Полонених доволі швидко привели до табору, не спускаючи з них зброї. Кілька солдатів провели їх до кліток та закрили їх там. Петру та Світлані нічого не залишалось, крім як спостерігати за солдатами, які продовжували займатись своїми справами. Лише Вілл робив все, що в його силах, щоб вибратись з полону. Для цього, чоловік витягнув невеликий ножичок, який вміло сховав за поясом, та почав різати клітку, яка була зроблена з міцного дерева.

- Думаєш, в тебе вийде?- спитав хлопець, коли побачив, що робить Вілл.

- Вийде, якщо не будеш заважати мені.

В цей момент, вони побачили Макса, який повільно підійшов до них.

- Ти живий,- мовила Світлана, побачивши товариша, але Макс ніяк не зреагував.

- Виглядаєш не дуже добре, друже,- мовив Петро, дивлячись на старого друга.

- Відчуваю себе так само. Все сходиться.

- Ти не подумай, я радий, що ти живий, але я й повірити не міг, що ти нас зрадиш,- мовив Петро, дивлячись в очі Макса,- Тобто, все, що завгодно, але не це.

- Я зрадив? Думаєш, Вілл просто так відправив мене та Світлану в клятий епіцентр лайна, яке відбувається в цьому таборі? Ми мали стати приманкою, поки він забере собі те, що хотів. За його планом ми не мали повернутись живими.

- Тільки не кажи, що ти повірив тому мудаку,- сказав Петро,- Ти значно розумніший та маєш знати, коли тобою маніпулюють.

- Ти отримав те, що так давно хотів, тому не бачиш очевидного,- мовив Макс,- Ти думаєш, що це армія? Ні, тут значно гірше. І зараз я на стороні, яка переможе навіть, якщо здається, що це не так.

- Ти віриш їм, але вони не вірять тобі. Чомусь ці терористи не дали тобі нормальної зброї, а лише лук...

- Йому більше й не треба,- мовив Вілл, припинивши різати клітку.

- Надіюсь, що ніхто з вас не буде робити дурниць,- сказав Максим, дивлячись на Вільяма, а тоді відійшов на кілька метрів.

Час від часу, юнак переводив погляд на полонених та солдатів, які ходили коло кліток, але мовчки продовжував робити стріли. Навіть він не знав, чого варто очікувати від цих трьох. Через годину до полонених підійшов Лі з двома солдатами.

- Вас хоче бачити командир,- мовив чоловік та, схопивши Світлану за волосся, грубо витягнув її назовні.

Це привернуло увагу Макса, який встав з свого місця та підійшов до солдата.

- Що відбувається?- спитав хлопець, впевнено дивлячись в очі противника.

- Тобі минулого разу було мало і ти вирішив повторити?- посміхнувся Лі,- Лукас сказав привести Вілла. А ці двоє потрібні для того, щоб провести виховну бесіду. Ну, ти знаєш.

- Я так не думаю,- мовив Макс.

- Що ти сказав?

Юнак вирішив не чекати, коли солдат першим нападе на нього, тому боляче вдарив опонента в обличчя, після чого накинувся на нього, поваливши з ніг. Хлопцеві вдалось нанести кілька ударів в лице до того, як Лі скинув з себе противника. Скориставшись моментом, терорист витягнув пістолет та кілька разів вистрелив у Макса. Юнаку, втім, вдалось сховатись за ящиком з продуктами ще до того, як одна з куль потрапила у нього.

- Ти не здох минулого разу, бо був потрібен Лукасу!- розлючено крикнув Лі,- Цього разу я закінчу те, що почав вчора.

Макс зрозумів, що він дійсно більше не потрібен командиру, тому можна було розраховувати лише на свої сили. Лі, тримаючи перед собою пістолет, підійшов ближче до ящиків, але юнака там уже не було. Обернувшись, він побачив Макса, який стояв за десять метрів від нього та цілився з лука. Посміхнувшись, Лі вже зібрався вистрелити, але Макс виявився швидшим, тому відпустив тятиву. Стріла проткнула долоню чоловіка наскрізь. Лі випустив пістолет та голосно закричав від болю, впавши на коліна. Хлопець байдуже дивився на противника та дуже хотів добити пораненого, але відігнав ці думки.

Підійшовши до Вілла, Макс грубо підняв його та повів полонених до Лукаса.

- Без дурниць,- прошепотів Макс, перед тим, як зайти всередину.

Терорист сидів за своїм столом та щось друкував на ноутбуці. Побачивши прибулих, чоловік, на мить, перевів на них погляд, після чого продовжив друкувати. Лише через хвилину він відірвався від ноутбука та, вимкнувши його, встав з-за столу.

- Радий бачити тебе живим, Максе,- посміхнувся Лукас,- Я так розумію, ті крики належали Лі?

- Йому не пощастило.

- Розумію,- засміявся чоловік та глянув на полонених,- Ти привів їх.

- Так.

- Радий тебе бачити, Вілле,- посміхнувся Лукас, дивлячись в очі давнього ворога,- Після Ефіопії ми так і не могли нормально поговорити з тобою, а зараз є така можливість.

Макс оглянувся навколо та, розуміючи, що це може затягнутись, сів на стілець, що стояв неподалік від входу в намет.

- Отож, Вілле, на цей острів тебе привела жага помсти?- спитав терорист, пропонуючи Максу води, від якої хлопець відмовився.

- Це не твоє діло,- абсолютно спокійно відповів Вільям.

- Боюсь, що моє. Ти кілька разів намагався мене вбити... Чи, можливо, я щось плутаю?- Лукас перевів погляд на Макса.

- Ні, все правильно.

- От бачиш. Ти намагався вбити мене, тому я маю знати чому.

- Ти терорист та хворий виродок,- розлючено говорив Петро,- І ми закінчимо справу, можеш не сумніватись.

- Це ж улюблена собачка Вілла,- посміхнувся Лукас, перевівши погляд на хлопця,- В тебе багато сміливості та жага до волі. Це я побачив і в Макса. Мені б не завадили такі солдати, як ти.

- Я не працюю на таких мудаків, як ти.

Посмішка одразу спала з лиця Лукаса.

- Дарма,- прошепотів Вільям.

Чоловік пройшов кілька кроків та підійшов до Світлани, яка не озивалась.

- Як жаль, що життя такої молодої дівчини обірветься на цьому острові,- мовив Лукас, боляче схопивши Світлану за волосся,- Ти сердишся, але не варто. Це тобі не личить. Ти, напевно, мала великі плани на сім’ю, дітей. Як і всі дівчата. Тепер ти опинилась на острові, які зробив з тебе монстра.

- Не слухай його,- сказав Петро.

- Так, я знаю, що ти вбила мого солдата. Його звали Джейсон. Жаль, що він більше ніколи не побачить свою кохану та не обніме свого сина.

- Він був мудаком!- крикнув Петро, розуміючи, що збирається зробити Лукас. Те саме зрозуміли Вілл та Макс, які переглянулись між собою.

- Він просто хотів заробити грошей!- крикнув терорист, не зводячи погляду зі Світлани,- В його сина важка стадія раку, тому він просто хотів врятувати свого хлопця. Сьогодні він мав відлітати додому.

- Світлано, не слухай його,- сказав Вілл, побачивши, що дівчині стає все важче слухати те, що говорить Лукас,- Він хоче зламати тебе. Не піддавайся.

- Ти забрала мрію малого хлопця та його єдиний шанс на порятунок. Я здивований, що ти досі живеш... Я б не зміг. Цікаво, що б сказала твоя рідня, коли б дізналась про це... Вони б точно соромились тебе. А якщо, після повернення, про це дізнається поліція? Тебе посадять і всьому твоєму життю настане кінець. А це лише один місяць на цьому острові.

- Дарма стараєшся,- сказав Макс, вставши з свого місця.

- Що?

- Ти, звісно, можеш продовжувати розвивати в неї відчуття провини, але це не зламає її,- брехав Максим,- Вона винить мене лише за те, що допомогла тоді мені. Світлана змогла серйозно поранити того солдата, але я зробив останній постріл. Я знав, що маю це зробити.

- Ти брешеш,- мовив Лукас, дивлячись в очі Макса,- Думаєш, я повірю, що простий хлопець зміг би просто так жити з цим?

- Я вже своє відбув. Лі допоміг мені зрозуміти, що я зробив все правильно.

- Ну, можливо, ти правий,- сказав Лукас,- Лі має талант переконувати людей в цьому. Якщо я не можу вбити дівчину морально, то я зроблю це фізично.

Лукас витягнув пістолет, але Макс виявився спритнішим. Юнак боляче вдарив терориста ногою в тіло. В цей момент, Вілл розрізав свої мотузки та кинув свого ножа в противника. Лукас закричав від болю та спробував вистрелити у ворога, але промахнувся та потрапив у груди Петра.

Хлопець впав на підлогу та голосно закричав від болю. Скориставшись моментом, противник швидко вибіг з намету, а Вілл кинувся за ним. Розуміючи, що постріл точно мали почути, Макс швидко розв’язав руки Петра та Світлани.

- Ти зможеш йому допомогти?- спитав юнак, перевівши погляд на подругу.

- Не знаю,- сказала Світлана, спостерігаючи за тим, як кров швидко витікає з рани Петра.- Я спробую.

- В тебе все вийде.

- Так...- невпевнено сказала Світлана, кивнувши головою,- Треба зупинити кров. Десь тут має бути аптечка.

Дівчина взяла шматок тканини та спробувала притиснути рану, від чого Петро закричав голосніше. Тим часом, Макс почав шукати аптечку в наметі, але не бачив нічого. Зрештою, витягнувши кілька шухляд старого столу, чоловік побачив невелику коробочку з червоним хрестом на ній.

- Скільки їй років?- спитала Світлана, побачивши стан коробочки, злущену фарбу та шматки ржавого металу.

- Хіба це важливо?- спитав Макс,- Ми ж не таблетки йому даємо.

Витягнувши марлю та бинти, юнак перевів погляд на Світлану, яка одразу побачила це.

- Що? Я не вмію перев’язувати такі рани,- мовила Світлана.

- Сука, як же ж боляче!- скривився від болю Петро, коли дівчина занадто сильно притиснула рану.

- Я також не вмію, але хтось має це зробити. Об’єктивно, в тебе це вийде краще. В школі, на Захисті Вітчизни, вас мали цьому вчити.

- А вас не вчили?

- Нас вчили стріляти, рухатись та орієнтуватись. Для поранень на полі бою існує джгут, який навряд тут допоможе, і лікарі... В тебе все вийде. Я в тебе вірю.

- Чорт!- крикнув Петро,- Я не витримаю цього. Просто дайте мені померти.

- Не переживай, друже. Я впевнений, що ти вилізеш з цього лайна. Світлана про тебе потурбується.

- Зараз буде боляче,- попередила дівчина і Петро знову закричав від болю.

Взявши в руки пінцет, Світлана спробувала витягнути кулю з рани. В цей момент хтось обстріляв намет. Їм дуже пощастило, що кулі пролетіли над їхніми головами. Проте, Макс зрозумів, що Вілл наодинці не впорається.

- Тобі ще потрібна моя допомога?- спитав юнак.

- Все нормально. Думаю, я впораюсь.

- Ти чудово справляєшся.- легко посміхнувся Макс, торкнувшись плеча дівчини.

- Друже, не залишай мене тут,- сказав Петро, перевівши погляд на товариша,- Не лишай мене помирати.

- Ти не помреш... Надіюсь. Подумаєш, лише одна куля. В Call of Duty ще не після такого виживали, тому можеш не боятись. Ти в хороших руках. Пробач, але мені треба йти, тому ти... цей... тримайся.

- Ні!- крикнув Петро, дивлячись як Макс покидає намет,- Не смій мене залишати! Мудак!

Хлопець вибіг з намету та побачив кількох солдатів, які майже одразу відкрили вогонь. Юнаку ледве вдалось стрибнути в укриття, коли він побачив Вілла, який відстрілювався від противників. Підібравши автомат одного з мертвих солдатів, Макс відкрив вогонь по терористах. Хоча навіть в цей момент він не хотів забирати їхні життя, тому, здебільшого, попадав в плече, руку або, якщо виходило, то в ногу. Через кілька хвилин в нього з’явився шанс і юнак перебіг в укриття до Вілла.

- Добре, що ти знову з нами,- мовив чоловік, перезаряджаючи свою зброю.

- Завжди був. Де Лукас?

- Далеко попереду. Мені не вдалось схопити його, бо одразу прийшли ті виродки.

- Напевно, він намагається пробратись до літака,- сказав Макс.

- Думаєш, він знає, що це кінець?- спитав Вілл.

- Можливо і ні, але ми принесли йому достатньо проблем, щоб він забрався звідси та повернувся з підкріпленням.

- Значить, треба дістатись до нього швидше. Знаєш про рух “двійкою”?

- Так, маю досвід.

- Чудово.

Вілл пішов вперед до наступного укриття, поки Макс прикривав його. Через кілька секунд Макса прикривав вже Вілл, поки юнак переходив вперед. Таким чином вони продовжували рухатись вперед, поки терористи відступали все дальше і дальше. Через кілька хвилин вони почули звук двигунів невеликого літака. Зрозумівши, що їхній командир відступає, терористи швидко втекли до лісу, залишивши Вілла та Макса в таборі.

- Ми перемогли?- спитав Макс, почувши, що вогню у відповідь немає.

- Ні,- сказав Вілл,- Вони ще довго будуть нападати на нас в лісі, але зараз не вони є нашою проблемою.

Вони перевели погляд на літак, який розганявся на злітній смузі. Максим відкрив вогонь, але це ніяк не допомогло зупинити літак.

- Чорт!- вигукнув Макс, побачивши, як літак набирає швидкість. Обернувшись, хлопець побачив Вілла, який брав сів на мотоцикл, яких було достатньо в таборі.- Що... Що ти робиш?

- За півтора кілометри звідси є артилерійська установка, яку я свого часу відбив у них та інсценізував її знищення.- сказав Вілл,- Колись я думав, що буду нею збивати літаки з підкріпленням, але вона знадобилась мені для інших цілей.

- Ти встигнеш?

- Постараюсь.

Завівши двигун мотоцикла, Вілл покинув табір. Кілька секунд Макс проводжав його поглядом, коли почув постріли. Пригнувшись, хлопець сховався в укриття та побачив Лі, який, тримаючи пістолет, йшов в його сторону.

- Я знав, що тобі не можна вірити!- кричав терорист,- Здохни!

Глибоко вдихнувши повітря, Макс виглянув з-за укриття та вистрелив у ногу противника. Лі впав на одне коліно, але продовжував тримати руку з пістолетом піднятою. Хлопець швидко підбіг до нього та роззброїв противника.

- Тепер вб’єш мене, так?- спитав чоловік, дивлячись на Макса,- Зроби те, що так давно хотів.

- Смерть для тебе — це занадто просто. Ти розкажеш все, що знаєш про ваше головне командування.

Лі втомлено перевів погляд на землю та впав на живіт, втративши свідомість. Важко дихаючи, Макс перевів погляд на білий літак, який стрімко набирав висоту. В цей же ж момент він побачив і одну ракету, яка, через кілька секунд, потрапила в літак. Хлопець побачив потужний вибух, а уламки транспорту стали падати на землю.

- Чорт,- мовив Макс, сівши на землю,- Це кінець... Кінець.

Кілька секунд юнак просидів на землі, після чого впав на спину та мовчки дивився на хмари, що повільно пропливали над його головою.

***

Ніч. У холодних водах океану, за тисячі кілометрів від суші, плив величезний військовий корабель армії США. Більша частина команди судна вже давно спить, але капітан та кілька його помічників залишались в центрі керування. Кілька хвилин капітан дивився на нічні морські хвилі, коли всередину зайшов чоловік середніх років.

- В мене для вас є новини,- почав прибулий.

- Слухаю.

- Наші супутники зафіксували два потужні вибухи за два місяці в цьому районі,- діставши карту, чоловік вказав на величезну частину водних просторів.

- Просто посеред Тихого океану?

- Так. Ми перевірили карти, але не знайшли такі, де б була зображена суша в цій області.

- Можливо, це навчання США та Японії?

- Я так не думаю. Наші джерела повідомили б нам про це.

- Тоді виясни, що це таке та що стало причиною цих вибухів. Я хочу знати, що там відбувається.