Вірші
...
я втомилась, мені боляче, знаєш...
я хочу назад,
повернутись туди, де нічого немає...
я здалась, бо сьогодні похолодало...
минуле бентежне,
але мені понад усе його не вистачає.
мені знову болить, очі скляніють...
я простила усіх,
я молю небо, лише б вони мене також простили.
дерев'яне обличчя, з ним так важко всміхатись,
але ж чере силу,
можна потерпіти, щоб дивним не здатись.
24/03/23
14
1
302
ВУЛИЦІ
імена друзів тепер носять вулиці,
застигли їх посмішки на фотографіях,
минуле, що точно уже не забудеться,
віднині життя болить чорними датами.
старе кладовище майорить синьо-жовтими,
двадцятиріччні — занадто рано,
ти серед них — так само усміхнений,
твоє фото і надпис — till Vallhala...
_________________________
сьогодні випадково побачила цю фразу «мої друзі стали вулицями» і написала болючі рядочки, мабуть знайомі кожному, на жаль 😔😔
14
2
247
...
у мене нема часу,
я заплатила за те,
щоб легше дихалось.
бо з кожним днем все важче,
здавалось, ще не багато
мені залишилось,
у мене нема сил,
схоже вони також
мають свої певні ліміти.
не знаю коли і з ким,
мені доведеться
цю землю покинути.
у мене нема почуттів,
якісь стали непотрібні
а інші загинули.
лютий ворог - як звір,
якщо не вбив,
то зумів покалічити.
у мене нема часу,
я ним заплатила,
за щось більш важливе.
і поки у мене є ще п'ять хвилин,
я витрачу них,
на те, щоб любити Україну.
25.02.23/10.03.23
11
0
268
Час
29.01.22 (переклад)
час приносить лиш біль,
стрілка секундна рве циферблат.
у часу є одна ціль,
колись когось у тебе забрать.
час приносить лиш смуток,
стрілка хвилинна рве циферблат.
час не дозволить забути,
тих, кого зумів відібрать.
час приносить збиток,
стрілка годинна рве циферблат.
час нас усіх жадає убити,
тому живи тут і зараз.
__________
переклад старого віршу, шкода, що актуальність ніколи не згасне.
8
1
385
У вікнах по місту люди люблять життя...
у вікнах по місту уже гасне світло,
темніє так швидко, ніби вимирає.
і темрява клята уже навіть тисне,
усіх нас підряд - вона не вибирає.
у вікнах по місту люди люблять життя,
спросоння, і в день, і навіть серед ночі.
сьогодні найсильніше, бо клята війна,
понад усе його лиш жадає забрати.
у вікнах по місту, де світла нема,
минуле сміється сміхом дитячим.
із світлих душ там будується стіна,
бо хоч би що, а її не зруйнувати.
у вікнах по місту знову гасне світло,
не гасне надія, що це не назавжди.
якщо моє завтра вже точно не прийде,
своє світло увікненим навік залиши.
7
2
193
РЖАВА МІДЬ
я все ще читаю твої листи з помилками,
майже кожного дня перечитую знов,
там про любов кривими рядками,
писалося так, наче по-живому.
відраховую час від затертих дат,
минули роки, а здається століття.
і я б повернула той спогад назад,
віддавши усе, що наявне лахміття.
але все минуло й ми лишились ні з чим,
вірус, пандемія, й зрештою війна.
я вже не надіюсь побачить живим,
проклинаючи це кляте смертне життя.
але продовжую знов читати листи,
так, наче вперше, коли ще любила.
шкода, що ми стали настільки черстві,
що навіть мідь, і та – заржавіла.
6
0
316
ЗАВТРА
напиши мені завтра,
що усе добре буде,
що ти більше не плачеш,
що мене не забудеш.
подзвони мені завтра,
і не вір «листу смерті»,
якщо навіть то правда,
і я вже давно мертвий.
помолися за мене,
щоб життя зберегти.
навіть, якщо я на небі.
і уже не живий.
посміхнись мені завтра,
навіть в тяжкі часи.
і згадай мене зранку,
рани свої не ятри.
подзвони мені завтра,
я дзвінок так чекаю.
не відповім я щоправда,
але завдяки йому «не вмираю».
06.04.22
5
0
273
ПАНАЦЕЯ
Дванадцять відсотків зарядки, навушники, телефон — панацея...
Вмикаю на всю, до розриву, щоб забути, хто я і де я.
Щоб забути, про своє існування, бо як же набридло воно,
Й ця реальність, й ця віра у краще — мені так уже допекло.
Година уже двадцять третя, а може і більше, не знаю,
Я втратила рівновагу, а разом з нею і плинність часу.
Щодня геть усе набридає, я хочу закритись у тиші.
Не лікує нас час, а вбиває, ми за нього тепер не сильніші.
Згасають відсотки життєві, один за одним — штабелями.
Ти мріяв прожити роки, а Бог фіксував це як днями.
Вже завтра їх точно не буде, не буде вже так, як ти звик.
А опісля — все знову забудуть, як згодом забудуть і всіх.
9
0
282
ЗАБУДЕТЬСЯ
а знаєш, все точно забудеться, хороші люди, яскраві дні.
хоч зараз тобі не віриться, та час забере все як звір.
біль теж спроможний минати, як і образи́ людські.
не треба довго чекати, вже завтра друзями стануть нові.
життю притаманно згасати, як вуличні старі ліхтарі,
люди можуть відпускати, та легко вдається далеко не всім.
а знаєш, все точно забудеться, так важко буде це сприймать.
але все в минулому останеться, щоб мати можливість згадать.
пам'ять приносить лиш біль, та й всіх нас потроху вбиває.
мабуть, це і є її ціль, але ж ми всеодно «пам'ятаєм»?!
живемо намарно минулим, хоронячи в ньому майбутнє,
й так хочеться враз все забути,
щоб не тригеритись від слова "лютий".
__________________________
дивно, але вірш був написаний 24-го лютого (окрім двох останніх рядочків, їх я дописала тільки-но).
8
2
201
ХОЛОДНИЙ ГРУДЕНЬ
я сьогодні сам не свій,
я сьогодні холодний грудень...
знайдений серед снів,
котрі люди б хотіли забути.
я сьогодні кімната пуста,
занурена в майже спокій,
і вчергове без світла й тепла,
з напівльодяним підвіконням.
я сьогодні мерехтливі зірки,
біла ніч від морозу і снігу.
чорні вікна сірих будівль,
дивний вий жорстокого вітру.
я сьогодні сам не свій,
я сьогодні ніби й як грудень...
але скільки б не минуло місяців —
вони всі носитимуть назву лютий.
01.12.22
21:21
11
2
278
...
...мені так чогось не вистачає, аж просто до смерті — чогось...
бути щасливою хоча би на трошки, здається, що щастя аж ось.
мені так не щастить, але знаєш, може це лиш здається,
здається, що наше щастя - хтось інший замість нас доб'ється.
мені так чогось не по собі, навіть в своєму власному домі.
і навіть з своїми рідними людьми, ми ніби як просто знайомі.
мені так чомусь тут пусто до жаху, такий спорожнілий цей світ,
і хочеться на трошки десь заховатись, від цих набридливих бід.
8
2
281
ЗАРАЗ
а знаєш, як це...
це як потяг, що по рейках летить як навіжений,
і злітає з них у душу твою розбиваючись там...
це як вітер, що божевільно скажений
розганяється ніччю, щоб з страшним гуркітом зірвати дах.
це як грім, тільки не той від природи,
а від якого, здається, з тріском розірветься земля.
це як звір, якоїсь дикої злої породи,
дивиться в твої очі, і мріє забрати твоє власне життя.
це так страшно, що перехоплює подих, відбираючи мову,
клякне тіло і стає, як закам'яніла брила.
це так страшно, як в одну мить згоріти поживому,
немаючи можливості дотягнутись до рятівного вікна.
це так страшно, що заліз би вглиб під саму землю,
що аж віриш в дурню, але ніяк не в цю реальність.
це так страшно, що час від часу навіть тишу внемлю,
бо здається, що десь в небесах щось вічно літає.
це тоді, коли пошепки
прощаєшся з усіма кого знав,
дякуєш рідним, за все хороше й не дуже,
це тоді, коли радієш, що саме це життя мав,
і сумуєш, що не встиг сказати: прощавай друже.
це тоді, коли усвідомив, що життя має ліміт,
щоби там і як би усе вже не склалось,
це тоді, коли найбільше хочеться жить —
це усе відбувається прямо зараз...
7
0
263
МОЯ ЛЮБОВ — СИЛЬНІШЕ ВІЙНИ
моя любов — сильніше війни,
вона зруйнує усі барикади,
вона не зотліє в пекельному вогні,
вона серед пітьми знайде розраду.
моя любов — немає страху,
і не боїться розрухи й завалів.
і не страшний їй сильний гул;
вона карбувалась в підвалах.
моя любов — міцніше бетону,
бо він ніщо серед снарядів.
моя любов — назавжди з тобою,
крізь кілометри мільярдів.
моя любов — сильніше смерті,
сильніше усього, що тільки є.
і саме вона не дасть тобі померти,
допоки всередині тебе живе.
6
0
297
РЕНЕГАТ
відстав усе, відправ мене на Марс, бо тут вже остогидло жити,
пече живіт, вже навіть організм — сам намагається мене добити.
знов темрява глухоніма, бо відключили кляте світло.
до жаху вже мені набридло, дивитись в хтонічні чорні вікна.
відстав усе, прийди до мене, чомусь несамовито ніч пуста.
мені подихати ще треба, хоч тисне ліва сторона.
я звикла вже, та й в чом біда, хіба в житті це найстрашніше!?
бо в нас усіх – ця темрявя, засіда десь вже значно глибше.
відстав усе, відправ мене на Марс, мені шкода, що я вже ренегат.
так склалося, та й це моя вина, що я здалась і рушила назад.
бо я стомилась вже жахливо, набридло абсолютно все.
найважче бути на Землі — людиною, і відчувати у собі живе.
8
0
296
ПРАВДА
я вічно брешу, пробач, просто в цьому моя щира правда.
я б сильно хотіла сказать, як хочу щоб впала ця барикада.
я вічно брешу, що все добре, слава богу, що гірше не стане,
та трасця, який там бог, його ж просто не було і немає.
я поїм вчорашній суп, це найкраще, що могло б статись,
сотню «вибач» тобі напишу, в мене просто поганий настрій.
пообіцяю дожити до завтра, хоча ти ж знаєш мої обіцянки,
вони такі ж як і моя «правда», що з туманом розвіється зранку.
як мій день?! він справді хороший, якщо очі закрити на все,
і найкраще в ньому мабуть дошик, він знебарвлює все, що живе.
я вчергове увімкну Паліндрома, на повторі два дні підряд.
це як ліки від емоційної втоми, що рятують мене, позаяк.
9
0
253
МАМО
Мамо, я сьогодні не спав цілу ніч,
розриви снарядів не дають спати.
Я втратив друга, того що пліч-о-пліч,
йшов зі мною Вкраїну захищати.
Вчора не їв, та й сьогодні не буду,
в горло не лізе шматок,
Сказали, що завтра підмога прибуде,
обіцяли, що встоїть наш блок.
Мамо, мені зовсім не страшно,
я втратив вже майже усі відчуття,
Ти не хвилюйся, молися краще,
щоб швидше уже перемога прийшла.
Тут теж усі моляться, на Образ той,
що мені ти поклала в кишеню,
Я всюди ношу його із собой,
бо вірю, що життя мені збереже він.
Мамо, коли все нарешті скінчиться,
любитиму тебе тільки сильніш,
Так хочеться сильно, наче дитині,
повернутись додому бистріш.
Та я буду стояти, до останнього подиху,
допоки сил маю, поки не впаду,
І роблю я це, ніяк не для подвигу,
а лише через те, що Україну люблю.
Мамо, ця ніч довга така,
і кожна година неначе вічність.
Я просто чекаю на дорогу назад,
і вірю — це жахіття скінчиться.
Ти теж тільки вір, що все буде добре,
віра твоя оберігає мене,
В серці моєму ти завжди поряд,
тому все лихе нас обмине.
Мамо, я вже скоро повернуся додому,
і перемогу принесу на плечах.
Ти тільки дочекайся та зустрінь з порогу,
із сльозами радості на очах...
14 березня 2022
8
0
195
ДОРОГИ
Усі дороги ведуть на смерть, і аж ніяк не на життя,
Подивися просто вперед, хіба ти такого бажав?!
Подивися у їхні очі з жахливим «Донбаським синдромом»,
Вони вертаються з самого пекла, але все ж звуть його домом.
Усі дороги ведуть в забуття, нашу пам'ять вб'є час.
Подивися, пройдуть літа, ніхто їх й не згадає з нас.
Подивися — це правда, на жаль, але ж хіба в цьому суть.
Люди клянуться тому, бо знають точно, що можна забуть.
Усі дороги ведуть на смерть, і аж ніяк не на життя,
Подивися просто вперед, поклянися, що дійдеш до кінця.
Подивися у очі живих і змирися — їх правда – брехня,
І продовжи далі іти, ти поклявся дійти до кінця...
11
0
240
СЕНС
б'ється поламане серце,
між подихом: раз через раз,
ми просто втрачаємо сенси,
світ просто втрачає нас.
тіло Героя вмирає,
але безсмертна душа.
допоки його пам'ятають,
у світі де сенсів нема.
люди - бетоні картини,
емоції - вічний тягар.
війни живуть всередині,
майже у кожному з нас.
люди погрузли у сенсах,
шукаючи вічно його.
ламаючи рамки консенсусу,
де сенсу й так не було.
б'ється поламане серце,
а в чому його світла суть.
йти попереду першим,
а опісля тебе просто несуть?!
війни сенсів не мають,
ультиматум: життя або смерть,
обов'язково один помирає,
хтось інший — поки живе.
02.06.22
11
0
164
ІСНУВАННЯ
А ти летиш забрати чиєсь життя, чиєїсь матері, дитини чи тата,
Зруйнувати чиюсь квартиру, чи разом з нею геть усіх забрати.
А ти летиш хоча і без крил, а тебе ж називають крилатою,
Твоя мета - зруйнувати ціль, на наше життя начхати.
Якби ж ти лише душу мала, тоді ти би точно почула мене,
Ти би нас тоді не вбивала, десь у полі впала б і все.
Але ти лиш шматок заліза, і тобою керують вони,
Ті, що хочуть бути грізним, бо забули, як бути людьми.
А ти летиш десь поза хмарами, а я секунди рахую в думках,
Час від часу собі промовляючи — тільки б цього разу не до нас.
Я вимолюю собі день життя, допоки знову тривога не завиє.
Наше існування — цинічна гра, де щоразу хтось один помирає.
10
1
303
СВІТЛО
а знаєш, до біса здалося те кляте світло,
коли десь там, всередині зовсім не світло,
дурні прилумали, що люди можуть бути світом,
хвороба, що в головах мільйонів стала синглом.
до біса все, що стало вже звичною нормою,
час від часу, хочеться сховатись в норах,
набридло так, що скаржусь вже на здоров'я,
і саркастично лікарам — привіт, це знов я.
ніщо не зупинить ідею, час якої давно настав,
вперто ідемо в перед, але чи чекають нас там.
навіть, якщо до мрії залишилась одна лиш верста,
життя заточує кожного, під свій власний верстат.
до біса всіх тих, що «все буде добре» казали,
вочевидь передивились наші новинні канали.
хвилюються щиро і обіймають, щоправда з Канади,
поки ми ванній, пересиджуємо чергові канонади.
до біса усе, коли я й так вже його втратила,
нинішній вік — вимірюється людськими втратами.
скільки не ховай власне життя під загатами,
завжди знайдеться той, хто прийде його забрати.
11
3
285
Ти любиш дивитись на захід...
Ти любиш це листя опале?
Ти любиш це небо холодне?
Нам вічно життя цього мало.
Як пташкам у клітках — свободи.
Ти любиш, коли ми не поряд...
Я знаю, не смій обілятись,
Хай краще вже правду говорять,
Ті, хто хотів знов збрехати.
Ти любиш, когось - не людей.
Бо люди не стануть людьми,
Ти навіть не любиш себе,
Ти ж бо мізантроп у душі.
Ти любиш дивитись на захід,
І бачити схід там уявний,
Ти любиш лиш мить і це правда,
Бо ти там живий, я це знаю...
13
4
254
4308
Ви можете вбити міста і людей,
Та в їхніх серцях ви волю не вб'єте.
Здавалось, забрати ви можете геть усе,
Та Україну з душі не забрати.
Ви можете землю стирати у пил,
Щоб вбити коріння нашої любові,
Та сотні повстануть, де вмер один,
Щоб знову за Вкраїну йти до бою.
Ви можете нас закатувати до смерті,
Та ми усі попадемо до Раю.
Вам же навіки туди закриті двері,
Тому що, рабів – до Раю не пускають.
Ви можете тільки нищити все,
Після себе лиш морок залишить.
Ви можете стерти усе у душі,
Але не стерти – сорок три нуль вісім.
__________________
я ніколи не забуду навіщо живу і завдяки кому живу
💔
8
1
251
Помирати кожного дня
Перестань малювати листи,
І казати, що все буде добре.
Перестань говорити «свої»,
Вони завтра тебе потоплять.
Вже немає рідних людей,
Замість них полишався попіл.
Стільки теплих знайомих очей,
Приходять лиш в снах холодних.
Перестань, вже немає нічого,
І нас двох уже теж не існує.
Гостювали у світі чужому,
Який нас не тримає з тобою.
Перестань сподіватись на краще,
Краще жити мертвим життям.
Не дізнаєшся, що це найтяжче –
Помирати кожного дня.
14
1
411
Душу забрала війна
Найстрашніше не опізнаним лишитись, загубитись поміж сотень інших.
Найстрашніше не прокинутися більше,
не побачити коли усе скінчиться.
Найстрашніше, якщо завтра у ранній порі, до когось з нас світанок не прийде.
Найстрашніше те, що яма та у дворі,
весь цей час чекала лиш мене.
Найстрашніше бачити ракети в небі, і сирени вічні чути за вікном,
Найстрашніше розбирати ті руїни, що ще вчора називав своїм домом.
Найстрашніше коли дітки помирають,
не сказавши слово "мама" за життя.
Найстрашніше, коли слів не вистачає,
коли обриває все лиш мить одна.
Хоча знаєш, найстрашніше – відчувати,
пережити тони болю на собі,
Найстрашніше біль в собі ховати,
який з'їсть всередині усе живе в тобі.
Найстрашніше – жити в світі цьому, коли сотень кращих вже нема,
Й геть не страшно помирать самому, коли душу й так забрала ця війна.
10
0
305
Поки ти лише чай допиваєш...
Майже ранок, на годиннику п'ята, прокидаєшся, вариш чай.
Їх, в той час, накриває арта, попадаючи прямо в бліндаж.
Свище чайник, вода закипіла, дістаєш свій улюблений чай,
А у них розривається міна, прямо на їхніх очах.
Береш чашку свою щербату, наливаєш по вінця кип'яток.
В одного ногу порвато, а двох інших геть посікло.
Кладеш цукор, останній пакетик, і помішуєш лошкою повільно.
А його ратують турнікетом, бо тих двох рятувати вже пізно.
Надпиваєш злегка, бо гаряче, читаєш стрічку новин.
Його намагаються евакуювати, як і тіла його побратимів.
Допиваєш до середини чай, до кінця лише два ковтки,
Він прибув у найближчий шпиталь, не вдалось врятувати ноги.
На годиннику п'ята тридцять, бачиш, потроху світає.
Хтось загинув, а когось покалічено, поки ти лише чай допиваєш...
17.08.22
8
0
297
RED
А знаєш, війна носить червоне, таке як дитяча кров,
Таке, як начиння калини, де зернятко — не значить любов.
Війна — червоне залізо, розпечене в душах людей,
Життя, чиїх, усіх рідних, забрала в один лише день.
А знаєш, війна — червона фарба, що не змиють навіть дощі.
Така, ніби зовні безбарвна, а в середині червоні плями.
Війна носить червоний одяг, який я тепер не вдягну,
У мене відраза до нього, все через цю безглузду війну.
А знаєш, війна — квітка маку, яку я любила ще до,
В якої «прострелена» серединка, нагадування болю цього.
Війна принесла нам цих квітів, безкрайні-безкрайні поля,
Батьків не зустрінуть діти, вони тепер в різних світах.
30.03.22
11
3
304
Боюся
Я боюся вже майже всього,
І що більше: померти чи жити.
Чи почути – знову вбито когось,
Когось із тих, хто був мені рідним.
Я боюся, як дитина мала,
Не померти, ні жити, нічого.
Я боюся — що лишуся одна,
Коли всі мої будуть на небі.
Я боюся, бо страх ще живий,
А все інше – вмерло безслідно,
Я не маю вже ніяких почуттів,
Їх поховано разом із слізьми.
Я боюся нікчемної тиші,
Бо здається, то перед кінцем.
Все зламавшись, впаде і не вистоїть,
Забравши сотні за собою людей.
Я боюся, коли все спокійно,
Коли майже тривог не бува.
Тоді світ стає, як чужий мені
Бо я звикла, що поруч вона.
Я боюся, не перестати боятись,
Коли в очі загляне війна,
Я боюся страху піддатись,
Він відчуває — я зовсім слабка.
9
1
224
Гірше смерті
Сьогодні здається — життя гірше смерті.
Неначе й не страшно покидати цей світ.
Нас тут і так майже щодня стає менше,
Якби хтось би це все зупинити би зміг.
Якби хтось повернув би душі тілам,
Може життя би тоді стало трішки легшим.
А поки вмирають найкращі щодня,
Воно залишається тільки нестерпним.
Сьогодні здається, що завтра не прийде,
Для когось із нас, один день - все життя.
Та сонце ранкове на Сході ще зійде,
Щоби закінчилась триклята війна.
9
0
205
Харків
Небо як завжди хмурилось, Харків лягає спати,
Люди там не зажурені, вміють духом триматись.
Всі такі теплі й добрі, будь-кого пригостять,
Не лишать тебе надворі, залюбки прихистять.
Харків, тримайся, друже, хай прапори майорять,
Ти ж бо знаєш, як дуже, всі твої хочуть назад.
Заховатися десь по квартирах, дивитися свої серіали,
Ніби втекти від себе, не вірити в дурну реальність...
Але сирени рвуть небо, на мільярди частин,
Харків, триматися треба, бач, як тримається Схід!...
Небо, як завжди хмурилось, Харків лягає спати,
Завтра він знов прокинеться, щоби перемагати.
26.07.22
4
3
220
не свято
Завтра донечці виповнюється шість,
Але тато привітати не при́йде.
Тата вчора поранив рашист,
А сьогодні він в лікарні загинув.
Донька тата не побачить ніколи,
Але вірить, що він прийде на свято.
Мама лиш відповідає, що скоро.
Бо не знає, як доньці сказати.
Донька тата шукає за вікном,
Виглядаючи кожну хвилину,
Мама плаче чомусь за столом.
Не розуміє нічого дитина.
«Завтра зранку він точно прийде,
У думках дівча промовляє, —
Бо не може ніколи бути таке,
Що тато мене не привітає».
Донька вранці прокинулась швидко,
І гайда шукати тата у домі.
Мати каже «моя ти дитинко...
Тато вже не прийде ніколи...
Він тепер із небес захищає,
Поглядає на нас з тобою»,
Світ зламався, сльози в малечі,
Лиш шепоче тихесенько «тато»,
Оселилась в душі порожнеча,
День народження — більше не свято.
5
2
271
...
Я не перестану тебе шукати,
Лише тому, що ти «не в мережі»..
Війна вміє лише забирати,
А взамін лишає душі пусті.
Я не перестану освітлювати ночі,
Бо морок ніколи не переможе світ.
І дощ, що тепер не на моєму боці,
Не зіб'є мене точно з моїх ніг.
Я не перестану йти в напрямку тебе,
Навіть, якщо там буде «сіра зона».
Навіть, якщо черги мінометників,
Переді мною закриють дорогу.
Я не перестану шукати надію,
Якщо навіть втрачатиму її кожен день.
Падати й вставати я знайду сили,
Як і тисячі таких же інших людей.
Я не перестану тебе шукати,
Навіть, якщо ми в різних світах.
Я буду Бога лише благати:
Зустріч зробити для нас...
5
1
273
ДИХАТИ
Давай сьогодні дихати повітрям холодним,
Пронизуючи хворі легені наскрізь.
Ніби наші життя стали непритомні,
Залишаючи живою лише свідомість.
Давай сьогодні дихати ніби востаннє,
Наче вичерпали свій кисневий ліміт.
Сміятись до сліз, коли вже не вистачає,
З усіх сил зробити останній глибокий вдих.
Давай сьогодні дихати у прочинене вікно,
На підвіконні нашого старого четвертого.
Бо в середині давно вже все відмерло,
Там стільки життя не було, як смерті.
Давай сьогодні дихати, згадуючи вчора,
Бо латентно я назавжди там лишилась.
Бачиш, я й досі смертю хронічно хвора,
А бути живою — так і не навчилась.
4
4
253
ДРОТИ
Дроти ріжуть небо на рівні частини,
Кидаючи тінь свою до землі,
Сонце сідає за край щохвилини,
Гасячи пожовклі осінні листки.
Дроти мерехтять секунди останні,
Хвилюються з вітрем в один його такт.
І мокнуть дощем — сіріють прощально,
Коли люди кажуть, що приходить зима.
Дроти замерзають, навіть при плюсі,
Бояться зірватись, тримаються з сил,
Їм би лише, хоч раз дотягнутись,
Торкнутись, щоб аж заіскрилося все.
Дроти обриваються холодною весною,
Тоді, як здається усе ожива,
Дроти — це як ніби - ми із тобою,
Де наші життя — це та сама весна.
06.09.22
_______________________
Посилання на відео Reels на вірш «Дроти»:
https://www.instagram.com/reel/CjLF8QrKu8U/?igshid=YmMyMTA2M2Y=
11
2
250
Погода — війна
Погода — дев'ять із плюсом,
Ти кажеш мені, що це осінь.
А ми з тобою лиш люди,
Що сьогодні замерзнуть не хочуть.
Погода — сонце вчорашнє,
Й суха погоріла земля,
Що вірить, у завтрашнє краще,
Й хрипко кричить, що жива.
Погода — мряка й дощі,
Обличчя блідо-асфальтні,
Людей, що бояться дощу,
Чиї краплі, й так вже лежачі.
Погода — повітря, ти дихай,
Холодним, ранковим, вогким,
Легені пронизуй киснем,
Сьогодні — бо ти ще живий.
Погода — немає погоди,
Є осінь, і є війна,
Є вітер, як смерть холодний,
І ще холодніше життя.
6
1
232
смерть в синьо-жовтих очах
А знаєш, будинки хитаються, в твоїх синьо-жовтих очах,
Сьогодні чиєсь обривається, чиєсь синьо-жовте життя.
А знаєш, як мені боляче, я помираю із ним.
Та завтра доведеться прокинутись, щоб побути ще трохи живим.
А знаєш, я ненáвиджу життя, сьогодні ще більше, навіть.
Якби ж вони вбили мої відчуття, навіщо вони їх живими лишають.
А знаєш, це суча брехня, що біль виліковує час,
Я тепер відчуваю це щодня, відколи побачила смерть в твої синьо-жовтих очах...
_______________
загиблому Герою 28.09.22
7
10
265
182 лютого
Привіт, мій друже, бач світанок, такий вже звичний у війні,
А ти згадай той чорний ранок, коли здригались ми усі,
А ти згадай, той холод лютий, що був назовні та в душі,
Привіт, мій друже, ти не забутий, як і ніхто на цій землі.
Тут все змінилось, стало тихо, лиш час від часу приліт ракет,
Та ми тримаємось всі разом, надіємось, що все пройде.
Війна ще тут, ще не минула, а ми уже звикати стали,
Бачиш, як швидко промайнула, весна – яку ми не чекали.
Пишу тобі, що вже не плачу, хоча моментами бува,
І відчуття тепер інакші, ніби спустошена земля.
Так опустів довкола світ, ніби чуже стало життя,
Не повернемося ми назад, минулого уже нема.
Скажи мені, ну як ти там, у нас тут літо календарне,
Хоч обіцяли нам тепла, ці обіцянки стали марні.
Привіт, мій друже, це знову ранок, і літо це — холодом скуте.
Перегорну свій календарик, а там сто вісімдесят друге лютого.
______________
24 серпня 2022
шостий місяць війни
11
10
390
СТРІЛЯЙ
Стріляй, тоді як стоятиму біля стіни,
Я не благатиму тебе про пощаду.
Нікчемності в собі не тамуй ти.
Стріляй, я скоїла зраду!
Стріляй , ти ж не знатимеш мого імені.
Тобі ж буде байдуже хто я була,
Я пил, що заважає вільно дихати тобі.
Стріляй, покінчи з хвилиною мого життя.
Стріляй , не змигнувши карим оком.
А як далі спатимеш!
Ти ж потім не матимеш спокою.
Стріляй, годі чекати вже.
Стріляй, коли вже зброю взяв до рук,
Я не зроню кришталеву сльозу.
Давай, звільни мене від цих мук.
Стріляй, я в тебе прошу.
Стріляй, я кажу тобі , стріляй.
Годі вже гратися зі мною.
Іншого виходу ти не чекай,
Стріляй, завдай мені пекельного болю.
Він вистрелить точно, я знаю.
А сама у думках секунди рахую;
Чого ж він так довго чекає?
Вагається: чи житиму, чи вмру я.
________________________________
Тим, хто загинув в таборах смерті.
11
2
362
Выгоревшая
Мир сгорел, и я вместе с ним.
Посмотри, выгорает моя середина.
Что ты сделал? Нет, себя не вини...
В этом единодушно моя причина.
Посмотри, я выгорела дотла,
Догорают мои чёртовы строчки,
Те, что когда-то посвящала тебе я;
Боясь быстротечной любви просрочки.
Мой мир сгорел, я не сохранила пепел,
Эти жалкие остатки исчезли куда-то.
Их развеет холодный серверный ветер,
Чтоб я не смогла собрать их обратно.
Посмотри, мне не больно; выгоревшая я,
Во мне больше нет ни сердца, ни души.
Погоди, пока сотлею я вся до конца,
Ведь ещё по одинокие клетки живы.
Мой мир сотлел, и в нём серая пустота,
Я не пытаюсь что-то там возрождать.
Да и ты, поверь, всё же зря,
Нам не вернуть наш мир назад.
17
0
284
Ті, що запалюють зорі
Спасибі тим, хто запалює зорі,
На небі тисячі цих ліхтарів.
І сьогодні, і завтра, і знову,
І ще сотні незліченних днів.
Спасибі тим, хто запалює зорі,
І між ними моя промайне.
Тим, хто створює казку з нічого,
Поєднавши, незвідане й чарівне.
Спасибі тим, хто запалює зорі,
Тим, хто світ стереже з висоти.
Одні народжуються інші гаснуть поволі,
На сторожі небесної чистоти.
Спасибі, тим хто запалює зорі,
Для всесвіту та для людей.
Не чекай – запали й ти свою,
Допоки ще не зотлів день.
14
1
307
До лісу ...
Хто мене манить до лісу ?
В темну холодну пору .
Чарівним , незвіданим світлом ,
Що так манить у далину .
Сон це !? Чи може реальність !?
Я загубилась в тіні .
На кому буде відповідальність ?
Якщо залишуся у сні .
Хто мене манить до лісу ?
Вітрем наштовхує на шлях .
Там небезпека нависла ,
В цей темний , нічний час .
Хто мені сон цей малює ?
Тей , хто чекає у сні ?
Тей , хто натхненням дивує ,
Й частинку дарує мені .
6
1
294
Не сумую я !
Ти занурився в думку ,
Й мовчиш ,
Й не говориш мені ,
Ані слова .
Що у серці ,
Своєму таїш .
Може іскру ,
Тонких почуттів ,
Ти занурився в думку ,
Й мовчиш ,
Може сказати ,
Що-небудь хотів .
Може помилку ,
Чиниш ти зараз ,
І неправильно ,
Все вже пішло .
І кохання
Неначе зараза ,
Вогнище
Розпалило воно .
Ти занурився в думку ,
Й мовчиш ,
А мене це чомусь ,
Не хвилює ,
Й відсутність твоя ,
Теж уже ,
Мене не бентежить ,
Не сумую я .
9
2
376
Хвилі .
Кажуть , що хвилі ,
Не завжди до берега б'ють ,
Якщо ми в морі ,
Тоді нам судилось потонуть .
Прозора вода ,
Так сильно манить донизу ,
Холодна вона ,
Й тіло до нитки пронизує .
Я ще тримаюсь ,
Допоки сил вистачає ,
Я залишаюсь ,
Вода мене не відпускає .
Я не відпливаю ,
Мене течія віднесе .
Я зачекаю ,
Поки закінчиться все .
9
2
423
Раз і назавжди !
Обирай для себе колір ,
Білий , жовтий чи червоний ,
І не важливо він який ,
Цей світанок буде твій .
Обирай стежину ту ,
Вже протоптану , легку ,
Що тебе росяним ранком ,
Приведе у світ світанку .
Обирай для себе колір ,
Стиглий , спілий чи бузковий ,
Обирай як літа смак ,
Тільки ти запам'ятаєш так ,
Обираєш як творити ,
Та як правильно чинити ,
Як чудово скласти вірш ,
Щоби був чимдуж гарніш .
Обрирай мені слова ,
Які хочу почути я ,
Обирай коли і де ,
Ми зустрінемося ще .
Обирай чи сильно любиш ,
Та чи завжди зі мною будеш ,
Що обрав те і ціни ,
Бо обрав раз на завжди .
10
1
355
Сніг
Сніг —
Вкриває землю ,
Вкриває дарма.
Я не твоя.
Сніг —
Летить над землею ,
За своєю мрією .
Як колись я.
Сніг —
На ньому твій слід ,
І спогадів мить.
У наших серцях.
Сніг —
Лишає лиш слід ,
На вікнах візерунок ,
Любові малюнок.
Сніг —
Це привід печалі .
Колір зими .
Ятрить мені рани .
10
0
300
Коли попрощаюсь !
Мене майбутнє манить в туман ,
Але я хочу залишитись сьогодні ,
Бо що ж , чекатиме мене так ,
Якісь нещастя та незгоди .
Та мій шлях встелений камінням * ,
Не по рівній дорозі іду ,
Кожен камінь – нове потрясіння ,
Та , можливо , я їх і не переживу .
Кожен камінь забирає надію в життя,
Не надіюсь , що колись буде краще ,
Кожен камінь – це частинка буття ,
А буття – це , мабуть , нещастя .
І я знов в сьогоденні залишаюсь ,
Щоби завтра вже не прийшло ,
Щоби потім , коли попрощаюсь ,
Сумувать за чим не було ...
P.S * каміння це проблеми , що трапляються на життєвому шляху .
9
0
540
Time
Час забирає все за собою ,
Спогади , думки , і навіть людей .
Час по життю проходить стіною ,
Тоді коли все вже в житті не окей .
Час нас руйнує , тихо підкравшись ,
Тоді , як здається , застигло все,
А він відступить когось вже забравши ,
Але для тебе час далі іде ...
Час забирає , все те що маємо ,
Те , що цінніше , мабуть , понадусе ,
Тоді здається ми знову вмираємо .
Але для нас час ще все-таки іде ....
Коли вже нікого поряд не має ,
Того , хто був з тобою завжди .
Тоді й здається , час вмирає ,
Але ти із своїм ще живи ...
Коли вже нікого й ніщо не вернути ,
Здається , що час твій таки прийшов ,
Тоді із полегшенням можеш здихнути ,
Ти домігся того , до чого йшов ....
11
2
441
Поезія
Щодня новий вірш ,
Нові відчуття , поривання .
Й небачений світ ,
Ще більше мого дивування .
Щодня нова тема ,
Й іноді важко відкрити її .
Неначе дилема ,
А віршем простіше - простого мені .
Щодня нова радість ,
І горе і сум і печаль .
А можу все зразу .
В одному вірші поєднать.
Щодня нові миті ,
Ті , що не сила забудь .
Мені хочеться жити ,
Поезією окрилений мій путь .
Щодня усе нове ,
Чисте й легке , як кришталь .
І в серці своєму ,
Я даю волю віршам .
Щодня все зі мною ,
Те , що мені дороге .
Я мрію собою ,
Поезія в мені живе .
Я мрію вітрами ,
Ті , що несуться кудись .
Мене надихають ,
На новий небачений вірш .
Я мрію стежками ,
Ті , що додому ведуть .
Оспівані віршами ,
В моєму серці живуть .
Я мрію тим небом ,
Що наснагу дає мені жити .
Кольорами із себе ,
Мене спонукає творити .
Поезія – диво ,
Яке творить людина .
І слово , звичайно ,
Зброя її єдина .
7
0
265
Світанок
Обирай для себе колір ,
Білий , жовтий чи червоний ,
І не важливо він який ,
Цей світанок буде твій .
Обирай стежину ту ,
Вже протоптану , легку ,
Що тебе росяним ранком ,
Приведе у світ світанку .
Обирай для себе колір ,
Стиглий , спілий чи бузковий ,
Обирай як літа смак ,
Тільки ти запам'ятаєш так ,
Обираєш як творити ,
Та як правильно чинити ,
Як чудово скласти вірш ,
Щоби був чимдуж гарніш .
Обрирай мені слова ,
Які хочу почути я ,
Обирай коли і де ,
Ми зустрінемося ще .
Обирай чи сильно любиш ,
Та чи завжди зі мною будеш ,
Що обрав те і ціни ,
Бо обрав раз на завжди .
7
0
414
На білому фоні
Знову на білому фоні ,
Я намалюю рядки ,
Події до болі знайомі ,
Знайомі тобі і мені .
Знову малюю я серце ,
Яке пронизала стріла ,
І сліз маленьке озерце ,
А яка в ньому глибина .
А світ же продовжує жити ,
Тільки , мабуть , без нас ,
Мені раптом став чужий ти ,
Як світ цей чужий для нас .
І знову на білому фоні
Мій біль забирають рядки ,
Тепер ми з тобою на волі ,
І щастя не маємо ми .
9
0
382
Вони – це ми .
Вони так далеко ,
Але і так поряд .
Між ними ціле море ,
І вони в ньому тонуть .
Вони бояться слів ,
Слова будуть зайві ,
Для цих почуттів ,
Слів не вистачає .
Вона пише йому вірш ,
В надії , що він побачить .
На нього витратила ніч ,
Надала багато значень .
За те , що надихнув її ,
Цей вірш присвятила йому ,
Читай між рядками прошу :
Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ !!!
4
0
308
За подих від тебе .
За подих від тебе ,
В тумані сірому ,
Задимлене небо,
В нас немає вибору .
Що хтось допоможе ,
Не варто чекати ,
В тумані ти сам за себе ,
Тільки це варто знати .
Мій останній подих ,
Нехай буде твій ,
В тумані сірому ,
Я тільки спогад твій .
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Написано від вражень від фільму :
" За подих від тебе"
8
0
319
Бісова любов
Не ховайся сонце за хмари ,
Побудь ще трохи зі мною ,
Тільки ти залікуєш мої рани ,
Що лишились від бісової любові .
Мені набридло гратись в почуття ;
Я стомилась когось вже кохати ,
Я відчуваю , що душа моя —
Починає тебе відпускати .
А знаєш , без тебе так легко ,
Так ніколи мені не було ,
І напевно , я забуду тебе швидко ,
Все що було , те вже минуло.
І сонце тепер мені друг ,
Моя душа хоче зцілитись;
І звільнитися від всіх мук ,
Що колись довелося терпіти.
Тепер я не буду такою —
Як із тобою була ,
Я стану для тебе чужою ,
Мене змінило життя !
Час на світ інакше дивитись !
І людей , також відчувати ,
Щоби потім не оступитись ,
І від бісової любові знову страждати.
Ми розчаровувалися в коханні не раз ,
Але навчились поразки терпіти,
Ми сховали сліди образ —
Щоби знову когось полюбити .
9
2
353
Чи зможеш ти ?
Чи зможеш ти сказати ні ?
Чи зможеш ти сказати не треба ?
Як буде вибір у житті,
Чи зможеш правильно обрати ?
Чи обереш ти ту стежину,
Що в світ незнанний поведе,
Чи ступиш на лиху тропину,
Яка зламає , чи з ніг зб'є.
Чи ти цінуєш кого любиш,
Чи віддаси за нічев'я;
Ось так ти й сам себе загубиш —
Змарнуєш все своє життя.
Чи зможеш в горі усміхнутись,
Сказати , що усе гаразд,
В душі ж – слізьми захлинутись,
Сховати слід старих образ.
Чи зможеш правильно обрати,
Те , що найбільш тобі близьке,
Ось те , що стане найдорожче,
Цінніш за гроші , за усе.
Якщо ж ти втратиш все, що маєш ,
І світ від тебе відвернеться –
Чи на коліна ти не станеш,
Чи зможеш сам ти захиститись,
Якщо ти зможеш так чинити ;
То ти — людина так і знай ,
Людині лиш дано уміти ,
Іти до здійснення бажань.
11
0
424
Не тримай мене за руку ...
Не тримай мене за руку,
Дай упасти до землі.
Давай відчуємо розлуку,
Хоч би раз в житті.
Бо кохання – це політ,
Але у небі хмари.
Наліталися вже ми ;
Тому руку відпускаю.
Я без слів скажу усе,
Ти відчуєш біль утрати,
Відпускай прошу тебе,
Нам нема чого втрачати
До землі не так далеко,
Хоч рукою би подать,
Я стомилася літати :
Повертаюся назад ,.
10
0
644
Я
В житті я себе не шукаю ,
Яка я є така й живу.
Хоч по різному мене сприймають ,
Та на це я уваги не верну .
Я не чекаю, що станеться чудо
І що хтось скаже : – Ти ідеал,
Ідеала шукати не буду
Для мене звичайність – це ідеал.
Люблю коли сонце гуляє,
По літній теплій траві.
Люблю коли пташки співають,
Свої надзвичайні пісні.
Люблю я людей добродушних,
Щоб всміхаєтися щиро могли.
Люблю містечка затишні,
Що будуть завше мені.
Люблю я спокій і тишу,
Самотність – по́друга моя.
В тиші натхнення принишкло,
Разом принишкла з ним я.
Планую я книгу писати,
Маю мільйони ідей,
А де ж мені натхнення взяти,
Можливо із часом прийде.
Люблю до безумства я каву.
Співати пісні я люблю.
І кошеняток пухких обіймаю
Їх також я сильно люблю.
Обожнюю світ я цей білий,
Обожнюю, як сонце сіда ,
Як захід його , немов підгорілий
У сутінках ночі мене обійма.
Ось така загалом я і є .
Мені подобається вірші творити .
Мені подобається життя моє .
Мені подобається в натхненні жити.
11
1
488
Насамоті
Коли залишимося насамоті,
Ти і я в непроглядній темноті,
Тоді я розкажу, як люблю тебе
Як моє серце, вмираючи живе.
Я розкажу тобі все що хочеш,
Як я живу тобою щоночі,
Як я люблю всі сни про тебе,
І мені інших вже не треба.
Ми ж так знайомі все життя,
А тільки зараз закохалася я,
І тільки зараз, зуміла зрозуміти
Що ти дорожче мені всіх на світі.
І тільки зараз, в непроглядній темноті
Сказати можу: ти ось тут ти мій,
І хочу щоб навіки у твоїх очах,
Вогник кохання, ніколи не погас.
А я назву тебе своєю зорею,
Яку люблю й любитиму всією душею,
Яка не згасне докінця життя,
Допоки тебе кохатиму я .
Нас не розлучить із небес вода,
І відстань нам, ніяка не страшна,
І час що плине що летить
Він не розлучить нас, ні на мить.
Нас не розлучать і слова прості,
Я все мовчанням розкажу тобі,
Ти зрозумієш з погляду одного,
А я із ніжного, подиху твого,
Ти ж знаєш, ми в цьому світі не одні,
Але так хочеться залишитися насамоті,
Побути в непроглядній темноті,
Поговорити хто є ми !
Жила й живу тією миттю,
Як в непроглядній темноті,
Колись доводилось з тобою,
Залишитись насамоті .
10
0
483
Для тебе ...
Для тебе хоч зірку із неба,
А може камінчик із дна,
Для тебе усе що треба,
Для тебе мені не шкода.
Ні сонця , ні хмари , ні води
Ні просторів синього неба,
Ні далекої далечини,
Віддати все зможу , якщо треба.
Віддам і подих останній,
Твій нехай буде він.
І сніг березневий прощальний,
І слід потоплених мрій.
І все що на світі я маю ,
Віддати мені не шкода.
Ключ від серця тримаю
Тобі віддаю його я
Для тебе співа соловей,
Для мене ж нічого у світі ;
Ти моїх мільйони ідей,
Задля тебе хочеться жити.
Задля тебе я в темному лісі,
Задля тебе у морі тону,
Я для тебе у вогні вистою,
Хоча і кометою в атмосфері згорю.
Хоча за тобою я у снах вмираю,
Але наяву я знову жива.
Поруч з тобою я оживаю,
Кохаю тебе — отже жива.
Все що хочеш для тебе зроблю,
Тільки ти будь для мене усім.
День та ніч я тобою живу,
Ти реальність зіткана з снів.
12
0
428
Кохання учить прощати
Ми обидва припустились помилок,
Але кохання нас учить прощати.
Цей безжальний життєвий урок,
Ще не раз нас буде повчати.
Ще повернемось ми в ті часи;
Коли кохання було з нами, але
Знову зраду відчуємо на собі;
Защемлять забуті рани.
Люди вчаться на помилках,
Намагаються їх оминати.
Ми ж з тобою, по тих самих стежках
Продовжуємо далі ступати.
Нас кохання не навчило нічого,
Ні простого слова — прости;
Я так хотіла почути від нього
А сама не спромоглась сказати.
Кохання учить прощати ,
І не раз дає нам такий шанс
Тільки треба вміти сказати :
Щоб з прости не вийшло — прощавай.
10
0
441
Люблю тебе
Хоч стихнуть птахи у саду
Ти не почуєш їхній спів
Та вір , я все ж тебе люблю
Без приводу ,без слів.
Люблю я так як вітер віє
Як щось шепоче до трави
Як в небі сонце тихенько мріє
Як усміхається мені.
Люблю тебе я як весну
Люблю тебе завжди я
Хоч як літо осінь чи зиму
Люблю тебе, моя ти мрія.
Люблю тебе я як життя
Люблю я сильно, як ніхто не любить
Ти моя мить, моє буття
Тебе завжди любити буду.
Люблю тебе і більш нікого
Так завжди буде вір
Бо ти частина мого життя
Бо ти частина моїх мрій.
* Люблю тебе ....*
17
6
529
Момент
Лови момент
В твоїх очах
Застигне час.
Слова прості
Скажи мені
Хай буде так.
Ця темна ніч
Цей дивний час
Він не для нас.
Лови момент
І цей туман
Застигне там.
Скоро світанок
Настане ранок
І ти підеш
Усе мине
А ти підеш
Я не лишусь
Піду я теж.
Ловив момент
Та не зловив
Ти упустив.
Останню мить
Ти зупинить
Вже не хотів...
11
0
427
Чекай мене!
Чекай мене,і вір мені
Що я повернусь до тебе.
Хай змиють все, расні дощі
Ти ж не забудеш мене.
Чекай де вже, ніхто не жде
Ніхто не вірить в мене
А ти повір, просто і все.
Тоді і лихо обмине.
Чекай , коли всі за столом
Сидіти будуть сумно.
Коли всі схиляться чолом.
Ти не схиляйсь — даремно!
Чекай мене, коли вже всі
Так стомились ждати
І коли скажуть вже тобі
Переставай чекати.
А ти чекай, я повернусь.
Я прийду на світанку.
Я ззаду тихо підійду,
І буду обіймати.
Всі хто не ждав ,
То скаже, пощастило!
А я повернувсь —
Бо ти чекати вміла.
*Моя версія " Жди меня"
8
0
380
Всесвіт у твоїх очах...
Всесвіт у твоїх очах,
І це не дивно адже так
Ця кожна мить ,кожен час
Що значить він для нас.
Твоя безмежність –
Це є Всесвіт,
А твоя усмішка –
Моє буття,
Чи це не сенс життя...
В твоїх очах Всесвіт
Й не зрима глибина,
В твоїх очах небо,
Й все моє життя.
Скажи мені , прошу,
Чи не для тебе я живу.
І все повітря ,що вдихаю
Я лиш тобі віддаю.
І сонце ,що на небі сяє
Я лиш для тебе сіяти прошу
І квіти , що навесні розквітають
Хай квітнуть твоєму дню.
Я хочу бачити твої сни
Мені цікаво , про що вони
Я хочу пити твою воду
Лише б відчути цю насолоду.
Ти для мене все , ти всесвіт
Повітря , небо і вода.
В твоїх очах ,
Безмежна теплота.
Я в них тону
Неначе в океані,
Я в них тону,
Як у вічному тумані.
5
0
335
Forever
Подаруй мрію в майбутнє,
Зізнайся ,як любиш мене
І кохання таке незабутнє,
Буває лиш тільки твоє.
Я зачинюсь у темній кімнаті,
Буду писати тільки тобі,
Як тебе хочу обійняти,
Як ми разом будемо назавжди.
Я втечу з тобою на край світу
Хай ніхто нас там не знайде.
По весняному пізньому цвіту
Ми з тобою разом у світ підем.
Я забуду весь біль і образи
Тільки ти зцілиш мене.
І кохання твоє, наче алмази
Стане дорожче мені за все.
Подаруй мрію в майбутнє,
Подаруй радісний час.
І скажи мені по суті:
Що все в нас буде гаразд.
Я сьогодні згадую тебе,
А що ж буде завтра? та знай,
Я згадувати буду частіше,
І цьому не наступить край.
В мене тисячі твоїх фотографій,
Який же красивий ти,
В цьому тісному світі
Такого, як ти не знайти.
А очі бездонні твої
Я б все на світі віддала,
Щоб дивитися вічно у них
Я б у них просто жила.
І в день, коли зупинититься Земля,
Настане кінець всім і всьому
Я в обіймах твоїх, хочу згоріти до тла
Разом назавжди, залишитись з тобою.
9
2
427
