Я ЗАПЛАЧУ
Maria
Я бы давно наверно призналась, да не знаю как-то привязалась, и нам всем это удалось, раз так горько вспоминается. За окном шелест листьев, в голове поток мыслей, а в душе легкомыслие, в память все врезается. А кому мы будем врать, уже некому даже понять, осталось всего-то отнять, тех кто в чудо верит. Первым не объяснить что глупо, ведь наивность так скупо, отвечает на грубость. Лицемерит. Ладно забудьте, не в том суть то, главное место занято, там где добры. А нам ведь хочется, и так колится, как говорится, шипы те остры. Через которые лезут, поддаваясь стрессу, склоняюсь прогрессу, и жизни не знают. Увы их не остановить, да и мосты разводить, что бы их выводить, толку - опоздают.
2019-07-08 17:23:32
7
0
Інші вірші поета
Карантин правды
Інші поети
breeze_
@breeze_
Роман Тихий
@volodimir_romanenko
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2231
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13159