Пірам і Фізба
(18+)
Вірш-легенда Розповім вам легенду, що з давніх-давен тихенько блукає у світі. Про вічну любов, що ніхто не збагне, бо зриває чужії квіти. Початок вона свій веде із дуже древнього граду. Назву міста цього всі знають: «Честь старому Бабелану!» Подія ця сталась, коли хамурапські не знали закони, коли Єфрат була мов богиня і сяяла вродою ясною. Був молодик на ім’я Пірам, що мав через стінку майбутнє. Любов, що як сонце серце гріла. Було почуття те могутнє. Дівчина носила імення Фізба, шкіра була в неї білосніжно-чиста. Та мала пара проблему одну: незгоду сімейства. Робила проблема біль їм важку, мов вогонь, обпікала їм серце. Не витримали голубки, і домовились зустрітись при ночі за мурами граду, за стінами храму, під шовковиці шелести урочі. Прибула на місце першою Фізба, побачила лева у крові. Вжахнулася, втекла, хустинку вронила, порвав звір хустинку на клоччя. Побачив шматки від хустини хлопчина, спитав з переляку: «Кохану з‘їла тварина?» Запалало серце вогнем, пробив з горя груди мечем. Збагнувши кохана вернулась на місце, побачила милого тіло. Довго не думала. Серце занило. Молода самогубство вчинила. Немає. Померли за кохання, за волю. Розбилась любов із кришталю. Літа минають, а час пливе. Та немає вже з нами коханих. А на місці де вмерли зараз росте дерево із ягодою п‘янкою.
Вірш-легенда Розповім вам легенду, що з давніх-давен тихенько блукає у світі. Про вічну любов, що ніхто не збагне, бо зриває чужії квіти. Початок вона свій веде із дуже древнього граду. Назву міста цього всі знають: «Честь старому Бабелану!» Подія ця сталась, коли хамурапські не знали закони, коли Єфрат була мов богиня і сяяла вродою ясною. Був молодик на ім’я Пірам, що мав через стінку майбутнє. Любов, що як сонце серце гріла. Було почуття те могутнє. Дівчина носила імення Фізба, шкіра була в неї білосніжно-чиста. Та мала пара проблему одну: незгоду сімейства. Робила проблема біль їм важку, мов вогонь, обпікала їм серце. Не витримали голубки, і домовились зустрітись при ночі за мурами граду, за стінами храму, під шовковиці шелести урочі. Прибула на місце першою Фізба, побачила лева у крові. Вжахнулася, втекла, хустинку вронила, порвав звір хустинку на клоччя. Побачив шматки від хустини хлопчина, спитав з переляку: «Кохану з‘їла тварина?» Запалало серце вогнем, пробив з горя груди мечем. Збагнувши кохана вернулась на місце, побачила милого тіло. Довго не думала. Серце занило. Молода самогубство вчинила. Немає. Померли за кохання, за волю. Розбилась любов із кришталю. Літа минають, а час пливе. Та немає вже з нами коханих. А на місці де вмерли зараз росте дерево із ягодою п‘янкою.
2020-08-18 18:42:39
8
4