто кохає - убиває
І залягає десь на дні
Могили. Поруч.
На сторінках закрила кімнату.
І стало світло, так немов
Ти не хотіла нікого чіпати,
Побачити повсюди кров.
0
1
314
Весна
Переповнюються повнії груди,
Смаком п'янкого вина.
Розглядаєш долоней узори ,
Роздягаєш і небом сповна
Проникає крізь пори
Весна.
Розкривається погляд широкий,
Розмовляєш так чемно,немов
Ти ,не просто зеленоокий,
А остання любов.
4
0
427
Залюбки
Залюбки я розвіюсь, як скажеш.
І розсиплюсь на сотню частин,
Із піском змішаюсь на пляжі
Або з кольором підводних рослин.
Залюбки я навічно прокинусь,
Після довгого-довгого сну.
До землі у поклоні ринусь,
Бо зустріну нашу весну.
Лиш скажи-скажи добре слово.
Лиш побач, що практично до тла
Стерлась колишня обнова,
Але ще душею жива.
3
0
325
Дарма
Тримай зв'язок з здоровим глуздом
І смійся, хоч вже ледь жива.
По стінці стечеш водоспадом,
Коли будеш сама.
Не смій голосити.
От-от розіб'є вікна тьма.
Він дихає у губи, щоби воскресити.
Дарма.
3
0
299
Ікс
Ще сон потрібно заслужити.
І вирвати в Морфея сни,
Що він сховав у свою свиту
Ще позаминулої весни.
Коли ти втратила весь спокій
Й земна печаль роз'їла очі,
Такі вже не блакитні, не широкі,
А дикі-дикі й вовчі,
Всі спогади кровоточать.
0
0
116
Листи
На крилах голубок спотворені
Із крові створені
Прощальні листи.
"До Вас ,матусю,згоріли мости.
Кулі шалено у серці свистіли.
Засяяв коридор білий -білий.
Душа моя все ж не знайшла своє тіло.
Заснув я ,мамо, навіки скам'янілий".
1
0
258
Моросить
Моросить. Мокре взуття.
Брудні на гомілках штани.
У кишенях позавчорашнє сміття.
У серці кілограм вини.
Болить горло,голосно співала,
Хоч й не вмієш робити того.
Прийшло відчуття, завжди кохала,
Ніби не забула його.
"Обережно!На душі слизько".
Цокотять каблуки ,шарпають паркет.
Ти десь там під ним, на дні, низько,
Плануєш політ між планет.
2
0
316
Так шкода
Тримай свою непрохану пораду
Десь глибоко в собі.
Почни казати лише чисту правду
Й почуєш крик брехні.
Ніхто нічого не попросить,
Лиш мокрі очі,кліп-кліп-кліп.
Лиш деколи ,голодні й босі,
Ховають під подушку хліб.
Не скажуть, промовчать,
Опустять руки .
Тінню будуть на землі лежать ,
З життям чекать розлуки.
Так шкода. Молоді.
Тримай свою бридку огиду
Десь глибоко в собі.
Не подавай і виду
Й побачиш "дякую", не сказане тобі.
2
0
218
Я надкушу шматок твого життя
Я надкушу шматок твого життя,
Воно кровитиме в долонях
І ти повільно йтимеш в забуття
З пульсуючою пам'яттю у скронях.
Я ж не наситилась сповна
Смаком твоєї молодості, милий .
День розхитав цього човна.
Ніч з'їла решту тіла
І , галасуючи твоє ім'я
Прошепотіла дико, в губи.
І розчинилась у ній я,
І тебе, неначе не було, любий.
4
0
280
Велетень
Іди куди хочеш,
Туди де щасливий,
Куди ,можливо,
Дороги більше не знайдеш.
Де, дзвін водоспадів,
Волога і зелень,
Де завше тобі раді ,
Велетень.
Почни писати на білому папері.
Виводити не рівні букви від руки,
Допоки не вкажуть на двері
Свій Всесвіт в уяві створи.
Де тихо і затишно ,і тіло живе,
І дім не як решето ще.
Почни співати у маленькій кімнаті.
Фальшивити так, ніби не чує ніхто.
Допоки ціль визначають гранаті
Вдягай сіре пальто
І йди світ за очі,
Туди де гуркоче
Не бій астероїдів
Добрих сусідів,
А дзвін водоспадів,
Волога і зелень,
Де завше тобі раді ,
Велетень.
1
0
302
Сизою голубкою
Сизою голубкою,
Світлою і темною
Я влетіла в серце
З полум'яним перцем.
Ти не знав спокою
Поруч зі мною.
Пригорнусь, зігріюся.
Полечу світ за очі,
Там де жити мріюся,
Але ти не хочеш.
Не відпусиш,
Крильцям вріжеш віку,
На мотузки пустиш
Гриву мою дику.
Я згорю до попелу.
З мертвих я востану.
Ти ж у душі, з опалу,
Продірявив рану.
2
0
322
Повно в серці.
Незабаром стане тихо,
Так, немов тут не жили.
Хтось шепне тобі на вухо .
Хтось погляне із води.
Темно, сиро і самотньо.
Дім без вікон і дверей.
Час спинився незворотньо
Без людей.
Он ікони у кутку,
Он де віник і совок.
Он де квіти у садку.
Он де лавка і ставок.
Пусто у люстерці.
Повно в серці.
2
0
291
План
З блідих контурів червоні чорнила,
Неначе вино, стікають з губ.
Ех, як не старалась,не зупинила
Свій ,зотканий із протиріччя, рух.
Смакуй червиво-свіжі вишні,
Немов малесеньке дівчисько,
В ранковій повній,не голодній тиші.
Не підпускай до мозку близько
План дій написаний сльозами
І вкладений у серце, як конверт.
Його мовчки прочитаєш мамі ,
Коли життя гримітиме, немов концерт.
З білих долонь червоні чорнила,
Неначе вино, стікають з рук.
Ех, як не старалась,не відмила
Свій ,зотканий із протиріччя, дух.
1
0
294
Оада
Твої золоті коси
Різали душу серпанком ,
Ти приходила до мене гола й боса
Щоранку.
Я заплітав у прядки стрічки.
Я шепотів ім'я твоє, Оада.
З твоїх очей текли пекучі річки,
А я не знав, як дати цьому раду.
Тебе не має. Ти невидима,
А я все ще бачу твої рухи.
Ти вже нелюдима,
До тебе тягнуть руки духи.
Тримають міцно свою бранку
За золоте волосся .
Я ріжу його, як колосся ,
Щоранку.
0
0
318
Чужинці
Залишся в спокої, на самоті,
Закрий всі двері від чужинців.
Їм місця зась в твоїй душі,
А тобі поки краще наодинці.
"А що ти там ховаєш за замком?
А що ти думаєш? Погане певно! "
Ламають спокій сотим вже дзвінком.
"Ти, що не спиш? Дремно! "
2
0
235
У тобі сотні злив
Ти мед у душу розлив,
Зкрутивши в кулаки долоні.
У тобі сотні злив,
А я у твоєму полоні
Тону. Так і не побачивши,
Що було далі.
А далі
Із серця, крізь не залатані шви,
Лізли чужі моралі.
Безмозглі, злі, Твої? Не твої?
Дні,колючі червоні рожі,
Шипіли, як змії .
Кричав мені -"Я тебе хочу! ",
А потім брехню красиву в очі,
Яка вуха лоскоче
Щоночі. Щоночі.
Ти ртуть мою надпив-
Зкрутив шию мрії.
У тобі сотні злив.
А я тобі так, як хмари сірі-сірі.
3
0
316
Я -ворог
На мене тінь лягла, спокійна , тиха і манлива
І відчуття, що зносить дах .
Без кохання зрізані крила.
Я – відображення в Ваших очах.
Ховала жадібно, що так журно болить
Посмішка небачено ласкава.
Мене покинули у ту примарну мить.
Я стала Вам намріяна уява.
Облиште тепер дивитись у мої зірниці.
Забудьте.Я не прошу розуміти речей зміст.
Не ми з Вами ті ясно-сині птиці.
Здається я непроханий гість.
І моє серце вибиває стримний темп,
Так тихо , що не чути в розмові напівголос.
Про те, що Ви в моєму полі срібний серп,
Я – зелений колос.
Перед поглядом на все життя
Я пам'ятаю , як розсуд втрачають сяючі очі,
А потім безліч дум і неспання.
Я – світла фарба обвугленої ночі.
Я не можу позбутися божевілля цих слів,
Ятрять душу мені і Вам всі їх згадки.
Ймовірно нас уб'є будемність днів.
Я – ворог фінальної крапки.
0
0
347
Люблю
На сторінках твого життя
Я -біль душі , її я ліки.
Мене не стерти каяттям,
Бо я люблю тебе навіки .
Я-жовті квіти,
Я-чорна кішка .
Ми-наші діти (ти уяви які вони б були,
Якби були ). Малі , бешкетні трішки.
Любов -свобода . Відпусти.
І ми зустрінемось знову . -Я обіцяю прийти. -Ловлю тебе на слові.
-Люблю.
Без меж, завжди. .
Є.Стрельченко
2
0
295
Допоки Сонце спить
Ти ж залікуєш мою долю?
Вона невидима, вона болить.
Починиш дефективну волю,
Допоки Сонце спить?
Між чужих пальців змогла просочитися
І потрапити у твою жменю,
А там скрутилась й стала грітися.
Клади ж,скоріш,мене в свою кишеню!
Заколисаєш міцно лихо?
Воно замовкне, зникне вмить
І стане тихо -тихо,
Так, ніби всім вже добре жить.
Зніми , для мене, свою маску.
Я ж намалюю крила твоїм мріям!
Я загорну тебе у ласку.
Ми негаразди всі розвієм .
Ти ж зацілуєш мою душу ?
Вона невидима, вона болить .
А я прокинутися мушу,
Бо Сонце вже давно не спить.
5
0
489
Красива
Розквітала і оці шипи молоді
Моє ранили серце .
Я кричав тобі : "Годі вже , годі!".
Ти лиш дивилась в люстерце.
Красива.Красива!Красива!!!
Ніхто не зрівняється, ніхто!
Навіть, коли будеш сива,
В років так сто.
Гойдати човен не буде день.
Повна надій,що жоден .
Не побачиш свого дна,
Завжди будеш рум'яна і повна
Життя .
Висохла і оці шипи гострі
Знову ранили серце .
Я кричав тобі : "Годі вже , годі!".
Ти лиш дивилась в люстерце.
0
0
164
Різна
Все хочеш співати пісні,
А слів ще досі не знаєш.
Ти вмієш писати вірші,
Хоч відразу їх забуваєш.
Я мовчки тебе терплю,
Усю твою творчу натуру.
Ти ж навіть, коли я вже сплю,
Все пишеш чи ліпиш скульптури.
Через годину
Та муза піде з хати
І ти вже не хочеш співати,
Шукаєш у собі господиню.
І як тебе не кохати?
Різну таку.
0
0
210
