NATURA

Наян Коваль

Бродить дівка між світами, без ознаки доброти. Прихистку вона шукає, щоб побуть на самоті. Катували її бідну. Торгували як рабом. А та вірила наївно, що не стане жебраком. У тортурах загиналась. Все що мала – роздала. А тепер кричить крізь сльози, бо зосталася одна. Була треба, коли мала, а сьогодні вже тягар. Не потрібна та дівчина, що проґавила свій скарб. Буде далі як повія, що лишилось – відберуть. Стане молода причина, в божевільню заженуть. Не розсудливо вчинила, коли серце віддала тій тварюці, що із пекла. Хоч називала те – дитям.

2020-08-05 11:38:37

Інші вірші поета

Кайфоломка Скорботні зміни Чоловік кохати не вміє... ХХI

Інші поети

Тимка

@pro_risovanie_s_timkoy

Daisy Daisy

@daisy_daisy

Владислав Мірошніченко

@Vladislav_Miroshnichenko

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

14380

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11546