Глава 1
5 травня 1257р. 13:51
Замок Тулвар, Королівство Фірдсвейн
Нік, Летардіан і торговець пройшли багато кілометрів і прибули до перевалу Тулвар.
- Думаю, що нам треба трохи відпочити,- втомлено сказав Нік.
- В нас немає часу на відпочинок,- мовив торговець,- Якщо ми не будемо поспішати, то, скоріше за все, Пендор буде знищений.
- Навіщо ми взагалі туди йдемо? Ми знаємо, що загрожує небезпека, але ми туди йдемо. Набагато легше буде, якщо ти швидко розкажеш, що загрожує континенту. Крім того, в нас буде більше часу на підготовку.
- Я б сказав, якби знав,- мовив торговець.
- Чудово. Ти не знаєш, що нас чекає попереду.
- Так, я не знаю. Місце, куди ми йдемо... Мене там ніколи не було, тому я не знаю.
- Тоді звідки ти взагалі знаєш, що на нас чекає?!
- Якщо я прийшов по тебе, значить не просто так!
Летардіан не хотів втручатись в їхню суперечку, але все ж мусив під'їхати до них.
- До нас когось вислали,- сказав нольдор.
З воріт замку, назустріч мандрівникам, виїхав молодий солдат. Через дві хвилин він вже був коло них.
- Намісник замку, Мелік Куір, хоче зустрітись з вами, щоб обговорити важливу справу. Прошу їхати за мною.
Через півгодини трійця стояла перед дверима в зал. Побачивши ельфа, солдати одразу приготувались атакувати та витягнули шаблі, але Нік став між ними.
- Я б на вашому місті не хотів крові.- сказав Нік.
- Опустіть зброю.- скомандував Куір.
Намісником замку є Мелік Куір - 50-річний бородатий, темноволосий чоловік, який є героєм не однієї війни, але через жорстоку критику влади, його відправили в цей далекий гірський замок.
- Нас повідомили, що ви хотіли нас бачити,- сказав торговець.
- Так. Я керую замком, поки немає лорда. Я маю підримувати дисципліну та порядок серед людей. Більшість захисників замку - це жителі сусіднього села Ріфша. Дуже важко підтимувати дисципліну, якщо там протягом останнього року пропадають люди. Скоро воно зовсім може стати безлюдним. Я б хотів, щоб ви дізнались, що там відбувається та вирішили цю проблему.
- Ми не слідопити і не найманці,- сказав торговець,- В нас немає часу і ми дуже спішимо.
- Чому ви не можете послати своїх людей?- спитав Нік.
- Ми на порозі війни з Князівством Д'Шар. Кожна людина на рахунку.
- Князівством?
- Так. Ви не знали? Кілька місяців тому почалось повстання проти короля, яке закінчилось два тижні тому перемогою повстанців. До влади прийшов князь, який зараз проводить масовий терор і переслідування тих, хто підтримував короля. Йти на їхню територію дуже небезпечно.
- Ми ризикнемо,- сказав торговець.
- Жаль, що ви не хочете допомогти. Я б вам віддячив. Що ж, не буду вас затримувати. Щасливої дороги.
Вони швидко покинули замок. Через годину Нік спитався в торговця:
- Ти впевнений, що нам треба йти так? Може є якийсь інший шлях?
- Ні. Іншого шляху немає.
- Ми можемо померти, якщо хоч один солдат косо на нас подивиться. Йти туди - смерть.
- А коли територія Д'Шар була безпечною?- рознерувався торговець, хоча виглядав спокійним,- Вона завжди була, є і буде небезпечною. Годі цих розмов!
5 травня 1257р. 18:11
Село Ріфша, Королівство Фірдсвейн
Трійця прибула в село, про яке розповідав намісник замку.
- Ми тут лише для того, щоб запастись припасами. Не більше,- повідомив торговець.
- Нам треба знайти нічліг,- мовив Летардіан,- Клімат в цій частині материка близький до пустельного, хоч ми коло гір. Ви помрете вночі, якщо ми не будем ночувати тут.
- Я б не відмовився від зручного та теплого ліжка.
- Ти наполягаєш?
- Так, наполягаю.
Торговець лише розвернувся та пішов до старости.
- Він наполягає. Наполягає! Він, чорт забирай, наполягає!- розлючено бурмотів торговець.
Оскільки, люди не дуже хотіли мати справу з ельфом, про все домовлявся Нік.
Опівніч. Торговець і Летардіан лягли спати, але Нік заснути не міг. Кілька годин його мучили дивні думки. Він завжди хотів стати частиною чогось більшого і так і сталось, але він розумів, що це ще не кінець для нього. Він чекав. Не знав чого і не знав коли це станеться, але чекав. Несподівано, він побачив темний силует людини, що тихо крадеться вулицею села.
- Хто це?- тихо спитав в себе Нік.
Він вирішив прослідкувати за людиною. Кілька сотень метрів він безшумно спостерігав за диваком, доки вони не дійшли до лісу. На жаль, Нік не мав вмінь ельфа, тому хруст гілочки на яку він наступив було дуже добре чути. Чоловік також це почув та почав тікати. Нік був швидшим. Він майже наздогнав людину і побачив, що це чоловік, а на плечах в нього дитина. Нік не міг визначити скільки їй років, але зрозумів, що більше десяти. Нік приготувався до стрибка, щоб збити чоловіка з ніг, але хтось, з-за дерева, сильно вдарив його палкою по голові. Нік впав на землю. З-за дерева вийшла якась жінка та одним ударом ноги відправила чоловіка в непритомність.
6 травня 1257р. 10:58
Село Ріфша, Королівство Фірдсвейн
Нік отямився неподалік села, далеко від того місця, де знепримнів. Він точно пам'ятав, що хтось сильно його вдарив, але в темряві не зміг розгледіти обличчя. Чоловік повернувся в село і побачив, Летардіан і торговець вже чекають його.
- Де ти пропадав?- спитав торговець.
- Пташок слухав,- відповів Нік.
- Дуже смішно. Значить так, ми проходимо через замок Шер Куіла і йдемо на південь.
- Замок Шер Куіла - це замок Д'Шар. Занадто небезпечно йти цим шляхом.- говорив Нік,- Краще йти через Міндан.
- Тоді прийдеться йти через ліс. Це забере занадто багато часу.
- Якщо підемо через замок, то помремо. В степу д'шарці нас легко побачать та вб'ють.
- Нік правий.- втрутився Летардіан.- Через степ йти небезпечно.
- Ось! Розумна людина... Ну або не зовсім людина. Неважливо.- говорив Нік.
- Добре. Підемо через ліс,- здався торговець.
Вони йшли пішки, бо низькі гілки не давали можливості їхати верхи. Нік знав, що д'шарці коло кордонів не крутяться, але він хотів перевірити те, що сталось з ним вночі. Через годину вони прибули на місце, де Нік втратив свідомість. Чоловік зупинився, щоб підняти шматок чорної тканини.
- Все нормально?- спитав нольдор.
- Так, все добре.
Вони продовжили шлях, говорячи на різні теми, але Нік все думав про те, що було вночі.
- Що це там?- спитав Нік, вдивляючись вглиб лісу.
- Здається, хижина,- відповів торговець.
Справді, за сотню метрів від них, між деревами, виднілась хижина в якій все ще хтось жив. Вони підійшли до неї і побачили невелику сім'ю: лисого високого, але худорлявого чоловіка, повнувату, але високу жінку та 14-річну красиву дівчину, яка сумно дивилась собі під ноги та нічого не говорила.
- Ми можемо вам чимось допомогти?- спитала жінка і здивувалась коли побачила Ніка, хоча мандрівники подумали, що здивована вона була саме через Летардіана.
- Ми мандрівники,- почав торговець,- Йдемо на південь.
- Дивно, що ваша хижина так далеко від села,- сказав Нік,- Тому вирішили заглянути.
- Колись ми жили в сусідньому селі Міндан, а тоді пересилились в село, що неподалік - Ріфша. Ми бачили як місцеві жителі знищують природу, тому вирішили, що будемо захищати її від цих людей.
- Благородно,- сказав Летардіан.
- Може ви бажаєте зайти до нас?- спитала жінка.
- Кохано, але в нас немає, що дати гостям,- сказав чоловік.
- Тоді знайди,- мовила жінка та звернулась до гостей,- Не звертайте уваги, він просто не дуже гостинний.
- Дивно вони себе ведуть,- прошепотів Нік до Летардіана.
- Всі ви, люди, дивно себе ведете.
- Поки що, я піду вперед, щоб оглянути дорогу. Не хочу просто втрачати час.- сказав торговець.
Нік мовчки кивнув йому і зайшов в хижину. Всередині не було нічого особливого - звичайна сільська хата. На стіл накладала молода дівчина в чорній сукні, яка боялась дивитись на Ніка.
- Ви дуже дивні,- сказав Летардіан до сім'ї. Нік побачив, що чоловік ледь занервував,- Ви одні з небагатьох, хто не має упереджень щодо ельфів.
- Ми вважаємо, що всі однакові: люди, ельфи, гноми, краснолюди - всі однакові всередині. Однакова кров та однакові кістки.
Нік уважно придивився до дівчини.
- В вас дуже суворе виховання,- сказав Нік, вказуючи на численні побої, які дівчина старалась прикрити одягом і волоссям.
- В наш час інакше не можна. Молоді люди вже зовсім совість втратили,- сказав чоловік.
- Скільки тобі років?- спитав Нік в дівчини, хоча знав відповідь. Вона страшенно його чомусь злякалась та втекла в іншу кімнату.- Я щось не те спитав?
- Все нормально. Їй вже 14, а вона досі не вміє нормально розмовляти з людьми.
- Я б ще посидів, але я звик до постійного руху, тому трохи розвіюсь в лісі.
Летардіан встав з довгої лави та залишив Ніка самого з сім'єю. Через деякий час, Нік теж вийшов з будинку, щоб подихати свіжим повітрям. На подвір'ї, чоловік побачив дівчину. Як тільки вона побачила Ніка - поспішила в хижину, але Нік зупинив її.
- Почекай,- сказав чоловік,- Ти ж з села Фішнар, правда? Скажи, що тут відбувається.
Дівчина деякий час мовчала.
- Краще б ви зустріли вампіра чи нетопиря, ніж їх,- сказала дівчина та забігла в дім.
Нік озирнувся. Подвір'я було охайно прибраним та пустим, якщо не зважати на шматки м'яса, що висіли на великих гаках на подвір'ї. Неподалік були клітки для собак, які вже стали червоними від крові.
- Вони їдять собак?- спитав себе Нік, а тоді побачив малий білий зуб. Неподалік ще один... третій... четвертий.
Нік ще раз глянув на шматки м'яса. Тоді його ледь не знудило.
В той же час, Летардіан, що гуляв в лісі та насолоджувався співом пташок, відчув зайвий запах, який є лише коло трупів. Пройшовши кілька метрів, ельф побачив глибокий яр, куди скидували кістки. Невідомо чому, Летардіан вирішив спуститись та взяв одну з кісток до рук. Ельф одразу впізнав кістку людини. Де-не-де зустрічались кістки гномів чи краснолюдів. Нольдор зрозумів, що Нік в небезпеці.
Нік витягнув меча з піхов та швидко ввірвався в хижину, де чоловік жорстоко бив дівчину палкою. Воїн швидко наблизився до чоловіка. Той взяв меча та встиг відбити перший удар Ніка.
- Ти думаєш, що ти перший, хто помре від моїх рук?- спитав чоловік.- Я вбивав десятки таких, як ти, але я впевнений, що в тобі багато м'яса.
- Може я не перший, але сьогодні помирати я не збирався.- Нік відбив удар противника та провів контратаку, вибивши меч з рук противника. Другий, миттєвий, удар Ніка відрубав противнику голову. Нік дивився як противник стікає кров'ю.
- З-заду!- крикнула дівчина.
Нік швидко обернувся та відбив удар жінки. Одним сильним ударом вона вибила меч з його рук та вивихнула йому кисть руки. Жінка вдарила чоловіка три рази в обличчя, кинула на підлогу та почала душити.
- Так жаль, що ти його вбив. Знаєш, спочатку він не хотів погоджуватись з моїм раціоном харчування, але я вмовила його. Ти вбив мого чоловіка, тому я вб'ю тебе. Тоді твого друга ельфа. Ніколи не пробувала ельфів. Після цього, вб'ю вашого друга торговця, якщо він за вами повернеться.
Нік намагався скинути з себе жінку, але вона була занадто важкою для нього. Раптово для жінки, молода дівчина взяла дошку, що була неподалік та сильно вдарила в голову жінки. Жінка відпустила Ніка на секунду і цього вистачило. Нік вирвався з рук жінки та після трьох ударів по обличчю, скинув її з себе. Жінка накинулась на воїна, але стріла Летардіана серйозно ранила її. Ельф вистрілив вдруге, але Нік встиг зловити стрілу.
- Що ти робиш?- спитав ельф.
- Я хочу, щоб вона страждала перед смертю.
Жінка сиділа на підлозі, спершись на стіну. Нік схилився коло неї.
- Чому ти це робила?- спитав Нік.
- Заверши те, що почав ельф.
- Завершу, але спочатку я хочу знати, чому ти це зробила. Що тебе наштовхнуло до цього?
- Голод. Жорстока та кровопролитна війна між Королівтсвом Фірдсвейн та Д'Шар привела до голоду... Тварини в лісі швидко вимерли... Люди помирали з голоду, але ніхто нічого не робив. Я запропонувала варіант виживання...
- Каннібалізм - це не варіант виживання,- заперечив Нік.
- Це ти зараз так думаєш, але якби ти опинився там... Ти б думав інакше. Я казала їм, що тоді люди зможуть вижити і нормальної їжі буде більше... Вони думали так само, як ти. Мене вигнали з села... Я відправилась в Ріфшу, але люди мене й там не зрозуміли, хоча був один. Той, кого ти вбив... Ми поселились тут, щоб ніхто не міг нас найти. Ми жили спокійно, нападали на самотніх мандрівників, доки не прийшов ти... Ти все зіпсував.
- І я про це не жалію.
Чоловік взяв до рук меча.
- Відвернись,- сказав Нік до дівчини.
Мала дівчина відвернулась. Швидким махом меча, Нік відрубав голову жінці.
Нік, Летардіан та дівчина вийшли на свіже подвір'я.
- Ти в порядку?- спитав ельф.
- Зможеш відвести її додому?- спитав Нік.
- Я?
- Так. Я зараз не дуже маю бажання бачити інших людей.
- Добре,- сказав ельф.
До Ніка підійшла дівчина.
- Дякую, що врятував мене.
- Це ти мене врятувала,- Нік усміхнувся якомога реалістичніше.
Вона міцно обняла Ніка.
- Я ніколи тебе не забуду. Бережи себе.
5 років тому
Нік та Летардіан прибули в місто Ларія, що належить Королівству Сардеон.
- Бачу тобі вже краще,- мовив Летардіан, коли Нік став на ноги.
- Трохи. Я довго думав і в мене виникло кілька питань. Не подумай, що я невдячний, але просто цікаво. Чому ти допомагаєш мені?
- Ми вже колись зустрічались Ніку. Для людини це довгий період часу, але не для ельфів, тому я тебе запам'ятав. Ти хороший чоловік, Ніку, тому вирішив допомогти тобі.
- Бачу, що ти багато про мене не знаєш,- сказав Нік.- Знаєш, я доволі знудився за час нашої подорожі, тому трохи прогуляюсь. Давно мене тут вже не було.
Чоловік взяв меча та покинув Летардіана.
Ельф зайшов в таверну. За столами сиділи люди, які спокійно відреагували на прибуття ельфа. В дальньому куті сиділи патріоти Сарлеону, які пили дешевий, але міцний алкоголь. Летардіан чудово розумів, що з такими краще не зв'язуватись.
В той день ситуація в місті була доволі спокійна, якщо не зважати вже звичну сварку якогось ельфа з молодою жінкою, яка була його сусідкою. Тільки ветерани війни насторожено ходили, відчуваючи щось недобре. І не дарма. Через півгодини станеться подія, яка ввійде в історію, як Ларійська різня.
- Дайте мені трохи харчів,- звернувся Летардіан до власника таверни.
- Немає.
- Я супроводжую пораненого чоловіка. Йому потрібна їжа.
- Твої вуха занадто гострі?- спитав п'яний патріот, який встав на ноги та, хитаючись, підійшов до ельфа,- Тобі ж сказали, що нема.
- Я просто попросив їжі, але, здається, я знайду її в іншому місці.
За патріотом стали кілька його побратимів.
- Куди пішов?!- крикнув п'янчуга, коли Летардіан пішов до виходу,- Ми ще не закінчили. Вибачся перед власником та покажи нам всім, як нікчемні ельфи просять пробачення.
Летардіан продовжував йти до виходу, але перед ним стали троє озброєних, цлком тверезих, молодих людей.
- Всі ви, ельфи, показуєте з себе вищу расу, але ще вчора ми розбили загін ельфів-біженців, які прямували до вашого нікчемного лісу. Я вирізав усіх: чоловіків, дітей. Залишились тільки жінки, але скоро ми і їх вбили. Вони благали помилувати дітей, але про своє життя й не говорили. Навіть ви не цінуєте свого власного життя. Виродки! Ти чуєш мене, виродок!!!
Це було останньою краплею. Він оголив меча та приготувався до бою.
Тим часом, прогулюючись по вулицях міста, Нік відчував напружену атмосферу. Він чудово знав, що таке буває тільки перед великими війнами чи штурмом міста. Коло одного з будинків він побачив групу молодих людей, які сварились з карликом. Чоловік оглянувся по сторонах, але нічого особливого не побачив. Пройшовши ще кілька метрів, Нік почув крик боротьби на сусідній вулиці. Позаду, чоловіки витягли мечі та жорстоко зарізали карлика.
- Тільки не це,- тихо сказав Нік та витягнув меча.
Ларійська різня була не просто вибухом агресії людей до інших рас. Більшість таких трагедій були випадковими та спонтанними. Люди брали те, що було під рукою та йшли в бій, але не цього разу. Цього дня все було інакше. По-перше, за кілька годин до різні в місто заїхали військові вози з зброєю, які мали передати її гарнізону міста, але чомусь зупинились прямо на вулицях. Зброя була дуже хорошою, тому хтось немало заплатив за неї. По-друге, привід для конфлікту був не дуже вагомий. Точніше сказати, його взагалі не було. Люди просто взяли зброю та почали різати не людей. По-третє, влада, гарнізон міста та інші органи правопорядку нічого не робили, щоб зупинити криваву різню. Останнім аргументом є те, що найактивніших учасників різні ніхто не бачив в місті до цього, і ніхто не бачив після цього.
В таверні, патріоти приготувались атакувати, але не наважувались. Почувши крики боротьби на вулиці, які були початком різні, та скориставшись тим, що Летардіан відволікся на них, один з патріотів напав на ельфа. Через секунду, чоловік вже лежав на підлозі з відрубаною головою. Люди продовжували наносити удари, але ельф був набагато швидшим та спритнішим, тому противники падали на підлогу мертвими, заливаючи її кров'ю. Весь одяг, волосся та обличчя нольдора було в крові.
Він вийшов на вулицю та побачив жахливу картину: близько тисячі озброєних людей йшли з зброєю на ельфів, гномів, карликів та краснолюдів. Люди вривались в будинки та вбивали всіх, кого бачили, в пориві агресії часто не відрізняючи дітей від карликів. Летардіан не втрачав пильності й вміло відбивався від ударів ворога. Одного він не передбачив - за сотню метрів стояв чоловік, який майстерно стріляв з лука. Чоловік вистрілив в ельфа, але Нік, яикй зміг відшукати нольдора в цьому жахітті, відбив стрілу мечем. Вони швидко сховались в укриття, де їх не міг дістати лучник.
- Дякую,- коротко сказав Летардіан, що дуже здивувало Ніка.- Нам треба вибиратись звідси.
- Не хочеш врятувати своїх?
- Який сенс? Людей набагато більше, тому я скоріше сам помру, ніж зможу когось врятувати.
- Тоді треба йти.
Вони вибігли з укриття, щоб перебігти на інший бік вулиці. Їх одразу побачив лучник, який підійшов ближче та вистрілив в них, але нольдор зміг зловити стрілу рукою.
- Ти мусиш мене цього начити,- вражено сказав Нік.
- Колись.
Нольдор кинув три ножі в лучника, які вбили його.
Вони тихо крались вузькими та брудними вуличками міста та чули крики жертв різні. Раптово, перед ними відкрились двері.
- Ви шукаєте вихід?- спитала жінка в довгій сукні з глибоким вирізом.
- Так,- відповів Нік, хоч з недовірою продовжував оглядати її. Жінка не була схожою на расистку, тому вони зайшли всередину.
Оглянувши вулицю, жінка закрила двері та відвела їх в підвал.
Всередині підвалу було мокро, холодно та темно, хоч тут і горіло кілька факелів, які давали слабке світло. Нік бачив з сотню нелюдів, які сховались від різні.
- Цей прохід,- мовила жінка, показуючи рукою в тунель,- веде в давні ельфійські руїни. Вони за кілька кілометрів від міста. Там ви будете в безпеці.
- А вони?- спитав Нік.
- Не можна пересуватись великими групами, бо їх побачить якийсь патруль,- пояснив Летардіан,- Крім того, нам треба перевірити чи не чекають нас коло тих руїн.
Нік та Летардіан подякували жінці та пішли в тунель. Вони довго йшли вузькою, темною та низькою печерою і через дві години опинились в давніх ельфійських руїнах, які вже давно поросли травою та іншими рослинами. Глянувши на місто, що було вдалині, вони могли побачити тільки густі клуби диму, які піднімались вгору.
- Мені жаль, що таке відбувається,- сказав Нік.
- Ти не винен.
- Так, але, на жаль, я все ж відчуваю вину за це.
Сьогодення
6 травня 1257р. 20:54
Нік сидів коло опустіло хижини та чекав на торговця. Раптово, він щось почув між дерев. Миттєво витягнувши меча, чоловік приготувався до бою, але відчув лезо кінчика меча своєю потилицею.
- Ми тобі не вороги,- сказав загадковий воїн.
Спереду до Ніка під'їхав вершник на чорному коні в повністю чорній броні.
- Зараза,- сказав Нік.
- Ми з тобою вже давно не бачились,- сказав воїн,- Колись треба зустрітись і поговорити з іншими Вершниками.
- Ніколи не повірю, що ви опинились тут випадково.
- Пам'ятаєш, що я сказав, коли ти тікав від нас?
- Дай-но згадаю. Ти робиш жахливу помилку, Ніку. Ти робиш величезну помилку. Ми будемо йти за тобою. І бла-бла-бла, і тому подібне.- говорив Нік.
- Я сказав, що ми будемо слідкувати за тобою, а коли ти не будеш очікувати цього, ми нанесемо смертельний удар.
- Зараз той самий удар?
- Ні. Ти був одним з найкращих. В тебе є шанси нам перемогти, але ти не дурний, тому не будеш ризикувати. Все ж, ми не фанатики, тому не хочемо ризикувати своїм життям.
Воїн сховав меча. Те саме зробив і другий.
- Бережи себе, Ніку. Зазвичай ти сцяв проти вітру, а того дня ти насцяв проти урагану.
- Нічні Вершники. Чорт!- вилаявся Нік, коли опинився наодинці, але через кілька хвилин до нього підійшов торговець.
- Де Летардіан?!- нетерпляче говорив торговець,- Нам треба йти.
- Він нас потім наздожене. Щось сталось?
- Я знайшов ідеальний шлях для того, щоб ми досягли мети.
8 травня 1257р. 22:46
Молодий, біловолосий, красивий, з спортивнив тілом та красивим коротким волоссям чоловік сидів коло каиіну, що горів синім полум'ям. До залу швидко ввійшов один з Нічних Вершників.
- Нічні Вершники - найкращі в світі воїни та вбивці. Ви можете завоювати цілі континенти, якщо захочете, хоч вас не так і багато. Я думав, чому ви цього не робите? Чому ви просто берете гроші за якусь важливу людину, вбиваєте її та продовжуєте жити так, ніби в цьому світі нічого не відбувається? Ніби суспільство не прогнило і все так, як має бути.
- Це він,- перебив чоловіка воїн,- Ми його не вбивали, але завдання виконали.
- Добре, треба буде з ним зустрітись
Замок Тулвар, Королівство Фірдсвейн
Нік, Летардіан і торговець пройшли багато кілометрів і прибули до перевалу Тулвар.
- Думаю, що нам треба трохи відпочити,- втомлено сказав Нік.
- В нас немає часу на відпочинок,- мовив торговець,- Якщо ми не будемо поспішати, то, скоріше за все, Пендор буде знищений.
- Навіщо ми взагалі туди йдемо? Ми знаємо, що загрожує небезпека, але ми туди йдемо. Набагато легше буде, якщо ти швидко розкажеш, що загрожує континенту. Крім того, в нас буде більше часу на підготовку.
- Я б сказав, якби знав,- мовив торговець.
- Чудово. Ти не знаєш, що нас чекає попереду.
- Так, я не знаю. Місце, куди ми йдемо... Мене там ніколи не було, тому я не знаю.
- Тоді звідки ти взагалі знаєш, що на нас чекає?!
- Якщо я прийшов по тебе, значить не просто так!
Летардіан не хотів втручатись в їхню суперечку, але все ж мусив під'їхати до них.
- До нас когось вислали,- сказав нольдор.
З воріт замку, назустріч мандрівникам, виїхав молодий солдат. Через дві хвилин він вже був коло них.
- Намісник замку, Мелік Куір, хоче зустрітись з вами, щоб обговорити важливу справу. Прошу їхати за мною.
Через півгодини трійця стояла перед дверима в зал. Побачивши ельфа, солдати одразу приготувались атакувати та витягнули шаблі, але Нік став між ними.
- Я б на вашому місті не хотів крові.- сказав Нік.
- Опустіть зброю.- скомандував Куір.
Намісником замку є Мелік Куір - 50-річний бородатий, темноволосий чоловік, який є героєм не однієї війни, але через жорстоку критику влади, його відправили в цей далекий гірський замок.
- Нас повідомили, що ви хотіли нас бачити,- сказав торговець.
- Так. Я керую замком, поки немає лорда. Я маю підримувати дисципліну та порядок серед людей. Більшість захисників замку - це жителі сусіднього села Ріфша. Дуже важко підтимувати дисципліну, якщо там протягом останнього року пропадають люди. Скоро воно зовсім може стати безлюдним. Я б хотів, щоб ви дізнались, що там відбувається та вирішили цю проблему.
- Ми не слідопити і не найманці,- сказав торговець,- В нас немає часу і ми дуже спішимо.
- Чому ви не можете послати своїх людей?- спитав Нік.
- Ми на порозі війни з Князівством Д'Шар. Кожна людина на рахунку.
- Князівством?
- Так. Ви не знали? Кілька місяців тому почалось повстання проти короля, яке закінчилось два тижні тому перемогою повстанців. До влади прийшов князь, який зараз проводить масовий терор і переслідування тих, хто підтримував короля. Йти на їхню територію дуже небезпечно.
- Ми ризикнемо,- сказав торговець.
- Жаль, що ви не хочете допомогти. Я б вам віддячив. Що ж, не буду вас затримувати. Щасливої дороги.
Вони швидко покинули замок. Через годину Нік спитався в торговця:
- Ти впевнений, що нам треба йти так? Може є якийсь інший шлях?
- Ні. Іншого шляху немає.
- Ми можемо померти, якщо хоч один солдат косо на нас подивиться. Йти туди - смерть.
- А коли територія Д'Шар була безпечною?- рознерувався торговець, хоча виглядав спокійним,- Вона завжди була, є і буде небезпечною. Годі цих розмов!
5 травня 1257р. 18:11
Село Ріфша, Королівство Фірдсвейн
Трійця прибула в село, про яке розповідав намісник замку.
- Ми тут лише для того, щоб запастись припасами. Не більше,- повідомив торговець.
- Нам треба знайти нічліг,- мовив Летардіан,- Клімат в цій частині материка близький до пустельного, хоч ми коло гір. Ви помрете вночі, якщо ми не будем ночувати тут.
- Я б не відмовився від зручного та теплого ліжка.
- Ти наполягаєш?
- Так, наполягаю.
Торговець лише розвернувся та пішов до старости.
- Він наполягає. Наполягає! Він, чорт забирай, наполягає!- розлючено бурмотів торговець.
Оскільки, люди не дуже хотіли мати справу з ельфом, про все домовлявся Нік.
Опівніч. Торговець і Летардіан лягли спати, але Нік заснути не міг. Кілька годин його мучили дивні думки. Він завжди хотів стати частиною чогось більшого і так і сталось, але він розумів, що це ще не кінець для нього. Він чекав. Не знав чого і не знав коли це станеться, але чекав. Несподівано, він побачив темний силует людини, що тихо крадеться вулицею села.
- Хто це?- тихо спитав в себе Нік.
Він вирішив прослідкувати за людиною. Кілька сотень метрів він безшумно спостерігав за диваком, доки вони не дійшли до лісу. На жаль, Нік не мав вмінь ельфа, тому хруст гілочки на яку він наступив було дуже добре чути. Чоловік також це почув та почав тікати. Нік був швидшим. Він майже наздогнав людину і побачив, що це чоловік, а на плечах в нього дитина. Нік не міг визначити скільки їй років, але зрозумів, що більше десяти. Нік приготувався до стрибка, щоб збити чоловіка з ніг, але хтось, з-за дерева, сильно вдарив його палкою по голові. Нік впав на землю. З-за дерева вийшла якась жінка та одним ударом ноги відправила чоловіка в непритомність.
6 травня 1257р. 10:58
Село Ріфша, Королівство Фірдсвейн
Нік отямився неподалік села, далеко від того місця, де знепримнів. Він точно пам'ятав, що хтось сильно його вдарив, але в темряві не зміг розгледіти обличчя. Чоловік повернувся в село і побачив, Летардіан і торговець вже чекають його.
- Де ти пропадав?- спитав торговець.
- Пташок слухав,- відповів Нік.
- Дуже смішно. Значить так, ми проходимо через замок Шер Куіла і йдемо на південь.
- Замок Шер Куіла - це замок Д'Шар. Занадто небезпечно йти цим шляхом.- говорив Нік,- Краще йти через Міндан.
- Тоді прийдеться йти через ліс. Це забере занадто багато часу.
- Якщо підемо через замок, то помремо. В степу д'шарці нас легко побачать та вб'ють.
- Нік правий.- втрутився Летардіан.- Через степ йти небезпечно.
- Ось! Розумна людина... Ну або не зовсім людина. Неважливо.- говорив Нік.
- Добре. Підемо через ліс,- здався торговець.
Вони йшли пішки, бо низькі гілки не давали можливості їхати верхи. Нік знав, що д'шарці коло кордонів не крутяться, але він хотів перевірити те, що сталось з ним вночі. Через годину вони прибули на місце, де Нік втратив свідомість. Чоловік зупинився, щоб підняти шматок чорної тканини.
- Все нормально?- спитав нольдор.
- Так, все добре.
Вони продовжили шлях, говорячи на різні теми, але Нік все думав про те, що було вночі.
- Що це там?- спитав Нік, вдивляючись вглиб лісу.
- Здається, хижина,- відповів торговець.
Справді, за сотню метрів від них, між деревами, виднілась хижина в якій все ще хтось жив. Вони підійшли до неї і побачили невелику сім'ю: лисого високого, але худорлявого чоловіка, повнувату, але високу жінку та 14-річну красиву дівчину, яка сумно дивилась собі під ноги та нічого не говорила.
- Ми можемо вам чимось допомогти?- спитала жінка і здивувалась коли побачила Ніка, хоча мандрівники подумали, що здивована вона була саме через Летардіана.
- Ми мандрівники,- почав торговець,- Йдемо на південь.
- Дивно, що ваша хижина так далеко від села,- сказав Нік,- Тому вирішили заглянути.
- Колись ми жили в сусідньому селі Міндан, а тоді пересилились в село, що неподалік - Ріфша. Ми бачили як місцеві жителі знищують природу, тому вирішили, що будемо захищати її від цих людей.
- Благородно,- сказав Летардіан.
- Може ви бажаєте зайти до нас?- спитала жінка.
- Кохано, але в нас немає, що дати гостям,- сказав чоловік.
- Тоді знайди,- мовила жінка та звернулась до гостей,- Не звертайте уваги, він просто не дуже гостинний.
- Дивно вони себе ведуть,- прошепотів Нік до Летардіана.
- Всі ви, люди, дивно себе ведете.
- Поки що, я піду вперед, щоб оглянути дорогу. Не хочу просто втрачати час.- сказав торговець.
Нік мовчки кивнув йому і зайшов в хижину. Всередині не було нічого особливого - звичайна сільська хата. На стіл накладала молода дівчина в чорній сукні, яка боялась дивитись на Ніка.
- Ви дуже дивні,- сказав Летардіан до сім'ї. Нік побачив, що чоловік ледь занервував,- Ви одні з небагатьох, хто не має упереджень щодо ельфів.
- Ми вважаємо, що всі однакові: люди, ельфи, гноми, краснолюди - всі однакові всередині. Однакова кров та однакові кістки.
Нік уважно придивився до дівчини.
- В вас дуже суворе виховання,- сказав Нік, вказуючи на численні побої, які дівчина старалась прикрити одягом і волоссям.
- В наш час інакше не можна. Молоді люди вже зовсім совість втратили,- сказав чоловік.
- Скільки тобі років?- спитав Нік в дівчини, хоча знав відповідь. Вона страшенно його чомусь злякалась та втекла в іншу кімнату.- Я щось не те спитав?
- Все нормально. Їй вже 14, а вона досі не вміє нормально розмовляти з людьми.
- Я б ще посидів, але я звик до постійного руху, тому трохи розвіюсь в лісі.
Летардіан встав з довгої лави та залишив Ніка самого з сім'єю. Через деякий час, Нік теж вийшов з будинку, щоб подихати свіжим повітрям. На подвір'ї, чоловік побачив дівчину. Як тільки вона побачила Ніка - поспішила в хижину, але Нік зупинив її.
- Почекай,- сказав чоловік,- Ти ж з села Фішнар, правда? Скажи, що тут відбувається.
Дівчина деякий час мовчала.
- Краще б ви зустріли вампіра чи нетопиря, ніж їх,- сказала дівчина та забігла в дім.
Нік озирнувся. Подвір'я було охайно прибраним та пустим, якщо не зважати на шматки м'яса, що висіли на великих гаках на подвір'ї. Неподалік були клітки для собак, які вже стали червоними від крові.
- Вони їдять собак?- спитав себе Нік, а тоді побачив малий білий зуб. Неподалік ще один... третій... четвертий.
Нік ще раз глянув на шматки м'яса. Тоді його ледь не знудило.
В той же час, Летардіан, що гуляв в лісі та насолоджувався співом пташок, відчув зайвий запах, який є лише коло трупів. Пройшовши кілька метрів, ельф побачив глибокий яр, куди скидували кістки. Невідомо чому, Летардіан вирішив спуститись та взяв одну з кісток до рук. Ельф одразу впізнав кістку людини. Де-не-де зустрічались кістки гномів чи краснолюдів. Нольдор зрозумів, що Нік в небезпеці.
Нік витягнув меча з піхов та швидко ввірвався в хижину, де чоловік жорстоко бив дівчину палкою. Воїн швидко наблизився до чоловіка. Той взяв меча та встиг відбити перший удар Ніка.
- Ти думаєш, що ти перший, хто помре від моїх рук?- спитав чоловік.- Я вбивав десятки таких, як ти, але я впевнений, що в тобі багато м'яса.
- Може я не перший, але сьогодні помирати я не збирався.- Нік відбив удар противника та провів контратаку, вибивши меч з рук противника. Другий, миттєвий, удар Ніка відрубав противнику голову. Нік дивився як противник стікає кров'ю.
- З-заду!- крикнула дівчина.
Нік швидко обернувся та відбив удар жінки. Одним сильним ударом вона вибила меч з його рук та вивихнула йому кисть руки. Жінка вдарила чоловіка три рази в обличчя, кинула на підлогу та почала душити.
- Так жаль, що ти його вбив. Знаєш, спочатку він не хотів погоджуватись з моїм раціоном харчування, але я вмовила його. Ти вбив мого чоловіка, тому я вб'ю тебе. Тоді твого друга ельфа. Ніколи не пробувала ельфів. Після цього, вб'ю вашого друга торговця, якщо він за вами повернеться.
Нік намагався скинути з себе жінку, але вона була занадто важкою для нього. Раптово для жінки, молода дівчина взяла дошку, що була неподалік та сильно вдарила в голову жінки. Жінка відпустила Ніка на секунду і цього вистачило. Нік вирвався з рук жінки та після трьох ударів по обличчю, скинув її з себе. Жінка накинулась на воїна, але стріла Летардіана серйозно ранила її. Ельф вистрілив вдруге, але Нік встиг зловити стрілу.
- Що ти робиш?- спитав ельф.
- Я хочу, щоб вона страждала перед смертю.
Жінка сиділа на підлозі, спершись на стіну. Нік схилився коло неї.
- Чому ти це робила?- спитав Нік.
- Заверши те, що почав ельф.
- Завершу, але спочатку я хочу знати, чому ти це зробила. Що тебе наштовхнуло до цього?
- Голод. Жорстока та кровопролитна війна між Королівтсвом Фірдсвейн та Д'Шар привела до голоду... Тварини в лісі швидко вимерли... Люди помирали з голоду, але ніхто нічого не робив. Я запропонувала варіант виживання...
- Каннібалізм - це не варіант виживання,- заперечив Нік.
- Це ти зараз так думаєш, але якби ти опинився там... Ти б думав інакше. Я казала їм, що тоді люди зможуть вижити і нормальної їжі буде більше... Вони думали так само, як ти. Мене вигнали з села... Я відправилась в Ріфшу, але люди мене й там не зрозуміли, хоча був один. Той, кого ти вбив... Ми поселились тут, щоб ніхто не міг нас найти. Ми жили спокійно, нападали на самотніх мандрівників, доки не прийшов ти... Ти все зіпсував.
- І я про це не жалію.
Чоловік взяв до рук меча.
- Відвернись,- сказав Нік до дівчини.
Мала дівчина відвернулась. Швидким махом меча, Нік відрубав голову жінці.
Нік, Летардіан та дівчина вийшли на свіже подвір'я.
- Ти в порядку?- спитав ельф.
- Зможеш відвести її додому?- спитав Нік.
- Я?
- Так. Я зараз не дуже маю бажання бачити інших людей.
- Добре,- сказав ельф.
До Ніка підійшла дівчина.
- Дякую, що врятував мене.
- Це ти мене врятувала,- Нік усміхнувся якомога реалістичніше.
Вона міцно обняла Ніка.
- Я ніколи тебе не забуду. Бережи себе.
5 років тому
Нік та Летардіан прибули в місто Ларія, що належить Королівству Сардеон.
- Бачу тобі вже краще,- мовив Летардіан, коли Нік став на ноги.
- Трохи. Я довго думав і в мене виникло кілька питань. Не подумай, що я невдячний, але просто цікаво. Чому ти допомагаєш мені?
- Ми вже колись зустрічались Ніку. Для людини це довгий період часу, але не для ельфів, тому я тебе запам'ятав. Ти хороший чоловік, Ніку, тому вирішив допомогти тобі.
- Бачу, що ти багато про мене не знаєш,- сказав Нік.- Знаєш, я доволі знудився за час нашої подорожі, тому трохи прогуляюсь. Давно мене тут вже не було.
Чоловік взяв меча та покинув Летардіана.
Ельф зайшов в таверну. За столами сиділи люди, які спокійно відреагували на прибуття ельфа. В дальньому куті сиділи патріоти Сарлеону, які пили дешевий, але міцний алкоголь. Летардіан чудово розумів, що з такими краще не зв'язуватись.
В той день ситуація в місті була доволі спокійна, якщо не зважати вже звичну сварку якогось ельфа з молодою жінкою, яка була його сусідкою. Тільки ветерани війни насторожено ходили, відчуваючи щось недобре. І не дарма. Через півгодини станеться подія, яка ввійде в історію, як Ларійська різня.
- Дайте мені трохи харчів,- звернувся Летардіан до власника таверни.
- Немає.
- Я супроводжую пораненого чоловіка. Йому потрібна їжа.
- Твої вуха занадто гострі?- спитав п'яний патріот, який встав на ноги та, хитаючись, підійшов до ельфа,- Тобі ж сказали, що нема.
- Я просто попросив їжі, але, здається, я знайду її в іншому місці.
За патріотом стали кілька його побратимів.
- Куди пішов?!- крикнув п'янчуга, коли Летардіан пішов до виходу,- Ми ще не закінчили. Вибачся перед власником та покажи нам всім, як нікчемні ельфи просять пробачення.
Летардіан продовжував йти до виходу, але перед ним стали троє озброєних, цлком тверезих, молодих людей.
- Всі ви, ельфи, показуєте з себе вищу расу, але ще вчора ми розбили загін ельфів-біженців, які прямували до вашого нікчемного лісу. Я вирізав усіх: чоловіків, дітей. Залишились тільки жінки, але скоро ми і їх вбили. Вони благали помилувати дітей, але про своє життя й не говорили. Навіть ви не цінуєте свого власного життя. Виродки! Ти чуєш мене, виродок!!!
Це було останньою краплею. Він оголив меча та приготувався до бою.
Тим часом, прогулюючись по вулицях міста, Нік відчував напружену атмосферу. Він чудово знав, що таке буває тільки перед великими війнами чи штурмом міста. Коло одного з будинків він побачив групу молодих людей, які сварились з карликом. Чоловік оглянувся по сторонах, але нічого особливого не побачив. Пройшовши ще кілька метрів, Нік почув крик боротьби на сусідній вулиці. Позаду, чоловіки витягли мечі та жорстоко зарізали карлика.
- Тільки не це,- тихо сказав Нік та витягнув меча.
Ларійська різня була не просто вибухом агресії людей до інших рас. Більшість таких трагедій були випадковими та спонтанними. Люди брали те, що було під рукою та йшли в бій, але не цього разу. Цього дня все було інакше. По-перше, за кілька годин до різні в місто заїхали військові вози з зброєю, які мали передати її гарнізону міста, але чомусь зупинились прямо на вулицях. Зброя була дуже хорошою, тому хтось немало заплатив за неї. По-друге, привід для конфлікту був не дуже вагомий. Точніше сказати, його взагалі не було. Люди просто взяли зброю та почали різати не людей. По-третє, влада, гарнізон міста та інші органи правопорядку нічого не робили, щоб зупинити криваву різню. Останнім аргументом є те, що найактивніших учасників різні ніхто не бачив в місті до цього, і ніхто не бачив після цього.
В таверні, патріоти приготувались атакувати, але не наважувались. Почувши крики боротьби на вулиці, які були початком різні, та скориставшись тим, що Летардіан відволікся на них, один з патріотів напав на ельфа. Через секунду, чоловік вже лежав на підлозі з відрубаною головою. Люди продовжували наносити удари, але ельф був набагато швидшим та спритнішим, тому противники падали на підлогу мертвими, заливаючи її кров'ю. Весь одяг, волосся та обличчя нольдора було в крові.
Він вийшов на вулицю та побачив жахливу картину: близько тисячі озброєних людей йшли з зброєю на ельфів, гномів, карликів та краснолюдів. Люди вривались в будинки та вбивали всіх, кого бачили, в пориві агресії часто не відрізняючи дітей від карликів. Летардіан не втрачав пильності й вміло відбивався від ударів ворога. Одного він не передбачив - за сотню метрів стояв чоловік, який майстерно стріляв з лука. Чоловік вистрілив в ельфа, але Нік, яикй зміг відшукати нольдора в цьому жахітті, відбив стрілу мечем. Вони швидко сховались в укриття, де їх не міг дістати лучник.
- Дякую,- коротко сказав Летардіан, що дуже здивувало Ніка.- Нам треба вибиратись звідси.
- Не хочеш врятувати своїх?
- Який сенс? Людей набагато більше, тому я скоріше сам помру, ніж зможу когось врятувати.
- Тоді треба йти.
Вони вибігли з укриття, щоб перебігти на інший бік вулиці. Їх одразу побачив лучник, який підійшов ближче та вистрілив в них, але нольдор зміг зловити стрілу рукою.
- Ти мусиш мене цього начити,- вражено сказав Нік.
- Колись.
Нольдор кинув три ножі в лучника, які вбили його.
Вони тихо крались вузькими та брудними вуличками міста та чули крики жертв різні. Раптово, перед ними відкрились двері.
- Ви шукаєте вихід?- спитала жінка в довгій сукні з глибоким вирізом.
- Так,- відповів Нік, хоч з недовірою продовжував оглядати її. Жінка не була схожою на расистку, тому вони зайшли всередину.
Оглянувши вулицю, жінка закрила двері та відвела їх в підвал.
Всередині підвалу було мокро, холодно та темно, хоч тут і горіло кілька факелів, які давали слабке світло. Нік бачив з сотню нелюдів, які сховались від різні.
- Цей прохід,- мовила жінка, показуючи рукою в тунель,- веде в давні ельфійські руїни. Вони за кілька кілометрів від міста. Там ви будете в безпеці.
- А вони?- спитав Нік.
- Не можна пересуватись великими групами, бо їх побачить якийсь патруль,- пояснив Летардіан,- Крім того, нам треба перевірити чи не чекають нас коло тих руїн.
Нік та Летардіан подякували жінці та пішли в тунель. Вони довго йшли вузькою, темною та низькою печерою і через дві години опинились в давніх ельфійських руїнах, які вже давно поросли травою та іншими рослинами. Глянувши на місто, що було вдалині, вони могли побачити тільки густі клуби диму, які піднімались вгору.
- Мені жаль, що таке відбувається,- сказав Нік.
- Ти не винен.
- Так, але, на жаль, я все ж відчуваю вину за це.
Сьогодення
6 травня 1257р. 20:54
Нік сидів коло опустіло хижини та чекав на торговця. Раптово, він щось почув між дерев. Миттєво витягнувши меча, чоловік приготувався до бою, але відчув лезо кінчика меча своєю потилицею.
- Ми тобі не вороги,- сказав загадковий воїн.
Спереду до Ніка під'їхав вершник на чорному коні в повністю чорній броні.
- Зараза,- сказав Нік.
- Ми з тобою вже давно не бачились,- сказав воїн,- Колись треба зустрітись і поговорити з іншими Вершниками.
- Ніколи не повірю, що ви опинились тут випадково.
- Пам'ятаєш, що я сказав, коли ти тікав від нас?
- Дай-но згадаю. Ти робиш жахливу помилку, Ніку. Ти робиш величезну помилку. Ми будемо йти за тобою. І бла-бла-бла, і тому подібне.- говорив Нік.
- Я сказав, що ми будемо слідкувати за тобою, а коли ти не будеш очікувати цього, ми нанесемо смертельний удар.
- Зараз той самий удар?
- Ні. Ти був одним з найкращих. В тебе є шанси нам перемогти, але ти не дурний, тому не будеш ризикувати. Все ж, ми не фанатики, тому не хочемо ризикувати своїм життям.
Воїн сховав меча. Те саме зробив і другий.
- Бережи себе, Ніку. Зазвичай ти сцяв проти вітру, а того дня ти насцяв проти урагану.
- Нічні Вершники. Чорт!- вилаявся Нік, коли опинився наодинці, але через кілька хвилин до нього підійшов торговець.
- Де Летардіан?!- нетерпляче говорив торговець,- Нам треба йти.
- Він нас потім наздожене. Щось сталось?
- Я знайшов ідеальний шлях для того, щоб ми досягли мети.
8 травня 1257р. 22:46
Молодий, біловолосий, красивий, з спортивнив тілом та красивим коротким волоссям чоловік сидів коло каиіну, що горів синім полум'ям. До залу швидко ввійшов один з Нічних Вершників.
- Нічні Вершники - найкращі в світі воїни та вбивці. Ви можете завоювати цілі континенти, якщо захочете, хоч вас не так і багато. Я думав, чому ви цього не робите? Чому ви просто берете гроші за якусь важливу людину, вбиваєте її та продовжуєте жити так, ніби в цьому світі нічого не відбувається? Ніби суспільство не прогнило і все так, як має бути.
- Це він,- перебив чоловіка воїн,- Ми його не вбивали, але завдання виконали.
- Добре, треба буде з ним зустрітись
Коментарі