Глава 3
17 травня 1257р. 19:14
Нольдорський Ліс
Нік сидів під одним з дерев та чистив свій меч, а коло нього стояла ельфійка.
- Як це сталось?- спитала Торувіель.
- Прийшли ми в руїни, а там чортова купа золота. Щось на мене найшло і я почав божеволіти від цього, але торговець...- говорив Нік.
- Йому можна довіряти?- перебила ельфійка.
- Так. Він не раз мені допомагав і я не бачив в нього ненависті до інших рас.
- Продовжуй.
- Між мною і торговецем почалась бійка, але він це зробив для того, щоб заспокоїти мене, але я, звісно, переміг. Після того, я отямився та почав шукати рулон...
- Сувій,- поправила ельфійка.
- Так, сувій, по який ми туди і прийшли. Якщо чесно, торговець розказував все так, що я уявляв все набагато епічніше.
- Як?
- Не знаю: бійка з піщаним монстром, нашестя змій, прокляте золото.- Нік побачив погляд ельфійки та миттю повернувся до теми,- Після того прийшов якийсь маг, який є другом того мудака, що напав на ліс п'ять років тому.
- Він представляє загрозу,- насторожено сказала Торувіель.
- Ні, я так не думаю. Він виступає проти війни і він не хотів мене вбивати. Я думаю, що в нього благородна мета, але жахливі методи.
- Ти думаєш, що мета виправдовує засоби?
- Ні, я так не думаю, але моя думка, в цій ситуації, неважлива.
- Що ти будеш робити дальше?
- Я відправлюсь до нього в Равенстерн,- сказав Нік.
- Ти не можеш цього робити. Після вашої зустрічі, Летардіан ледве привів тебе сюди живим. Ти не можеш з ним битись!
- Я не буду повторяти свої помилки. Я просто з ним поговорю. Я думаю, що з ним можна поговорити.
- Всі чародії - чудові маніпулятори. Їм не можна довіряти.
- Я зможу відрізнити брехню від правди.
- Завтра вирушаємо,- сказав Летардіан, що підійшов до них.
- Так, треба готуватись,- сказав Нік, встаючи на ноги.
- Мені потрібно в Елакрай,- сказала Торувіель,- Удачі вам в дорозі.
Нік легко кивнув головою. Через кілька секунд, ельфійка безшумно зникла в лісі.
21 травня 1257р. 12:08
Равенстрен, Короліство Равенстерн
В королівській залі на троні сидів молодий принц. Йому було близько 14-15 років, був дуже гордим, нарцистичним, егоїстичним та мав садистські схильності. Хлопець завжди вдягався в вишуканий одяг та дороге взуття. Коло нього завжди стояли відомі та майстерні лицарі Королівської Гвардії, які озброєні прекрасною зброєю та дорогою бронею. Перед ним, на відстані десяти метрів стояла молода принцеса. Вона була неймовірно красивою та милою. Дівчина походила з давнього знатного роду, який брав своє коріння ще до Імперії Пендор. Коло стін стояли інші вельможі та малі лорди.
- До мене дійшли чутки, що ти і твій поганий рід готуєте проти мене змову. Це правда, що ви готуєте змову проти королівської родини?- спитав принц.
- Ні, мій принце, я і моя сім'я ніколи б не посміли,- впевнено казала дівчина, хоча всередині все стискалось від страху.
- В мене є вибір: повірити слову моєї нареченої або повірити чуткам,- говорив принц,- Я, чесно кажучи, більше вірю чуткам.
- Ні, принце, прошу вас, не треба,- почала благати дівчина, але хлопець був безжалісним.
- Оскільки, ви готували змову проти моєї сім'ї, я, як єдиний її представник в цьому місті, оголошую, що відтепер замок вашої сім'ї переходить в моє розпорядження, ваш рід позбавлений почесного титулу та відправлений у вигнання, а ви покарані. Покарання відбудеться саме зараз. Пане Артур, виконуйте наказ.
Один з лицарів зробив кілька кроків вперед, легко кивнув головою та підійшов до принцеси.
- Можете її не жаліти,- сказав принц.
Лицар почав сильно та жорстоко бити дівчину. Вона жахливо плакала та благала допомоги, але ніхто і не поворохнувся.
- Пане Артур,- говорив принц,- Відрубайте їй руку.
Лицар різко підняв легку та тендітну руку дівчини, витягнув меч та замахнувся для удару.
- Що тут відбувається?!!! Що за лицар б'є беззахисну дівчину?!- крикнув чоловік, що зайшов до залу.
- Я виконую накази принца.
- Значить не ті накази виконуєш і не того принца,- мовив на те чоловік.
- Ще хоч слово скажеш і...- почав лицар.
- Тобі краще замовкнути,- озброєний супутник чоловік витягнув меч.
- Хто ти такий?- спитав принц.
Чоловік проігнорував принца та підійшов до дівчини.
- Все нормально. Тебе ніхто не образить.- до чоловіка підійшов один з його супутників, який був вдягненим в дорогий одяг,- Він відведе тебе в безпечне місце. Можеш йому довіритись.
Принцеса піднялась та пішла з чоловіком. Принц лютував.
- Хто ви, чорт забирай, такий?!!!- крикнув принц.
- Я Нік Блек. Поки що, єдиний, хто може поставити на місце цих лицарів.
Дехто з Королівської Гвардії серйозно занервував та потягнувся за мечем.
- Я пам'ятаю тебе, Артуре, ти завжди мені не подобався,- сказав Нік.
- Зараз ти ведеш розмову зі мною!!!- крикнув принц, а тоді спокійно продовжив,- Хто твій супутник?
Нік спокійно глянув в очі принцу.
- Я тебе добре чую, тому не треба кричати. Мого супутника звати Летардіан.
- Знаєш, без різниці. Вбити їх!
Принц сів на трон, а молоді лицарі вийшли вперед та витягнули зброю. Старші гвардійці лише усміхнулись та залишились стояти на місці.
- Я б не радив цього робити,- попередив Нік та разом з Летардіаном витягнув зброю.
- Припинити!- крикнув Сер Річард, що увірвався в зал. Старий капітан Королівської Гвардії пережив не одну битву, але все ще міг достойно себе показати.
- Вони виконують накази принца!- крикнув хлопець, що сидів на троні.
- Він виконує наказ короля!- проричав король Григорій 4, заходячи в зал.
Лицарі швидко сховали зброю та відступили назад. Так само зробили Нік та Летардіан.
- Батьку?- здивовано мовив принц,- Я думав, що ти повернешся пізніше.
- Злізь з трону! Будеш сидіти там після моєї смерті, а зараз йди в свою кімнату. Я потім з тобою поговорю.- король обернувся до Ніка та Летардіана,- Ви двоє, за мною.
Вони деякий час йшли за королем довгими коридорами, доки не прийшли в його покої. За ними зайшов Сер Річард, який і зачинив двері.
- Давно не бачились, Ніку,- усміхнувся король.
- Так, я теж радий тебе бачити. Мав деякі справи.
- Заручився підтримкою Нольдорів?- спитав король, поглядом вказуючи на Летардіана.
- Не зовсім так.
- Пробач за поведінку мого сина. Він зовсім зіпсувався. Що привело тебе в Равенстерн?
- Я шукаю одного чародія. Маю з до нього кілька невирішених питань.
- В Равенстерні я знаю тільки одного. Його звати Сах. Він допомагає мені в внутрішній політиці держави. Що тобі потрібно?
- Як я вже сказав, маю кілька невирішених питань.
- Сер Річард організує зустріч з ним, але я б хотів дещо попросити в тебе.
- Що саме?- спитав Нік.
- Я б хотів, щоб ти деякий час був коло мене.
- Ти ж знаєш, я не охоронець і не солдат. Навіщо це тобі?
- Недавно мене намагались вбити. Чудовий найманець знищив охорону та напав на мене. Добре, що неподалік був Сер Паул. Він захистив моє життя ціною свого. Тобі вже доводилось мене охороняти, тому я думаю, що це не буде важко.
- Ми прийшли сюди лише за Сахом,- нагадав Летардіан, стоячи коло вікна.
- Він не пропаде.
- Я зроблю все можливе, але при одній умові. Якщо буде битва між мною та Сахом, твої люди підтримають мене, або, принаймні, не будуть втручатись.
- Я не можу цього гарантувати.- сказав король.
- Якщо ми доведемо, що це він організував замах?- спитав Летардіан.
- Тоді я зможу вам допомогти.
- Тоді ми допоможемо тобі.- сказав Нік.
- От і добре. Вам нададуть якісні послуги та кімнати.
- Є ще одне питання. Що буде з дівчиною?
Король деякий час мовчав, думаючи, про кого говорить Нік, а тоді згадав.
- Я зроблю все, щоб вона почувала себе комфортно.
Нік та Летардіан вийшли з королівської кімнати.
- Я ще хочу навідати декого.- сказав Нік.
21 травня 1257р. 12:42
Чоловік зайшов у кімнату та підійшов до дівчини.
- Ти як?- спитав Нік.
- Нормально,- відповіла принцеса.
- Сумніваюсь. Малий хотів тебе покалічити, а ти кажеш, що в тебе все нормально.
- Що з моєю сім'єю?
- З твоєю сім'єю все в порядку. Я говорив з королем і він казав, що віришить всі питання,- Нік усміхнувся,- Видно, що ти будеш хорошою королевою.
- Чому?
- Ти думаєш про інших більше, ніж про себе. Я думаю, що це ознака хорошого правителя. Хоча, звідки мені знати? Я ж простий найманець.
- Хто стоїть за дверима?
- Сер Артур та Сер Макс.
- Сер Артур?!
- Він, звісно, поганий, але без наказу нічого зробити не може, а Сер Макс хороший воїн та прекрасний лицар. Він не дасть тебе образити. Пам'ятаю, як ми з ним воювали проти армії гірських кланів, які зміг об'єднати колишній полководець. Нас було трохи більше ніж 2 тисячі, а їх з три десятки тисяч. Коли нам дали наказ вбивати полонених, тільки Сер Макс відмовився це робити, кажучи, що не буде вбивати ранених людей, які просять помилування. Разом з ним це зробили я, Сер Річард, Сер Паул та ще кілька лицарів.
- Ви вірите йому?
- Я б йому життя довірив. Думаю, це означає - так.
- Дякую,- сказала принцеса та обняла Ніка,- Якби не ви, я не знаю, що зі мною було б.
- Я б радив тобі повернутись додому. Тобі тут небезпечно.
- Чому?
- Принц належить до тих людей, що нічого не забувають. Повір мені.
2 роки тому
Кілька років Нік з Летардіаном подорожували по Пендору, беручи різні замовлення на бандитів чи впливових осіб. З часом, бачучи, що розбійників стає все більше, вони вирішили створити команду, яка б допомагала людям захиститись.
- Як ти, любий?- спитала дівчина, підходячи до Ніка.
- Прекрасно, хоча можна було зробити все тихіше та обережніше. Це просте звільнення полонених, а ми перетворили це на різню.
- Робота виконана, а ми отримали гроші.- сказала Юлія.
- Так, це правда. Як ти себе почуваєш?
- Все чудово, не переживай за мене. Поки що, дитині нічого не загрожує.
- Всеодно я хвилююсь. Ти впевнена, що не хочеш поїхати додому? Тобі тут небезпечно.
- Не переживай, я можу про себе подбати. Де Летардіан?
- Він поїхав в Нольдор. Він сказав, що в короля там проблеми, тому він хоче поговорити з ним.
- Жаль, мені треба було поговорити з ним. Ну добре, відпочивай, коханий. Люблю тебе,- дівчина поцілувала Ніка.
- І я тебе.
Нік сів коло дерева, щоб перевірити своє спорядження. До нього підійшов Сигізмунд.
- Прийшло повідомлення від короля Григорія 4.- сказав чоловік.
- Щось сталось?
- Він пише, що за даними його розвідки, неподалік Марлеона буде йти великий загін Крового Братства. В них є полонені, які допоможуть у війні з Сарлеоном. Він просить, щоб ми звільнили полонених та доставили їх в Равенстерн. Каже, що дуже добре заплатить.
- Я це зроблю не заради грошей, а лише через мою благородну душу,- усміхнувся Нік.
- Звісно,- засміявся Сигізмунд.
- Збери всіх. Я хочу обговорити план.
Через кілька хвилин вся команда зібралась в невеликому наметі.
- Король Григорій 4,- почав Нік,- запропонував нам непогану справу, але дуже небезпечну, тому діємо згідно плану. План такий: Сигізмунд та Леслі йдуть в розвідку. Ви тихо і спокійно спостерігаєте за ними. В бій не вступати зовсім! Сер Рейн та Сер Алістер приготують пастки та займуться місцевістю. Док вони будуть розчищати шлях, я, Юлія та Каверро тихо звільнемо полонених та швидко йдемо звідти.
Всі почали готуватись. Пройшло кілька годин. Побачивши, що багато дерев впало на дорогу, фанатики вирішили переночувати в лісі та продовжити шлях зранку. Нік, Юлія та Каверро тихо крались між кущами та деревами, повільно підходячи до їхнього табору.
- Завдання просте: відкриваємо клітки, забираємо людей та ховаємось в лісі. Все зрозуміло?- спитав Нік.
- Так, все просто.- відповів Каверро.
Нік підійшов до однієї з кліток.
- Хто ви? прошепотів ранений чоловік, що сидів в клітці.
- Той, хто рятує тебе. Будь тихим і врятуєш собі життя.
Через десять хвилин всі полонені були звільнені.
- Здається, це всі,- сказав Каверро.
- Добре, тепер можна йти.
- Я відчуваю, що щось тут не так,- прошепотіла Юлія.
- Це досвід,- сказав Нік,- Цього разу ми все зробили правильно.
Вони пішли з табору, але перед ними, з-за дерев вийшли солдати Червоного Братства, які були вдягнені у все червоне і носили страшні червоні маски.
- Ось і проблеми,- сказав Каверро, а тоді здивовано мовив,- Що за хрінь?
Солдати Червоного Братства один за одним падали на землю. На пагорбі стояли Сер Рейн та Сер Алістер. Вони спустились до Ніка.
- Я думав, що ви заблукали в лісі.- мовив Нік.
- Нас добре навчили орієнтуватись.- відповів Рейн.
- Це дивно.- почав Алістер,- Червоне Братство - це одні з найбільш професійних воїнів. Вам не здається, що ми занадто легко їх перемогли?
Усмішка на обличчі Ніка змінилась на стривоженість. Він повільно підійшов до одного з солдатів та зняв з нього маску. Він побачив побите та закатоване лице чоловіка, рот якого був зашитий.
- Якого чорта?- спитав Нік.
Чоловік побачив чоловіка, який сидів на одному з дерев та цілився з лука. Нік швидко підбіг до Юлії та встиг відбити стрілу, що летіла в неї. Команда витягнула зброю. Те саме зробили й полонені, яких вони щойно звільнили.
- Ми хотіли напасти зі спини, але недооцінили вас,- сказав чоловік.
Декілька десятків озброєних людей напали на Ніка та його команду. Вони майстерно захищались, але фанатів було більше, тому вони перемагали. Нік бачив як падав ранений Сер Рейн. Нік бачив як фанатики вбили Сера Алістера проткнувши його кілька разів мечем. Нік бачив як Каверро намагався втриматись під натиском фанатиків, але вони напали на нього з-заду. Нік бачив як Юлію оточило кілька людей. Вона відважно захищалась від них. Нік вчасно ухилився від чергового удару фанатика та рубанув його по руці. Вдаривши іншого противника в ногу, він швидко підійшов до Юлії, щоб допомогти їй.
- Як тоді, в Явіксхольмі,- мовила Юлія.
- Якщо я не помиляюсь, ти намагалась мене вбити,- Нік відбив удар ворога та проткнув його шию мечем.
- Це вже не так важливо.
Дівчина відбила швидкий удар фанатика та швидким рухом перерізала йому горло. Нік вправно ухилявся від ударів та наносив смертельні рани противникам. Фанатики падали з відрубаними руками, ногами чи головою. Нік відбив один з ударів та вдарив противника ліктем. Нік хотів добити ворога, але почув голос Юлії.
- Він ще дитина!
Чоловік відбив удар зі спини. Хлопець, якого пожалів Нік, витягнув ножа та проткнув ребра чоловіка.
- Ти здохнеш, як і всі,- прошипів хлопець.
Нік вдарив хлопця ногою та добив швидким ударом меча. Чоловік старався встояти на ногах, але згодом впав на землю.
Нік проснувся через кілька годин, прив'язаним до стовпа. Перед ним стояв хлопець та чоловік в дорогій броні.
- Сам Нік Блек потрапив у мої руки. Ти навіть не уявляєш як багато людей хочуть твоєї смерті,- сказав чоловік.- Знайди тебе було сенсом мого життя. Я полював на тебе дуже довго. І ось, ти сам прийшов до мене.
- Хто ти?- спитав Нік та спробував вдихнути, але відчув сильний біль в боці.
- Я? Ти мене не знаєш. Ти не подумай, я не один з цих божевільних фанатиків. Я тобі більше скажу... Я їх ненавиджу. Так само, як і ти. Ти питаєш, хто я? Ми вже зустрічались кілька разів. Перший раз ми зустрілись на полі бою. Ти служив в армії Королівства Равенстерн, а я в армії Королівства Фірдсвейн. Хоч ми були на одному полі бою, ми не схрестили мечі, але я добре побачив, хто вбив мого батька. Після армії Фірдсвейну я став найманцем. Я долучився до команди нольдорців, яким дали завдання вбити короля Григорія 4. Тоді я вперше чітко побачив тебе - лицар в яскравій броні та дорогою зброєю. Тоді з тобою билась ельфійка, хоча моєю метою став лише ти. Я зрозумів, що я мушу перемогти тебе. Я одержимий тобою і не заспокоюсь, доки ти не здохнеш. З часом в мене народився син і через кілька років він вступив в Червоне Братство. В той же час, Нічні Вершники отримали замовлення на них. Дивно, що ятеж був тоді одним з Вершників. Так, як ти. Я слідкував за тобою, щоб атакувати тоді, коли ти будеш найслабшим. Ми, звісно, перемогли Червоне Братство і нам дали наказ стратити полонених. Я бачив як ти жорстоко, без сумнівів вбиваєш всіх: жінок, ранених, старих. Мені сказали, щоб я стратив свого сина. Я не міг цього зробити, тому втік від Вершників. З часом Червоний Орден відродився, а ти втік від Вершників. Тоді я зрозумів, що ти не черговий вискочка, а серйозний противник, але моя одержимість не зникла. Тебе принесли в таверну багаті чоловік та жінка. Ти був серйозно ранений, але я поклявся, що переможу тебе в бою. Ось ми, тут. Цього разу я отримаю те, що так давно хотів.
Ніка грубо взяли під руки та вивели з намету. Він побачив кілька десятків людей, які дико дивились на нього та хотіли його вбити. Він бачив як неподалік відрубали голову Сигізмунду. Він побачив голову Леслі, яка лежала на одному з столів. Глянувши в інший бік, Нік побачив Сера Рейна, який пробував звільнитись від мотузок. Неподалік від нього, група фанатиків жорстоко била якусь людину. Через велику кількість факелів Нік не одразу побачив хто це, але підійшовши ближче побачив Каверро. Раненого Ніка привели на арену. Чоловіки, що несли Ніка, кинули його на траву.
- Щоб в тебе ще була мотивація боротись, встановимо ціну.- сказав чоловік,- Якщо переможеш ти, то твою дівчину не вбиватимуть. Якщо ти програєш, то вона буде помирати дуже боляче та повільно.
Нік подивився на Юлію, що стояла непоадлік. Вона виглядала втомленою та побитою, а коло неї стояли озброєні солдати.
Досі невідомий чоловік вийшов на арену та кинув Нікові меча.
- Бій має бути чесним,- сказав чоловік,- Я хочу, щоб ти знав, хто тебе вб'є. Мене звати Арнольд.
Нік взяв меч в руки та вчасно відбив удар чоловіка. Арнольд наносив сильні удари, але Нік встигав від них ухилятись чи відбивати.
- Ти не зможеш відбивати їх вічно.- сказав Арнольд.
- Вічно мені і не треба. Лише до твоєї першої помилки.
Сьогодення
24 травня 1257р. 20:42
Рані, Королівство Равенстерн
Король Григорій 4 та король Сарлеону Артур 1 приїхали в Рані, щоб підписати мирний договір. В залі, крім королів, сиділи Нік Блек, Сер Річард та особиста гвардія Артура 1, серед яких і Сер Рейн.
- Я радий, що багаторічна та кровопролитна війна закінчилась,- сказав Григорій 4, встаючи з-за столу.
- Я теж радий, що я зміг завершити війну, яку розпочав ще мій батько,- сказав король Артур,- Надіюсь, що між Королівством сарлеон та Королівством Равенстерн настане довгий мир і наші держави будуть процвітати.
- Тоді збудеться мрія не однієї дитини.
Король Артур покинув кімнату, а разом з ним і його гвардія.
- Цей мир протримається максимум рік, а тоді він знову знайде привід для нападу.- говорив король Григорій,- Сер Річард, повідомте майстра над шпигунами, що я хочу, щоб всі наші люди почали збирати інформацію з держав-сусідів. Я хочу знати всі їхні дії.
- Як скажете, королю,- сказав Сер Річард та покинув кімнату.
- Якщо чесно, я думав, що буде набагато важче,- сказав король до Ніка.
- Який сенс підписувати договір, який дає людям надію на мирне життя, якщо через рік війна почнеться знову?
- Щоб люди мали сенс жити,- сказав Григорій 4 та покинув кімнату.
Нік посидів ще кілька хвилин, а тоді сам пішов до виходу. За дверима його чекав Сер Рейн.
- Давно не бачились, старий друже,- мовив Рейн.
- Два роки. Я б не сказав, що дуже давно.
- Знову охороняєш короля?
- Послуга за послугу.
Раптово Нік відчув сильний протяг. Десь вдалині вдарила блискавка.
- Насувається буря, Ніку, і нам дуже пощастить, якщо ми зможемо її пережити,- сказав Рейн.
- Десь я чув схожі слова. Радий був тебе бачити, Рейне, але мені треба нагадати королю, що в нього теж є певні умови. Надіюсь, що ми ще зустрінемось.
- Так, я розумію, радий був тебе бачити.
Чоловік йшов довгим коридором, доки не дійшов до покоїв короля. Коло входу він побачив мертвих солдатів. Чоловік ввірвався в кімнату, де короля оточили двоє солдатів в повністю чорній броні.
- Нік. Дарма ти сюди прийшов,- сказав один з воїнів.
- Король нікуди не втече,- сказав другий і напав на Ніка.
Чоловік встиг витягнути меч та відбити удар противника. Другий воїн вдарив Ніка ногою, від чого той відступив на кілька кроків. чоловік спробував вдарити другого, але противник встиг відбити удар. Воїни обступили Ніка з обох боків. Він вправно відбивав їхні блискавичні удари, але розумів, що якщо не змінить тактику, то помре. Чоловік відбив удар противника, вдарив його ногою, швидко підбіг до стіни та, відстрибнувши від неї, зробив сальто назад, опинившись за спиною противника. Воїн спробував вдарити Ніка з розвороту, але чоловік встиг вчасно ухилитись від удару та вдарив противника в живіт. Тоді ж, Ніка вдарив другий воїн, атаку якого, Нік не зміг відбити. Лезо порізало шкіру на спині чоловіка, але не ранило його серйозно.
- Зараза,- вилаявся Нік.
- Тобі не зупинити Нічних Вершників.
- Їх я не переможу, але тебе можу, Ріку.
Нік спробував вдарити Ріка, але той відбив удар та вдарив Ніка ліктем. Рік був неймовірно швидким. Єдине, що допомагало Нікові це те, що він був без броні, тому він міг легше та швидше рухатись. Нік ухилився від одного з ударів та зумів вдарити Ріка по руці та вибити зброю з його рук. Тепер чоловік перейшов у наступ. Рік ледве встигав ухилятись від ударів Ніка. Невідомо скільки часу ще б тривала битва, але сталось те, чого Рік не очікував - з-заду підійшов король та проткнув воїна ножем. Противник пропустив кілька ударів Ніка та впав на підлогу. Нік відкинув меча та підійшов до колишнього друга.
- Ти дійсно думав, що наша битва завершена?- спитав Рік.
- Ти стікаєш кров'ю.
- Ти теж.
Рік сильно вдарив чоловіка в ногу, від чого той втратив рівновагу. Воїн спробував повалити Ніка, але той зміг зосередитись та відбити кілька ударів. Вони бились кілька хвилин, звалюючи один одного на підлогу, а потім встаючи, щоб продовжити бій.
- Смерть наздогнала тебе,- сказав Рік та встав спиною до вікна, щоб сонце світило Нікові в очі.
- Точно не сьогодні,- сказав Нік та сильно вдарив Ріка. Удар виявився занадто сильним. Рік не витримав удар, відступив назад та випав з вікна. Нік стрибнув за ним, але приземлився набагато обережніше. На щастя, висота не була великою.
- Ти крутий, Ніку,- сказав Рік та скривився від болю,- І ще... Ти хороший друг, але завжди вибираєш не ту сторону.
- Такий вже я є.
- Жаль, що в мене не було того, що є в тебе.
- Так, бо в тебе були лише самовпевненість та егоїзм, але ти можеш допомогти. Хто дав замовлення на короля?
- Якщо я скажу, можуть померти сотні.
- Помре тільки один.
- Той бісовий чаклун. Він дав замовлення на короля,- ледве сказав Рік.
- Є ще щось?
- Для мене було честю битись з тобою і проти тебе.- мовив Рік і затих.
До Ніка підійшли король, Сер Рейн та Сер Річард.
- Що сталось?- спитав Сер Річард.
Нік мовчки відійшов від мертвого тіла. Рейн схилився над ним і сказав:
- Він мертвий.
- Сах намагався вбити тебе,- сказав Нік до короля,- Дай наказ знайти його.
- Ти в цьому впевнений?- спитав король.
- Так, впевнений.
- Заарештуйте та приведіть до мене Саха,- сказав король до Сера Річарда.
- І візьми всіх лицарів, яким довіряєш,- додав Нік,- Я скажу Летардіану, щоб готувався.
Нік глянув на Сера Рейна.
- Ти з нами?
- Так.
2 роки тому
Нік бився майстерно та хоробро, хоч і був вже дуже виснаженим. Він бачив, що Арнольд набагато сильніший та спритніший від нього. Чоловік знову наніс удар, але Нік зміг відбити удар та вдарити противника ліктем.
- Ти набагато кращий, ніж я думав,- сказав чоловік,- Саме тому я не буду вбивати тебе одразу. Я хочу подивитись на тебе, коли ти будеш помирати.
Нік перейшов в атаку. Арнольд ледве встигав відбивати удари та в результаті впав на землю. Нік підійшов до чоловіка та торкнувся кінчиком меча до його горла.
- Тепер я буду дивитись, як помираєш ти,- сказав Нік.
- Роки тренувань та підготовки, а ти всеодно переміг. Вітаю.
Чоловік спробував штовхнути Ніка, але той відрубав йому руку швидким рухом меча.
Сер Рейн все ж зміг звільнитись з рук фанатиків та вбити кількох з них. Неочікувано фанатики напали на Ніка. Той не розгубився та вправними ударами вбивав їх один за одним. Чоловік побачив, що щось змінилось і зрозумів, що його вороги п'яні. Жоден з фанатиків не міг вдарити Ніка. Дехто боявся до нього підходити. Хлопець, що супроводжував Арнольда взяв до рук лук та вистрілив в Ніка, але той зміг відбити стрілу. Друга стріла полетіла не в Ніка, а в живіт Юлії. Це шокувало Ніка. Він кинув меч та підбіг до дівчини. Лучник від несподіванки кинув лук на землю.
- Ні, ні, не помирай! Ти не можеш померти! Прошу!- говорив до неї Нік. Однією рукою він тримав її голову, а другою намагався затиснути рану.
Фанатики хотіли напасти на Ніка, але їх зупинили Сер Рейн, Арнольд та його супутник.
- Ти знаєш,- ледве говорила дівчина,- Ти звжди знав, що я люблю тебе... І вона б тебе любила.
- Ні, прошу, не треба! Не говори так!
- Я люблю тебе, тому прошу, проживи життя так, щоб ти був щасливим,- сльози текли по обличчю дівчини так само, як і по обличчю Ніка.- Не зупиняй життя на мені. Знайди хорошу дружину та мирно живи з нею.
Через секунду дівчина вже була мертвою. Нік ніжно поцілував її в голову та обережно поклав її голову на землю.
Арнольд розумів, що пора тікати, тому разом з супутником сів на коня та поскакав геть.
Сер Рейн підійшов до Ніка. Побачивши Юлію, він вхилився та сказав:
- Мені жаль.
- Жаль тобі буде зараз їх!- розпач Ніка перейшов у лють. Чоловік підняв меча та почав жорстоко вбивати фанатиків. Те саме робив і Сер Рейн. Тоді померло п'ятдесят фанатиків. Жоден не зміг втекти.
Через кілька годин, Нік та Рейн поховали Юлію та решту членів команди.
- Що тепер?- спитав Рейн.
- Команди більше немає, а значить прощаємось.
Вони мовчки потиснули один одному руки та покинули табір, всіяний трупами.
Нольдорський Ліс
Нік сидів під одним з дерев та чистив свій меч, а коло нього стояла ельфійка.
- Як це сталось?- спитала Торувіель.
- Прийшли ми в руїни, а там чортова купа золота. Щось на мене найшло і я почав божеволіти від цього, але торговець...- говорив Нік.
- Йому можна довіряти?- перебила ельфійка.
- Так. Він не раз мені допомагав і я не бачив в нього ненависті до інших рас.
- Продовжуй.
- Між мною і торговецем почалась бійка, але він це зробив для того, щоб заспокоїти мене, але я, звісно, переміг. Після того, я отямився та почав шукати рулон...
- Сувій,- поправила ельфійка.
- Так, сувій, по який ми туди і прийшли. Якщо чесно, торговець розказував все так, що я уявляв все набагато епічніше.
- Як?
- Не знаю: бійка з піщаним монстром, нашестя змій, прокляте золото.- Нік побачив погляд ельфійки та миттю повернувся до теми,- Після того прийшов якийсь маг, який є другом того мудака, що напав на ліс п'ять років тому.
- Він представляє загрозу,- насторожено сказала Торувіель.
- Ні, я так не думаю. Він виступає проти війни і він не хотів мене вбивати. Я думаю, що в нього благородна мета, але жахливі методи.
- Ти думаєш, що мета виправдовує засоби?
- Ні, я так не думаю, але моя думка, в цій ситуації, неважлива.
- Що ти будеш робити дальше?
- Я відправлюсь до нього в Равенстерн,- сказав Нік.
- Ти не можеш цього робити. Після вашої зустрічі, Летардіан ледве привів тебе сюди живим. Ти не можеш з ним битись!
- Я не буду повторяти свої помилки. Я просто з ним поговорю. Я думаю, що з ним можна поговорити.
- Всі чародії - чудові маніпулятори. Їм не можна довіряти.
- Я зможу відрізнити брехню від правди.
- Завтра вирушаємо,- сказав Летардіан, що підійшов до них.
- Так, треба готуватись,- сказав Нік, встаючи на ноги.
- Мені потрібно в Елакрай,- сказала Торувіель,- Удачі вам в дорозі.
Нік легко кивнув головою. Через кілька секунд, ельфійка безшумно зникла в лісі.
21 травня 1257р. 12:08
Равенстрен, Короліство Равенстерн
В королівській залі на троні сидів молодий принц. Йому було близько 14-15 років, був дуже гордим, нарцистичним, егоїстичним та мав садистські схильності. Хлопець завжди вдягався в вишуканий одяг та дороге взуття. Коло нього завжди стояли відомі та майстерні лицарі Королівської Гвардії, які озброєні прекрасною зброєю та дорогою бронею. Перед ним, на відстані десяти метрів стояла молода принцеса. Вона була неймовірно красивою та милою. Дівчина походила з давнього знатного роду, який брав своє коріння ще до Імперії Пендор. Коло стін стояли інші вельможі та малі лорди.
- До мене дійшли чутки, що ти і твій поганий рід готуєте проти мене змову. Це правда, що ви готуєте змову проти королівської родини?- спитав принц.
- Ні, мій принце, я і моя сім'я ніколи б не посміли,- впевнено казала дівчина, хоча всередині все стискалось від страху.
- В мене є вибір: повірити слову моєї нареченої або повірити чуткам,- говорив принц,- Я, чесно кажучи, більше вірю чуткам.
- Ні, принце, прошу вас, не треба,- почала благати дівчина, але хлопець був безжалісним.
- Оскільки, ви готували змову проти моєї сім'ї, я, як єдиний її представник в цьому місті, оголошую, що відтепер замок вашої сім'ї переходить в моє розпорядження, ваш рід позбавлений почесного титулу та відправлений у вигнання, а ви покарані. Покарання відбудеться саме зараз. Пане Артур, виконуйте наказ.
Один з лицарів зробив кілька кроків вперед, легко кивнув головою та підійшов до принцеси.
- Можете її не жаліти,- сказав принц.
Лицар почав сильно та жорстоко бити дівчину. Вона жахливо плакала та благала допомоги, але ніхто і не поворохнувся.
- Пане Артур,- говорив принц,- Відрубайте їй руку.
Лицар різко підняв легку та тендітну руку дівчини, витягнув меч та замахнувся для удару.
- Що тут відбувається?!!! Що за лицар б'є беззахисну дівчину?!- крикнув чоловік, що зайшов до залу.
- Я виконую накази принца.
- Значить не ті накази виконуєш і не того принца,- мовив на те чоловік.
- Ще хоч слово скажеш і...- почав лицар.
- Тобі краще замовкнути,- озброєний супутник чоловік витягнув меч.
- Хто ти такий?- спитав принц.
Чоловік проігнорував принца та підійшов до дівчини.
- Все нормально. Тебе ніхто не образить.- до чоловіка підійшов один з його супутників, який був вдягненим в дорогий одяг,- Він відведе тебе в безпечне місце. Можеш йому довіритись.
Принцеса піднялась та пішла з чоловіком. Принц лютував.
- Хто ви, чорт забирай, такий?!!!- крикнув принц.
- Я Нік Блек. Поки що, єдиний, хто може поставити на місце цих лицарів.
Дехто з Королівської Гвардії серйозно занервував та потягнувся за мечем.
- Я пам'ятаю тебе, Артуре, ти завжди мені не подобався,- сказав Нік.
- Зараз ти ведеш розмову зі мною!!!- крикнув принц, а тоді спокійно продовжив,- Хто твій супутник?
Нік спокійно глянув в очі принцу.
- Я тебе добре чую, тому не треба кричати. Мого супутника звати Летардіан.
- Знаєш, без різниці. Вбити їх!
Принц сів на трон, а молоді лицарі вийшли вперед та витягнули зброю. Старші гвардійці лише усміхнулись та залишились стояти на місці.
- Я б не радив цього робити,- попередив Нік та разом з Летардіаном витягнув зброю.
- Припинити!- крикнув Сер Річард, що увірвався в зал. Старий капітан Королівської Гвардії пережив не одну битву, але все ще міг достойно себе показати.
- Вони виконують накази принца!- крикнув хлопець, що сидів на троні.
- Він виконує наказ короля!- проричав король Григорій 4, заходячи в зал.
Лицарі швидко сховали зброю та відступили назад. Так само зробили Нік та Летардіан.
- Батьку?- здивовано мовив принц,- Я думав, що ти повернешся пізніше.
- Злізь з трону! Будеш сидіти там після моєї смерті, а зараз йди в свою кімнату. Я потім з тобою поговорю.- король обернувся до Ніка та Летардіана,- Ви двоє, за мною.
Вони деякий час йшли за королем довгими коридорами, доки не прийшли в його покої. За ними зайшов Сер Річард, який і зачинив двері.
- Давно не бачились, Ніку,- усміхнувся король.
- Так, я теж радий тебе бачити. Мав деякі справи.
- Заручився підтримкою Нольдорів?- спитав король, поглядом вказуючи на Летардіана.
- Не зовсім так.
- Пробач за поведінку мого сина. Він зовсім зіпсувався. Що привело тебе в Равенстерн?
- Я шукаю одного чародія. Маю з до нього кілька невирішених питань.
- В Равенстерні я знаю тільки одного. Його звати Сах. Він допомагає мені в внутрішній політиці держави. Що тобі потрібно?
- Як я вже сказав, маю кілька невирішених питань.
- Сер Річард організує зустріч з ним, але я б хотів дещо попросити в тебе.
- Що саме?- спитав Нік.
- Я б хотів, щоб ти деякий час був коло мене.
- Ти ж знаєш, я не охоронець і не солдат. Навіщо це тобі?
- Недавно мене намагались вбити. Чудовий найманець знищив охорону та напав на мене. Добре, що неподалік був Сер Паул. Він захистив моє життя ціною свого. Тобі вже доводилось мене охороняти, тому я думаю, що це не буде важко.
- Ми прийшли сюди лише за Сахом,- нагадав Летардіан, стоячи коло вікна.
- Він не пропаде.
- Я зроблю все можливе, але при одній умові. Якщо буде битва між мною та Сахом, твої люди підтримають мене, або, принаймні, не будуть втручатись.
- Я не можу цього гарантувати.- сказав король.
- Якщо ми доведемо, що це він організував замах?- спитав Летардіан.
- Тоді я зможу вам допомогти.
- Тоді ми допоможемо тобі.- сказав Нік.
- От і добре. Вам нададуть якісні послуги та кімнати.
- Є ще одне питання. Що буде з дівчиною?
Король деякий час мовчав, думаючи, про кого говорить Нік, а тоді згадав.
- Я зроблю все, щоб вона почувала себе комфортно.
Нік та Летардіан вийшли з королівської кімнати.
- Я ще хочу навідати декого.- сказав Нік.
21 травня 1257р. 12:42
Чоловік зайшов у кімнату та підійшов до дівчини.
- Ти як?- спитав Нік.
- Нормально,- відповіла принцеса.
- Сумніваюсь. Малий хотів тебе покалічити, а ти кажеш, що в тебе все нормально.
- Що з моєю сім'єю?
- З твоєю сім'єю все в порядку. Я говорив з королем і він казав, що віришить всі питання,- Нік усміхнувся,- Видно, що ти будеш хорошою королевою.
- Чому?
- Ти думаєш про інших більше, ніж про себе. Я думаю, що це ознака хорошого правителя. Хоча, звідки мені знати? Я ж простий найманець.
- Хто стоїть за дверима?
- Сер Артур та Сер Макс.
- Сер Артур?!
- Він, звісно, поганий, але без наказу нічого зробити не може, а Сер Макс хороший воїн та прекрасний лицар. Він не дасть тебе образити. Пам'ятаю, як ми з ним воювали проти армії гірських кланів, які зміг об'єднати колишній полководець. Нас було трохи більше ніж 2 тисячі, а їх з три десятки тисяч. Коли нам дали наказ вбивати полонених, тільки Сер Макс відмовився це робити, кажучи, що не буде вбивати ранених людей, які просять помилування. Разом з ним це зробили я, Сер Річард, Сер Паул та ще кілька лицарів.
- Ви вірите йому?
- Я б йому життя довірив. Думаю, це означає - так.
- Дякую,- сказала принцеса та обняла Ніка,- Якби не ви, я не знаю, що зі мною було б.
- Я б радив тобі повернутись додому. Тобі тут небезпечно.
- Чому?
- Принц належить до тих людей, що нічого не забувають. Повір мені.
2 роки тому
Кілька років Нік з Летардіаном подорожували по Пендору, беручи різні замовлення на бандитів чи впливових осіб. З часом, бачучи, що розбійників стає все більше, вони вирішили створити команду, яка б допомагала людям захиститись.
- Як ти, любий?- спитала дівчина, підходячи до Ніка.
- Прекрасно, хоча можна було зробити все тихіше та обережніше. Це просте звільнення полонених, а ми перетворили це на різню.
- Робота виконана, а ми отримали гроші.- сказала Юлія.
- Так, це правда. Як ти себе почуваєш?
- Все чудово, не переживай за мене. Поки що, дитині нічого не загрожує.
- Всеодно я хвилююсь. Ти впевнена, що не хочеш поїхати додому? Тобі тут небезпечно.
- Не переживай, я можу про себе подбати. Де Летардіан?
- Він поїхав в Нольдор. Він сказав, що в короля там проблеми, тому він хоче поговорити з ним.
- Жаль, мені треба було поговорити з ним. Ну добре, відпочивай, коханий. Люблю тебе,- дівчина поцілувала Ніка.
- І я тебе.
Нік сів коло дерева, щоб перевірити своє спорядження. До нього підійшов Сигізмунд.
- Прийшло повідомлення від короля Григорія 4.- сказав чоловік.
- Щось сталось?
- Він пише, що за даними його розвідки, неподалік Марлеона буде йти великий загін Крового Братства. В них є полонені, які допоможуть у війні з Сарлеоном. Він просить, щоб ми звільнили полонених та доставили їх в Равенстерн. Каже, що дуже добре заплатить.
- Я це зроблю не заради грошей, а лише через мою благородну душу,- усміхнувся Нік.
- Звісно,- засміявся Сигізмунд.
- Збери всіх. Я хочу обговорити план.
Через кілька хвилин вся команда зібралась в невеликому наметі.
- Король Григорій 4,- почав Нік,- запропонував нам непогану справу, але дуже небезпечну, тому діємо згідно плану. План такий: Сигізмунд та Леслі йдуть в розвідку. Ви тихо і спокійно спостерігаєте за ними. В бій не вступати зовсім! Сер Рейн та Сер Алістер приготують пастки та займуться місцевістю. Док вони будуть розчищати шлях, я, Юлія та Каверро тихо звільнемо полонених та швидко йдемо звідти.
Всі почали готуватись. Пройшло кілька годин. Побачивши, що багато дерев впало на дорогу, фанатики вирішили переночувати в лісі та продовжити шлях зранку. Нік, Юлія та Каверро тихо крались між кущами та деревами, повільно підходячи до їхнього табору.
- Завдання просте: відкриваємо клітки, забираємо людей та ховаємось в лісі. Все зрозуміло?- спитав Нік.
- Так, все просто.- відповів Каверро.
Нік підійшов до однієї з кліток.
- Хто ви? прошепотів ранений чоловік, що сидів в клітці.
- Той, хто рятує тебе. Будь тихим і врятуєш собі життя.
Через десять хвилин всі полонені були звільнені.
- Здається, це всі,- сказав Каверро.
- Добре, тепер можна йти.
- Я відчуваю, що щось тут не так,- прошепотіла Юлія.
- Це досвід,- сказав Нік,- Цього разу ми все зробили правильно.
Вони пішли з табору, але перед ними, з-за дерев вийшли солдати Червоного Братства, які були вдягнені у все червоне і носили страшні червоні маски.
- Ось і проблеми,- сказав Каверро, а тоді здивовано мовив,- Що за хрінь?
Солдати Червоного Братства один за одним падали на землю. На пагорбі стояли Сер Рейн та Сер Алістер. Вони спустились до Ніка.
- Я думав, що ви заблукали в лісі.- мовив Нік.
- Нас добре навчили орієнтуватись.- відповів Рейн.
- Це дивно.- почав Алістер,- Червоне Братство - це одні з найбільш професійних воїнів. Вам не здається, що ми занадто легко їх перемогли?
Усмішка на обличчі Ніка змінилась на стривоженість. Він повільно підійшов до одного з солдатів та зняв з нього маску. Він побачив побите та закатоване лице чоловіка, рот якого був зашитий.
- Якого чорта?- спитав Нік.
Чоловік побачив чоловіка, який сидів на одному з дерев та цілився з лука. Нік швидко підбіг до Юлії та встиг відбити стрілу, що летіла в неї. Команда витягнула зброю. Те саме зробили й полонені, яких вони щойно звільнили.
- Ми хотіли напасти зі спини, але недооцінили вас,- сказав чоловік.
Декілька десятків озброєних людей напали на Ніка та його команду. Вони майстерно захищались, але фанатів було більше, тому вони перемагали. Нік бачив як падав ранений Сер Рейн. Нік бачив як фанатики вбили Сера Алістера проткнувши його кілька разів мечем. Нік бачив як Каверро намагався втриматись під натиском фанатиків, але вони напали на нього з-заду. Нік бачив як Юлію оточило кілька людей. Вона відважно захищалась від них. Нік вчасно ухилився від чергового удару фанатика та рубанув його по руці. Вдаривши іншого противника в ногу, він швидко підійшов до Юлії, щоб допомогти їй.
- Як тоді, в Явіксхольмі,- мовила Юлія.
- Якщо я не помиляюсь, ти намагалась мене вбити,- Нік відбив удар ворога та проткнув його шию мечем.
- Це вже не так важливо.
Дівчина відбила швидкий удар фанатика та швидким рухом перерізала йому горло. Нік вправно ухилявся від ударів та наносив смертельні рани противникам. Фанатики падали з відрубаними руками, ногами чи головою. Нік відбив один з ударів та вдарив противника ліктем. Нік хотів добити ворога, але почув голос Юлії.
- Він ще дитина!
Чоловік відбив удар зі спини. Хлопець, якого пожалів Нік, витягнув ножа та проткнув ребра чоловіка.
- Ти здохнеш, як і всі,- прошипів хлопець.
Нік вдарив хлопця ногою та добив швидким ударом меча. Чоловік старався встояти на ногах, але згодом впав на землю.
Нік проснувся через кілька годин, прив'язаним до стовпа. Перед ним стояв хлопець та чоловік в дорогій броні.
- Сам Нік Блек потрапив у мої руки. Ти навіть не уявляєш як багато людей хочуть твоєї смерті,- сказав чоловік.- Знайди тебе було сенсом мого життя. Я полював на тебе дуже довго. І ось, ти сам прийшов до мене.
- Хто ти?- спитав Нік та спробував вдихнути, але відчув сильний біль в боці.
- Я? Ти мене не знаєш. Ти не подумай, я не один з цих божевільних фанатиків. Я тобі більше скажу... Я їх ненавиджу. Так само, як і ти. Ти питаєш, хто я? Ми вже зустрічались кілька разів. Перший раз ми зустрілись на полі бою. Ти служив в армії Королівства Равенстерн, а я в армії Королівства Фірдсвейн. Хоч ми були на одному полі бою, ми не схрестили мечі, але я добре побачив, хто вбив мого батька. Після армії Фірдсвейну я став найманцем. Я долучився до команди нольдорців, яким дали завдання вбити короля Григорія 4. Тоді я вперше чітко побачив тебе - лицар в яскравій броні та дорогою зброєю. Тоді з тобою билась ельфійка, хоча моєю метою став лише ти. Я зрозумів, що я мушу перемогти тебе. Я одержимий тобою і не заспокоюсь, доки ти не здохнеш. З часом в мене народився син і через кілька років він вступив в Червоне Братство. В той же час, Нічні Вершники отримали замовлення на них. Дивно, що ятеж був тоді одним з Вершників. Так, як ти. Я слідкував за тобою, щоб атакувати тоді, коли ти будеш найслабшим. Ми, звісно, перемогли Червоне Братство і нам дали наказ стратити полонених. Я бачив як ти жорстоко, без сумнівів вбиваєш всіх: жінок, ранених, старих. Мені сказали, щоб я стратив свого сина. Я не міг цього зробити, тому втік від Вершників. З часом Червоний Орден відродився, а ти втік від Вершників. Тоді я зрозумів, що ти не черговий вискочка, а серйозний противник, але моя одержимість не зникла. Тебе принесли в таверну багаті чоловік та жінка. Ти був серйозно ранений, але я поклявся, що переможу тебе в бою. Ось ми, тут. Цього разу я отримаю те, що так давно хотів.
Ніка грубо взяли під руки та вивели з намету. Він побачив кілька десятків людей, які дико дивились на нього та хотіли його вбити. Він бачив як неподалік відрубали голову Сигізмунду. Він побачив голову Леслі, яка лежала на одному з столів. Глянувши в інший бік, Нік побачив Сера Рейна, який пробував звільнитись від мотузок. Неподалік від нього, група фанатиків жорстоко била якусь людину. Через велику кількість факелів Нік не одразу побачив хто це, але підійшовши ближче побачив Каверро. Раненого Ніка привели на арену. Чоловіки, що несли Ніка, кинули його на траву.
- Щоб в тебе ще була мотивація боротись, встановимо ціну.- сказав чоловік,- Якщо переможеш ти, то твою дівчину не вбиватимуть. Якщо ти програєш, то вона буде помирати дуже боляче та повільно.
Нік подивився на Юлію, що стояла непоадлік. Вона виглядала втомленою та побитою, а коло неї стояли озброєні солдати.
Досі невідомий чоловік вийшов на арену та кинув Нікові меча.
- Бій має бути чесним,- сказав чоловік,- Я хочу, щоб ти знав, хто тебе вб'є. Мене звати Арнольд.
Нік взяв меч в руки та вчасно відбив удар чоловіка. Арнольд наносив сильні удари, але Нік встигав від них ухилятись чи відбивати.
- Ти не зможеш відбивати їх вічно.- сказав Арнольд.
- Вічно мені і не треба. Лише до твоєї першої помилки.
Сьогодення
24 травня 1257р. 20:42
Рані, Королівство Равенстерн
Король Григорій 4 та король Сарлеону Артур 1 приїхали в Рані, щоб підписати мирний договір. В залі, крім королів, сиділи Нік Блек, Сер Річард та особиста гвардія Артура 1, серед яких і Сер Рейн.
- Я радий, що багаторічна та кровопролитна війна закінчилась,- сказав Григорій 4, встаючи з-за столу.
- Я теж радий, що я зміг завершити війну, яку розпочав ще мій батько,- сказав король Артур,- Надіюсь, що між Королівством сарлеон та Королівством Равенстерн настане довгий мир і наші держави будуть процвітати.
- Тоді збудеться мрія не однієї дитини.
Король Артур покинув кімнату, а разом з ним і його гвардія.
- Цей мир протримається максимум рік, а тоді він знову знайде привід для нападу.- говорив король Григорій,- Сер Річард, повідомте майстра над шпигунами, що я хочу, щоб всі наші люди почали збирати інформацію з держав-сусідів. Я хочу знати всі їхні дії.
- Як скажете, королю,- сказав Сер Річард та покинув кімнату.
- Якщо чесно, я думав, що буде набагато важче,- сказав король до Ніка.
- Який сенс підписувати договір, який дає людям надію на мирне життя, якщо через рік війна почнеться знову?
- Щоб люди мали сенс жити,- сказав Григорій 4 та покинув кімнату.
Нік посидів ще кілька хвилин, а тоді сам пішов до виходу. За дверима його чекав Сер Рейн.
- Давно не бачились, старий друже,- мовив Рейн.
- Два роки. Я б не сказав, що дуже давно.
- Знову охороняєш короля?
- Послуга за послугу.
Раптово Нік відчув сильний протяг. Десь вдалині вдарила блискавка.
- Насувається буря, Ніку, і нам дуже пощастить, якщо ми зможемо її пережити,- сказав Рейн.
- Десь я чув схожі слова. Радий був тебе бачити, Рейне, але мені треба нагадати королю, що в нього теж є певні умови. Надіюсь, що ми ще зустрінемось.
- Так, я розумію, радий був тебе бачити.
Чоловік йшов довгим коридором, доки не дійшов до покоїв короля. Коло входу він побачив мертвих солдатів. Чоловік ввірвався в кімнату, де короля оточили двоє солдатів в повністю чорній броні.
- Нік. Дарма ти сюди прийшов,- сказав один з воїнів.
- Король нікуди не втече,- сказав другий і напав на Ніка.
Чоловік встиг витягнути меч та відбити удар противника. Другий воїн вдарив Ніка ногою, від чого той відступив на кілька кроків. чоловік спробував вдарити другого, але противник встиг відбити удар. Воїни обступили Ніка з обох боків. Він вправно відбивав їхні блискавичні удари, але розумів, що якщо не змінить тактику, то помре. Чоловік відбив удар противника, вдарив його ногою, швидко підбіг до стіни та, відстрибнувши від неї, зробив сальто назад, опинившись за спиною противника. Воїн спробував вдарити Ніка з розвороту, але чоловік встиг вчасно ухилитись від удару та вдарив противника в живіт. Тоді ж, Ніка вдарив другий воїн, атаку якого, Нік не зміг відбити. Лезо порізало шкіру на спині чоловіка, але не ранило його серйозно.
- Зараза,- вилаявся Нік.
- Тобі не зупинити Нічних Вершників.
- Їх я не переможу, але тебе можу, Ріку.
Нік спробував вдарити Ріка, але той відбив удар та вдарив Ніка ліктем. Рік був неймовірно швидким. Єдине, що допомагало Нікові це те, що він був без броні, тому він міг легше та швидше рухатись. Нік ухилився від одного з ударів та зумів вдарити Ріка по руці та вибити зброю з його рук. Тепер чоловік перейшов у наступ. Рік ледве встигав ухилятись від ударів Ніка. Невідомо скільки часу ще б тривала битва, але сталось те, чого Рік не очікував - з-заду підійшов король та проткнув воїна ножем. Противник пропустив кілька ударів Ніка та впав на підлогу. Нік відкинув меча та підійшов до колишнього друга.
- Ти дійсно думав, що наша битва завершена?- спитав Рік.
- Ти стікаєш кров'ю.
- Ти теж.
Рік сильно вдарив чоловіка в ногу, від чого той втратив рівновагу. Воїн спробував повалити Ніка, але той зміг зосередитись та відбити кілька ударів. Вони бились кілька хвилин, звалюючи один одного на підлогу, а потім встаючи, щоб продовжити бій.
- Смерть наздогнала тебе,- сказав Рік та встав спиною до вікна, щоб сонце світило Нікові в очі.
- Точно не сьогодні,- сказав Нік та сильно вдарив Ріка. Удар виявився занадто сильним. Рік не витримав удар, відступив назад та випав з вікна. Нік стрибнув за ним, але приземлився набагато обережніше. На щастя, висота не була великою.
- Ти крутий, Ніку,- сказав Рік та скривився від болю,- І ще... Ти хороший друг, але завжди вибираєш не ту сторону.
- Такий вже я є.
- Жаль, що в мене не було того, що є в тебе.
- Так, бо в тебе були лише самовпевненість та егоїзм, але ти можеш допомогти. Хто дав замовлення на короля?
- Якщо я скажу, можуть померти сотні.
- Помре тільки один.
- Той бісовий чаклун. Він дав замовлення на короля,- ледве сказав Рік.
- Є ще щось?
- Для мене було честю битись з тобою і проти тебе.- мовив Рік і затих.
До Ніка підійшли король, Сер Рейн та Сер Річард.
- Що сталось?- спитав Сер Річард.
Нік мовчки відійшов від мертвого тіла. Рейн схилився над ним і сказав:
- Він мертвий.
- Сах намагався вбити тебе,- сказав Нік до короля,- Дай наказ знайти його.
- Ти в цьому впевнений?- спитав король.
- Так, впевнений.
- Заарештуйте та приведіть до мене Саха,- сказав король до Сера Річарда.
- І візьми всіх лицарів, яким довіряєш,- додав Нік,- Я скажу Летардіану, щоб готувався.
Нік глянув на Сера Рейна.
- Ти з нами?
- Так.
2 роки тому
Нік бився майстерно та хоробро, хоч і був вже дуже виснаженим. Він бачив, що Арнольд набагато сильніший та спритніший від нього. Чоловік знову наніс удар, але Нік зміг відбити удар та вдарити противника ліктем.
- Ти набагато кращий, ніж я думав,- сказав чоловік,- Саме тому я не буду вбивати тебе одразу. Я хочу подивитись на тебе, коли ти будеш помирати.
Нік перейшов в атаку. Арнольд ледве встигав відбивати удари та в результаті впав на землю. Нік підійшов до чоловіка та торкнувся кінчиком меча до його горла.
- Тепер я буду дивитись, як помираєш ти,- сказав Нік.
- Роки тренувань та підготовки, а ти всеодно переміг. Вітаю.
Чоловік спробував штовхнути Ніка, але той відрубав йому руку швидким рухом меча.
Сер Рейн все ж зміг звільнитись з рук фанатиків та вбити кількох з них. Неочікувано фанатики напали на Ніка. Той не розгубився та вправними ударами вбивав їх один за одним. Чоловік побачив, що щось змінилось і зрозумів, що його вороги п'яні. Жоден з фанатиків не міг вдарити Ніка. Дехто боявся до нього підходити. Хлопець, що супроводжував Арнольда взяв до рук лук та вистрілив в Ніка, але той зміг відбити стрілу. Друга стріла полетіла не в Ніка, а в живіт Юлії. Це шокувало Ніка. Він кинув меч та підбіг до дівчини. Лучник від несподіванки кинув лук на землю.
- Ні, ні, не помирай! Ти не можеш померти! Прошу!- говорив до неї Нік. Однією рукою він тримав її голову, а другою намагався затиснути рану.
Фанатики хотіли напасти на Ніка, але їх зупинили Сер Рейн, Арнольд та його супутник.
- Ти знаєш,- ледве говорила дівчина,- Ти звжди знав, що я люблю тебе... І вона б тебе любила.
- Ні, прошу, не треба! Не говори так!
- Я люблю тебе, тому прошу, проживи життя так, щоб ти був щасливим,- сльози текли по обличчю дівчини так само, як і по обличчю Ніка.- Не зупиняй життя на мені. Знайди хорошу дружину та мирно живи з нею.
Через секунду дівчина вже була мертвою. Нік ніжно поцілував її в голову та обережно поклав її голову на землю.
Арнольд розумів, що пора тікати, тому разом з супутником сів на коня та поскакав геть.
Сер Рейн підійшов до Ніка. Побачивши Юлію, він вхилився та сказав:
- Мені жаль.
- Жаль тобі буде зараз їх!- розпач Ніка перейшов у лють. Чоловік підняв меча та почав жорстоко вбивати фанатиків. Те саме робив і Сер Рейн. Тоді померло п'ятдесят фанатиків. Жоден не зміг втекти.
Через кілька годин, Нік та Рейн поховали Юлію та решту членів команди.
- Що тепер?- спитав Рейн.
- Команди більше немає, а значить прощаємось.
Вони мовчки потиснули один одному руки та покинули табір, всіяний трупами.
Коментарі