А чому недобрим людям?...

Наян Коваль

А чому недобрим людям легше спиться уночі? Невже не сняться їм жахіття? Невже не сняться їм гріхи? Вони постійно гострять лезо, аби загнати в спину тим, хто пригорнув теплом своїм. То пацюки, що лізуть в нори. То слимаки, бо без кісток. Вони разом – гніздо осине, в тому гнізді купа пасток. Шляхетність їм не притаманна. Хрипне голос їхніх душ. Нечисть ходить там, як панна. Шкода, не змити їхній бруд. Проблема їхня споконвік: відсутність совісті і глузду. Та скільки не лікуй каліку, Ти не зламаєш у ній суку.

2020-08-10 18:54:26

3

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Наян Коваль

@Boanerge а щодо другого слова "кісток" , то я не помітив, там має бути "пасток", як завжди Т9(

Відповісти

2020-08-10 20:01:38

1

Наян Коваль

@Boanerge дякую за генія, але я сказав правду, не знаю чому, але змінило на те, що є)

Відповісти

2020-08-10 20:05:50

1

Наян Коваль

ні, просто життя з такими знайомило)

Відповісти

2020-08-12 18:49:10

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12833

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

3623