Я була позбавлена всього, все зникло.Що означає "Не довіряй нікому! ".
Серце виривалося, мої ноги вже напоготові були бігти. Я без жодного сумніву кинулася до дверей, вибігла з під'їзду і побігла туди де  вперше зустрілася з тим чоловіком.
Так буває, коли ти не здатен дихати. Ти не розумієш, що відбувається. Хочеться втекти, розбити тонке скло руками і відчути на пальцях гарячу кров. Я бігла, але не чула машин, людей, тільки свої кроки, що ступали на землю. Вперед, вперед!
Сонце світилося ще на небі, його промені торкалися цілого міста. Я вдихала тепле повітря, але я зовсім не розуміла, що я роблю.
Я прибула. Жахливе тут місце, вночі і те не так лячно, як зараз. Якось не комфортно, відчуваю напруження ніби мене оточило безліч очей і готові своїм поглядом завдати удару. Ще трохи і я вже не здатна буду стримувати страх, я буду кричати. Проте моє горло від страху мовчить.
-Агов тут хтось є? -злегка вимовила я.
Хтось торкнувся мого плеча, я обережно повернулася.
-Ви?
Переді мною стояв той чоловік, він тримав в руках зброю, його очі були переляканими в той же момент напруженими.
-Будь обережною, тут пастка.
-Стійте, якщо так, то чому я тут? -більш впевненіше спитала я.
-Тебе ніхто не просив сюди приходити, -грубо відповів він.
-Начхати, я вам хто, що ви постійно мені наказуєте, вибачте за грубість, але...
Не встигла я відповісти, як він затулив мені рота та повів мене у схованку.
-Тихо, - прошепотів.
Я замовкла, знову я перелякалася і почула чиїсь кроки, хтось наближався.
Якийсь незнайомець у кепці, одна рука з металу. На вигляд сильний, аж лячно. Стоїть і дивиться навколо, потім він злегка посміхається мерзенною посмішкою, в житті такої бридкої не бачила, одне око закрите чорною пов'язкою, вухо прибите. З виду схожий на робота, але виявляється, що він на половину з металу. На металевій руці видно гострі кігті. Я ще більше на лякалася.
-Алане Квортемей я тебе бачу, не думай, що мій зір погіршився за ці 300 років.
Алан вийшов весь напружений. Він сильно збентежився, аж піт виступав на його чолі.
-Сьогодні ти помреш, -промовив мерзенний голос.
-Кого ти вчора вбив, чому ти такий!
-Я,-він засміявся, -Алане я цього не скажу, це моє діло і не втручайся в мої справи, ти думаєш, що врятуєш життя сотні людям, повір ні, це місто буде мертве...
-Ти не зможеш.
Я все чула, і не могла стояти в тишині і дивитися на це все.
Чоловік підійшов ближче торкнувся кігтями підборіддя.
Я не встояла і вийшла з схованки. Злодій підняв голову, знову ця хитра посмішка.
-Бачу мені сьогодні щастить.
-Я думаю навпаки, ти думаєш, що будеш безжально всіх вбивати, бо ти сильний завдяки конструкціям, які зробили тобі таке тіло.
-Ти померти хочеш.
Він  образився, Алан мовчав, але сильно був обурений.
-А, якщо так ти мене ніколи не в б'єш, ти стара залізяка, потвора, тобі місце на металообробці, чув про таке. Га?
Я боялася, але я знала, що я роблю, навіть, якщо ти читач подумав, що я з глузду з'їхала.
-Чинамі!
Я показала жест на знак, того, що я знаю, що роблю.Алан замовчав.
Ворог сильно розлютився, вже не стримував своїх емоцій.
-Покажи блоха на, що ти здатна.
-Бачу ти дуже сильно хочеш своєї смерті.
Я посміхнулася. Він почав нападати на мене, проте я ухилилася, побігла в інший бік, пробіглась по стіні і зробила кувирок в повітрі вдаривши ногою йому в голову. Декілька зубів відлетіло, відпали металеві речі, я відкинулася назад.
-А ти сильна, але я переможу тебе.
-В першому раунді перемога буде моя, -вигукнула я.
Він хотів мене зловити, завести безвихідне місце. Проте, я стрибнула на нього, відламавши руку. Потім всім тілом притиснула його до землі, вийнявши меч і відрубала голову.
Він мертвий. Перемога моя, я ніколи так не билася. Ось моя таємниця, ще з народження я була сильною, тому приховувала від усіх, звичайно батьки знали. Алан був шокований.
-Ти вбила цю залізяку, -повторював він, досі не міг в це повірити.