Вірші
Ми втратили патріотизм...
Ми втратили патріотизм,
втрачаємо ми державу.
Руйнуємо дім і продаєм за копійки.
Своїх ми не приймаєм у Санжарах.
Прости нам, Боже, наші злі гріхи.
На сході – сєпари, на заході – чужі бандери,
немає цілісності у нашій сім‘ї.
Ми здичавіли, зникають людські манери.
Вбиваєм брата за шматок землі.
Чому так сталося?
Невже не українці, що на сході й заході живуть?
Невже твій друг є ворогом?
Десь за кордоном краще ніж десь тут?
Чому ми стали злими?
Чому б‘ємось за папірці?
Схаменіться! Прийдуть інші.
Заберуть і дім, і матір,
пустять сиріт бідних у світи.
Може досить кров своїх же пити?
Може станемо братами,
як за часів Мазепи і Богдана?
Поставим край у суперечностях століть.
Заберемо Донбас і Крим,
зруйнуєм ворога ми міць.
І на всіх територіях – що наші –
Прапор блакитно-жовтий замайорить.
Не дамо чинам, що вище,
у рабство всіх нас заганять.
І не пустим злидні в хату,
що в нас з усіх боків летять.
Постанем сильною державою,
що Богдан-батько збудував.
І хай тих знищить Божою карою,
усіх хто проти наших прав.
5
4
324
Гей, люди, схаменіться...
Гей, люди, схаменіться.
Скільки ще крові пролито має бути?
Скільки ще воїнів має полягти?
Невже ціною політики є сльози,
які на щоках у матері й сестри?
Коли нарешті розум протрезвіє і зрозуміє,
що то не щастя шлях?
То вічно страх, голод і відчай
в людських очах.
То вічно трупи в полі
і посмертні листи.
То вічні гнів і помста,
що народжені в пітьмі.
4
5
313
Скорботні зміни
Політика і релігія,
різниця в чим?
Давно не вірю я у щирість
і тим, і тим.
Маніпуляцій і влади джерело.
Два колонізатори
народ впрягли в ярмо.
Забули вони правила,
що писані для них:
берегти народ від пагорба
де сонця промінь зник;
бути на сторожі,
і щоб там не було,
захищать нащадків ложе,
щоб не убило їх жало.
Давно вже Божі храми перетворились на вертеп,
а усякі політради на збір хитрих щелеп.
Не йму нікому я вже віри,
для бідних захист зник.
Колись, де честь — тепер скотина.
Зламався світла обеліск.
6
5
299
Пірам і Фізба
Вірш-легенда
Розповім вам легенду,
що з давніх-давен
тихенько блукає у світі.
Про вічну любов,
що ніхто не збагне,
бо зриває чужії квіти.
Початок вона свій веде
із дуже древнього граду.
Назву міста цього всі знають:
«Честь старому Бабелану!»
Подія ця сталась,
коли хамурапські не знали закони,
коли Єфрат була мов богиня
і сяяла вродою ясною.
Був молодик на ім’я Пірам,
що мав через стінку майбутнє.
Любов, що як сонце серце гріла.
Було почуття те могутнє.
Дівчина носила імення Фізба,
шкіра була в неї білосніжно-чиста.
Та мала пара проблему одну: незгоду сімейства.
Робила проблема біль їм важку,
мов вогонь, обпікала їм серце.
Не витримали голубки,
і домовились зустрітись при ночі
за мурами граду, за стінами храму,
під шовковиці шелести урочі.
Прибула на місце першою Фізба,
побачила лева у крові.
Вжахнулася, втекла, хустинку вронила,
порвав звір хустинку на клоччя.
Побачив шматки від хустини хлопчина,
спитав з переляку: «Кохану з‘їла тварина?»
Запалало серце вогнем,
пробив з горя груди мечем.
Збагнувши кохана вернулась на місце,
побачила милого тіло.
Довго не думала. Серце занило.
Молода самогубство вчинила.
Немає. Померли за кохання, за волю.
Розбилась любов із кришталю.
Літа минають, а час пливе.
Та немає вже з нами коханих.
А на місці де вмерли
зараз росте дерево із ягодою п‘янкою.
8
4
404
Троянда
Вранішнє небо. Зоря остання зникла.
Сонце тільки проміння пустило,
і природу швидко від сну пробудило.
Уночі троянда, туманом оповита,
на ранок пелюстки у роси вмочила.
Серед інших квіток її бутон незрівнянний.
Кров нагадує молоду і незнану.
Королева, одягшися в шипи колючі,
наносить рани людям болючі.
Самотньо стоїть в саду одиноко,
Нікому не треба красуня жорстока.
Жадаючи змін, одне пропустив.
Зосталась одненька красуня, мов тин.
6
6
296
Зима
Зима вже не та,
не тих вже стандартів,
теплішає в неї рука.
Звільнилась від холоду,
побралася з сонцем,
змінює зима полюса.
В Африці сніг,
в Європі плюс тридцять,
в Дубаї дощ тихо ллє.
Антарктида зникає,
нещирі, злі лиця,
кожна подія настрій псує.
Постійно щось коїм,
ставим кордони до щастя
що Земля нам дала.
Робим помилки,
та все одно в долі,
відкриваючи серце для зла.
Та прийде час. І буде вже пізно,
бо таймер зламався
і сірка дощем тихо ллє.
Дали нам щастя,
тож вічно цінімо,
бо більше його не знайдем.
9
1
483
Глибока ніч
Глибока ніч, в серці бажання.
В пориві усмішка, зітхання.
Цілунок – в серці відчуття.
Обійми й доторки навмання.
Голі тіла, жага, натхнення,
в гаю співає перебендя.
Міцніш трима друг друга руку.
Зоряне небо на малюнку.
То зустрілись двоє молодих,
Палкий жар у душах їх.
Цілунки й зустрічі знов і знов.
Таке натхнення - то любов.
7
3
379
Сучасне кохання
Двадцять перше століття.
Настала ера нова.
Немає молодих біля річки,
тепер лише електросерця.
Закоханих стало мало,
то вимираючий вид.
Любов потрапляє в обвали,
руйнує її геноцид.
Більшість тепер у екранах
поцілунки у стікерах шлють.
Кохання сидить у кайданах,
квіти в саду не цвітуть.
За вчинок вважать чоловічий
прийнято комент чи лайк.
І дівчина падає у відчай,
бо хлопець заблокував.
І стало мало потрібним
романтика, море, свічки.
Лише встигни їй написати
будь що у прямий ефір.
Не можу сказати напевно
чи правильно ми ідемо.
Та можу сказати я певно,
цей вектор нас тягне на дно.
6
1
401
Чоловік кохати не вміє...
Чоловік кохати не вміє,
він не знає почуттів.
Тільки збоченням жевріє.
Лише мріє спокусить.
То хижак, інстинкти звіра,
забере тебе в полон.
Ти тепер річ ювеліра,
з діамантами кулон.
Будеш в нього полонянка,
ну а він – то терорист.
Не пізнаєш ти кохання ,
знатимеш лиш егоїзм.
Про любов мріяти станеш,
саме те, чого нема.
Та дарма того чекаєш,
і надії всі дарма.
Знай, він любові не пізнає.
Він не знає почуттів.
Лиш фальшиво спокушає,
хоч так гарно шелестів.
6
2
356
А чому недобрим людям?...
А чому недобрим людям легше спиться уночі?
Невже не сняться їм жахіття?
Невже не сняться їм гріхи?
Вони постійно гострять лезо,
аби загнати в спину тим,
хто пригорнув теплом своїм.
То пацюки, що лізуть в нори.
То слимаки, бо без кісток.
Вони разом – гніздо осине,
в тому гнізді купа пасток.
Шляхетність їм не притаманна.
Хрипне голос їхніх душ.
Нечисть ходить там, як панна.
Шкода, не змити їхній бруд.
Проблема їхня споконвік:
відсутність совісті і глузду.
Та скільки не лікуй каліку,
Ти не зламаєш у ній суку.
3
4
342
Свій шлях
Йду стежиною під сонцем
і гадаю у собі:
нас багато незнайомців,
я тут не довго, як і ти.
Все що зроблю – тут залишу.
Я свій слід залишу тут.
Пробуджу безглузду тишу,
прокладу сам свій маршрут.
А ось ти, як забажаєш,
далі хнюпся і реви.
Якщо ж сильно зажадаєш:
то порвуться ланцюги.
Світ привітний лиш для сильних,
а слабкі – то є сміття.
Якщо хочеш буть щасливим,
то прискор серцебиття.
Все руйнуй, працюй, трудися.
Стань же левом, свійський кіт.
За мету свою вчепися.
Не дивись на всякий гніт.
Результат прийде не швидко,
але це варте того.
Буть же сильним, не хмурися,
і завжди жадай свого.
8
0
390
Відпустіть чорти із пекла...
Відпустіть, чорти із пекла,
матусю рідную мою.
Ви всі синочки люцифера,
та відпустіть бо розірву.
Не торкайтесь хижі звірі.
Це не шмат м‘яса, а душа.
Хто торкнеться України,
помре від доторку ножа.
Ви мешканці болота, ви чужі.
Вас прокляли корені народу.
Що ж ви зробили? Продали?
Продали Заходу за банкноту?
Ви вже не люди, а мерці.
Вам байдуже на всі чесноти.
Вам лиш валюта з коноплі
і пляж тепленький за кордоном.
Ви нелюдами стали, кляті.
Вас не простить країна вся
за те, що продаєте матір
Америкам – гнилим людцям.
Були ви наші, тепер ні,
бо продалися за мільярди.
Якщо не стане вас в житті,
то цій печалі будем раді.
4
0
377
Я - Джокер
Я – Джокер…
Усмішка залита сльозами і болем.
Ні, я не схибнувся.
Я просто у депресії тону.
Ні, я не вбивця, не відлюдько.
Я просто народився не в той час.
Ні, я не різкий і не шалений.
Я просто наважився на ризик.
Ні, я не поганий і не темний.
Мене просто суспільство зіпсувало.
Ні, я не зайвий і не даремний.
Просто моя нога на шлях ще не ступала.
Я просто Джокер. Лице із фарби.
Мене ще ніхто не бачив і ніхто не знає.
4
3
285
Маяк
Мій маяк – нічний супутник,
в нічних водах провідник.
Я пливу на ясний вогник,
як метелик на нічник.
Ти зоря моя незгасна,
засіяє з тобою путь.
Буде та дорога ясна.
Не даси мені звернуть.
І потворам, що у морі,
не даси мене втопить.
Від примар, що у безодні,
сяйво твоє захистить.
Молодий і поки в морі,
доки ти мій поводир.
Як зістарюсь, то погаснем,
разом, брате, як один.
5
0
272
ХХI
Сучасний світ без краплі співчуття.
Сучасний світ без шматка прощення.
З холодним серцем, як в Арктиці ріка.
З душами, що з льоду. Немає в них натхнення.
На краще й на спасіння ти не мрій.
Тут свої стали вже чужими.
І у всіх деталях злих подій
ангелам повідривали крила.
В котлах пекельних світло обгорає.
До раю брама на замок закрита.
На хибну путь і пастора збиває
та чорна тінь, що над ним нависла.
Бліді й сірі барви сьогодення.
Усі – актори чорно-білого кіно.
Для всіх звичайним стало повсякдення.
Тут ходять лиш у діловому пальто.
Справжнього тебе цінують одиниці.
Фальшива маріонетка краща для царів.
Хто сильно вольний гнитиме в темниці,
і за кращий харч будуть сухарі.
Світ змінився, люди вже не справжні.
Усе тут схоже на страшенний сон.
Крокують по землі лише пани поважні,
і кожен жадає захопити трон.
5
1
283
NATURA
Бродить дівка між світами,
без ознаки доброти.
Прихистку вона шукає,
щоб побуть на самоті.
Катували її бідну.
Торгували як рабом.
А та вірила наївно,
що не стане жебраком.
У тортурах загиналась.
Все що мала – роздала.
А тепер кричить крізь сльози,
бо зосталася одна.
Була треба, коли мала,
а сьогодні вже тягар.
Не потрібна та дівчина,
що проґавила свій скарб.
Буде далі як повія,
що лишилось – відберуть.
Стане молода причина,
в божевільню заженуть.
Не розсудливо вчинила,
коли серце віддала
тій тварюці, що із пекла.
Хоч називала те – дитям.
4
0
296
Кайфоломка
Ми познайомилися в пабі.
Ти пахла пивом із хмелю.
Ти була квітка між бур‘яну.
Я вподобав тебе одну.
Ступала ніжно між столами,
На них ти ставила кружки.
Ходили поруч чорти п‘яні,
Псували запах твій п‘янкий.
Вводити в грішною оману
красою вміла завжди ти.
І хто називав тебе коханою
ступав на хиткії путі.
Я все відразу не розгледів:
ти – кокетка, жертва – я.
І пойло хмільнеє відкинув.
Ти із безодні, несвята.
2020р.
6
0
266
Ні расизму
Хтось мені, іще малому,
дивну річ чомусь сказав:
"Все змінилося навколо.
Новий час уже настав".
Я ж тоді був ще наївним.
Світ, мов казку, уявляв.
В тому світі усі щирі.
Усмішку від всіх чекав.
Тепер виріс. І шкодую.
Вже не бачу я казок.
І у щирість теж не вірю.
Серце зшите з мотузок.
Новий світ – то щира правда.
Та не кращим став, повір.
Досі більшість наче стадо.
Все беруть на себе гріх.
Колір шкіри –перепона.
Темношкірість – то клеймо.
І хай плаче там ікона.
Та расистам все одно.
Чом не байдуже на расу?
То ж теж люди, як і всі.
Чому цураєтесь, ви – маси?
Темношкірі не раби!
Досить вже цього свавілля.
Повітрям ж дихаєм одним.
Це дикунське божевілля.
Ми ж, бо білі, не боги.
Звідки у вас це лицемірство?
Звідки взяли ви пиху?
Чому ви множите насильство?
Коли втамуєте жагу?
Нема різниці у відтінках.
Чорний, білий, все одно.
Головне, щоб на картинках
було єднальне полотно.
Ми усі діти природи,
а дітей не виділяють.
Їй байдужа ваша порода.
Які є, такі приймає.
Тож кидайте цю хворобу.
Ми такі, які ми є.
Ну і що, якщо він чорний.
В нього серце теж живе.
5
2
273
В присутствии лишних очей...
В присутствии лишних очей
закрою строго я двери.
Не раскрою им тайну ночей.
Пусть поспят ненасытные звери.
Интимный наш уголок
пусть будет нашим секретом.
И минорный твой голосок
согреет сердце поета.
В тишине ночной луны
мы будем лежать на кровати.
И зная, что мы одни,
сплетемся в любовных объятиях.
Зацелую тебя перед сном,
вдохну запах кудряшек.
И пусть наполнит наш дом
полностью запах ромашек.
4
0
304
Я боюсь не встигну...
Я боюсь не встигну, моя нене.
Я боюсь не встигну у путі.
Роздеруть тебе раніше, моя леле,
аніж я встигну до тебе прийти.
Я боюсь не встигну, моя рідна,
боюсь заблукати я у дні.
Я боюсь не встигнути до тебе,
й боюсь побачить бал тих злих катів.
Хай мені очі повиколюють
і тіло навпіл розітнуть.
Хай мене пси шматують заживо,
якщо я вчасно не прийду.
Хоч молодий та вже втомився я.
Втомився дивитися я на теє зло,
яке малим ти приголубила,
а воно тебе кидає у багно.
Та нічого, моя нене.
Час іде. І коли настане ніч,
я прийду, люба моя леле,
і загострю об них свій спис.
2020р.
8
4
409
SANTA MUERTE
На горизонті, на зіткненні планет.
Де сонце, мов цілує землю.
Жіночий видно силует,
що всоте проклинає долю.
Ступає з сумом кожен крок.
Текіли пляшка вже порожня.
На револьвері звела курок,
їй усе на світі можна.
В другій руці дзвенить гітара.
Сумная мексиканська діва,
підходячи до небосхилу,
заграла із останньої сили.
Ступивши крок, зникла назавжди.
«Куди ж ти, Пресвята Катріно?»
Почувся постріл, зім‘яті фарби.
І на вінку колір малини.
2020р.
9
2
367
Орел
А в орла око пильне,
все він бачить з висоти.
В того птаха совість чиста,
не прощає він гріхи.
Всі діяння наші видно.
На весь бруд той спогляда.
За все скояне нечисто
буде бити нас гроза.
Хто порушує закони
волі, неба і землі.
За прояву непокори
той повисне у петлі.
То орел – володар світу,
птах величний і черствий.
В нього серце із граніту,
про пощаду ти не мрій.
Кожен вчинок має плату,
долі ти не дорікай.
Якщо вніс за все оплату,
птах пропустить тебе в рай.
2020р.
9
2
436
