ЗАРАЗ
а знаєш, як це...
це як потяг, що по рейках летить як навіжений,
і злітає з них у душу твою розбиваючись там...
це як вітер, що божевільно скажений
розганяється ніччю, щоб з страшним гуркітом зірвати дах.
це як грім, тільки не той від природи,
а від якого, здається, з тріском розірветься земля.
це як звір, якоїсь дикої злої породи,
дивиться в твої очі, і мріє забрати твоє власне життя.
це так страшно, що перехоплює подих, відбираючи мову,
клякне тіло і стає, як закам'яніла брила.
це так страшно, як в одну мить згоріти поживому,
немаючи можливості дотягнутись до рятівного вікна.
це так страшно, що заліз би вглиб під саму землю,
що аж віриш в дурню, але ніяк не в цю реальність.
це так страшно, що час від часу навіть тишу внемлю,
бо здається, що десь в небесах щось вічно літає.
це тоді, коли пошепки
прощаєшся з усіма кого знав,
дякуєш рідним, за все хороше й не дуже,
це тоді, коли радієш, що саме це життя мав,
і сумуєш, що не встиг сказати: прощавай друже.
це тоді, коли усвідомив, що життя має ліміт,
щоби там і як би усе вже не склалось,
це тоді, коли найбільше хочеться жить —
це усе відбувається прямо зараз...
2022-11-20 18:52:05
7
0