"Я хотів би щезнути різко..."
Ілля Мар'ян
Я хотів би щезнути різко, Щоб ніхто не помітив і не сумував. Став би краплею в морі, Або в небі зіркою, Щоби хтось з мене користі мав. Я б хотів колись стати водою, Щоби люди в Сахарі напитись могли. Став би променем сонця ясного І дороги людські освітив. Та не хочу я бути ніким, Щоб про мене казали: "Ніхто!", Щоб казали: "Чи він жив, чи не жив, Чи він був на Землі, чи його не було! Чи він бачив те сонце!? Чи він небо те чув!? ...але нащо те небо? Світ про нього забув." Я б хотів стати небом Недосяжним і всим, Хто махав би до мене, Я махав би крильми.
2018-04-30 20:55:21
4
0
Інші вірші поета
Мода ЯТиМи "Що я тобі зробив?" "Фортуна любить сміливців..."
Інші поети
Hell_ga
@Hell_ga
Схожі вірші
Всі
Нарисую солнышко :)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...
42
1
2184
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12158