Харків-місто,в яке я закохалась
Мария Шпир
Я сумую за цим містом: В ньому є частинка мене Моє серце любить тебе. Харків-місто особливе: Тут натхнення окриляє Тут людей багато всюди, Тут навчаюсь я старанно Тут чудова атмосфера , Тут цікаво й дивовижно Тут так тепло,немов вдома, Тут панує щастя всюди, Всюди гарні краєвиди Тут багато в мене друзів І людей ,що допоможуть, Так, сама тут, Мабудь, доля , Проте я щаслива справді: В мене тут окремий світ, І турботи тут свої: Вчитись вчусь і виживати Я в гуртожитку з людьми , Проте це найкраща школа: Загартовує тут все, Тож не бійся вирушати, Ти мандрівкою життям , Інше місто-не проблема Звикнеш скоро і тоді, Ти побачиш,що на краще, Вибір ти тоді зробив. (28.01.2020)
2020-05-10 12:16:22
2
0
Інші вірші поета
Все як у дитинстві Ранкові думки Мої спогади про школу Будьмо просто людьми
Інші поети
Siriin
@Siriin
Princess Girl
@Princess_life
Yoongaboonga 7u7
@aesthetic_army
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13103
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5285